Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: « „Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).» (ID:32999)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   38 кб.

будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали
змогу усвідомити дві площини реальності – ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як
взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово
набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа.

Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі
людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами,
стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.


Світ цінностей – це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх
оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї
важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. "Прекрасне і потворне, піднесене і нице,
трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як
оцінки" [9, 12]. Аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру
і структури людської діяльності.


Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності
включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, її ідеальна мета, план реалізації, а
також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності
і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі
потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.

Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування
індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На
відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які
забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, як відображення місця індивіда в
системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета – це ідеальний, спонукальний
імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину
до діяльності.


Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки
емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл.
Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб'єктивне поцінування їх. У свою чергу
цінності надають емоціям глибини, значущості, перетворюючи їх у стійкі почуття. Завдяки емоціям у ціннісних
актах людині дана вона сама, її суб'єктивно-психологічне ставлення до дійсності.


Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна
визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального
суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба
для свого задоволення, отже, це – функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову,
цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.


І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе
значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат діяльності, таким чином
спрямовуючи й організовуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним
об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням,
елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності,
недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.


Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. На відміну від пізнавального образу, спрямованого на
відображення світу таким, який він є, основою, вихідною, власною формою буття цінності є чуттєве переживання.
Воно не може бути виражене в об'єктивних характеристиках. Атрибутами його є закличність, наказовість,
бажаність, але не об'єктивність, всезагальність і необхідність. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу
потягів, прагнень, спонук, тобто сферу водіння.

"Ціннісний образ – завжди певний синтез, результат специфічного узагальнення, цілісність культурних смислів,
яка ніколи до кінця не розщеплюється понятійним аналізом і тому виглядає більш невиразним, ніж чітке і
понятійне узагальнення" [9, 13].


Понятійними засобами неможливо повністю розкласти ціннісний образ, і отже, теорія цінностей за своїми формами
аналізу неадекватна ціннісному об'єкту, що становить велику методологічну проблему для аксіології.


Цінність – явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто вузьке для
характеристики способу відповідності цінності і дійсності. В певних соціальних умовах суб'єкт позбавлений
ціннісного вибору, а тому і відповідальності за свою оцінку. Важливими характеристиками цінності є об'єктивна
значущість та суб'єктивна норма, на які теж не можна поширювати поняття істини. Критерії ціннісного вибору
завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в
моральну площину.


Цінності включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку. Ці компоненти мають протилежні
логічні властивості. Знання фіксують суще, цінності – належне; в знаннях людина абстрагується від своєї
зацікавленості, в оцінці, навпаки, стверджує свій інтерес. У знаннях людина усвідомлює предметну вираженість
світу, в оцінці з'ясовує, чи відповідає дійсність її потребам. Оцінювання дійсності має зворотне щодо пізнання
спрямування на оцінювача. Тому ціннісний рівень свідомості має потужний духовний потенціал самовдосконалення
людини, її самотворення.


Суб'єктивний компонент цінностей не є однорідним, він внутрішньо структурований на значення і особистісний
смисл. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини. Значення як аспект цінності
зумовлюється сукупністю суспільно значущих властивостей, функцій предмета, що роблять його цінним у даному
суспільстві. Людина живе не лише в реальному середовищі, а й у символічному світі, який репрезентований
системами соціальних значень. Для окремої людини суспільні значення є об'єктивно даними, але фактично вони не
є властивостями об'єктів, а виступають засобами упорядкування суспільного досвіду, що виробились у минулому.
Більшість значень є конвенційними продуктами.


Цінність конституюється для свідомості індивіда в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості
явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка –
процес встановлення наявності чи відсутності цінності.


Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію. Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі
ціннісний проект, але цінним він стає лише тоді, коли задовольняє певну потребу. Прядиво, з якого нічого не
виткано, ще не є цінністю. Зацікавленість у певних потребах є неодмінною умовою оцінки. Відсутність потреби
робить неможливою оцінку. Якщо цінність виражає здатність об'єкта виконувати певну роботу, то оцінка судить
про спосіб виконання цієї роботи. (Житло – цінність, упорядковане житло – оцінка.) Таким чином, оцінка поєднує
потенційну цінність предмета з потребами й інтересами суб'єкта.


Оцінка передбачає існування підстави або критерію, згідно з яким відбувається оцінювання. Такою підставою
служить потреба, щодо якої визначається цінність предмета, або норматив, норма, що порівнює предмет з
усталеним взірцем. Отже, акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей – духовної і матеріальної.


Залежно від взірця оцінювана річ може виявитись гарною чи поганою. Спіноза казав, що "гарна споруда – всього
лише погані руїни". Взірцем, згідно з яким здійснюється оцінювання, виступають утворення нормативного