Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: « „Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).» (ID:32999)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   38 кб.

представлене так же проблематично, як в другому співвідношенні «теорії» і «практики» або «моралі» і
«моральності». Неопосередкована перестановка спеціальних знань в приватні і суспільні сфери буденного життя
може, з одного боку, поставити під загрозу автономію і своєрідність систем знань, а з іншого – порушити
цілісність контекстів життєвих світів. Знання, орієнтовані винятково на те, щоб виразити претензію на знання
навіть в не характерному для контексту варіанті всім спектром виразних засобів, властивих повсякденній
практиці, виводять з рівноваги комунікативну систему світу. Такого роду втручання „приводять до естетизації,
онаучиванню або моралізації окремих життєвих сфер; найхарактернішими прикладами їх практик є експресивні
контркультури, реформи, що проводяться на користь технократії, або фундаменталістські рухи” [20, 156].

На думку Габермаса, в сучасних суспільствах добиваються визнання принципи правопорядку і моралі, які все менш
відповідають партикулярним життєвим формам. На особовому рівні набуті в процесі соціалізації когнітивні
структури все більш відділяються від змістовних знань у області культури, з якими вони спершу інтегрувалися у
сфері «конкретного мислення». Предмети, на яких сперши відпрацьовувалося здійснення формальних повноважень,
робляться все більш нестійкими. Філософ, простежуючи цю тенденцію, враховував тільки ступінь свободи,
визначаємій структурними компонентами „життєвого світу”, і при цьому одержав наступні остаточні варіанти: для
культури цей стан тривалого перегляду нестійких традицій, для суспільства – стан залежності легітимних систем
від формальних, виключно дискурсивних методів визначення і обґрунтування нормативів; для особи – стан
ризикованого самоврядування абстрактною персональною ідентичністю. Структури здійснюють тиск на знання,,
зводячи його до критичного рівня, вони визначають цінності, встановлюють нормативи і примушують проводити
самокеровану індивідуалізацію (оскільки абстрактна персональна ідентичність припускає відхід до самореалізації
в автономних життєвих проектах.

Перспектива аналізу, на думку Габермаса, – катастрофічна для сучасної цивілізації і культури, побудованим за
принципами раціональності, коли існує тенденція до перетворення їх початкових принципів в свою протилежність.
Філософ протиставляє свою точку зору концепціям Адорно і Хоркхаймер, котрі вважали, що не тільки ідеальна, але
і практична тенденція до самознищення властива раціональності. При цьому термін Aufklarung – Просвіта –
трактується гранично широко: це не тільки історична епоха, але і процес становлення людини як розумної істоти,
на практиці реалізовуючій цінності розуму, розвиваючій науку, суспільні демократичні інститути, норми
соціалізації і свободи. Така сукупність підходів була названа Ю. Габермасом «проектом модерна». Критичний
аналіз філософа зосереджений на виявленні інструментального характеру знання, яке повинне було звільнити
людину від залежності від природи (від «влади природи»), але привело тільки до її тотального поневолення. Так,
в проблематику критики розуму Габермас увійшла тема влади (панування) як одна з центральних для пояснення
індустріальної сучасності.

Поняття „життєвого світу” допомагає Габермасу показати, як цінності зберігаються в цьому просторі у вигляді
текстів. На думку дослідника, традиція не розривається, якщо відтворення культурних цінностей здійснюється
засобами критичного аналізу. Розвиток потенціалу заперечення як невід’ємної процесу досягнення взаєморозуміння
за допомогою мовного спілкування в структурно диференційованому життєвому світі стає заставою того, що тексти
слідуватимуть один за одним і збережеться спадкоємність традицій, які, як відомо, живі лише завдяки силі
переконання. Так само не розірветься в соціальному просторі і мережа, сплетена з відносин, заснованих на
взаємному визнанні, якщо соціальна інтеграція виходитиме з абстрактного, але проте скроєного «за
індивідуальними мірками» універсалізму. Воля призначена для того, щоб налагодити соціальне партнерство всіх
груп, враховуючи інтереси кожного окремо взятого індивіда. Беручи участь в дискурсі, індивід, кажучи «так» чи
ні», наданий сам собі тільки за умови, що сумісними пошуками істини він все-таки залучений в універсальне
співтовариство. При зміні поколінь в рамках певної історичної епохи якість універсальності не зникає, тоді як
процес соціалізації виходить за рамки індивідуалізації.

Важливо підкреслити, що Габермас свідомо декларує раціоналізм своєї концепції, зв'язуючи просування
комунікативного розуму із збагаченням культурного потенціалу суспільства. Суспільні групи можуть
використовувати в своїй діяльності тільки ресурси раціоналізованих життєвих світів. Перш за все це відноситься
до культури – присутнього в науці і філософії потенціалу знань індивідів про світ і про самих себе; культура –
це і гранично широкі норми права і моралі, і досвід радикального естетичного модерна. Більш того, культура є
для Габермаса найважливішим ресурсом в практиці вдосконалення комунікативного співтовариства. На його думку,
культура, досвід допоможуть Європі знайти свою нову ідентичність – як комунікативного співтовариства.


Таким чином, у 80-х роках ХХ ст., коли писалися твори філософа про постмодерн, рецепт Габермаса представлявся
не тільки дієвим, але і цілком здійсненним в практиці європейського співтовариства. Події почала XXI в.,
загострення релігійної, національної, соціальної і культурної ворожнечі, які відобразила зіткнення
глобалістських і антиглобалістських тенденцій в суспільстві, примусили Габермаса повернутися до проблеми
дискурсу і контрдискурсу сучасності, втіленої у філософському знанні про модерність – ціннісну установку
соціуму. Про це він говорив в своїй лекції у Франкфурті-на-Майні незабаром після нью-йоркських подій 11
вересня 2001 р. Нове звучання теми модерна ще раз підкреслює важливість багатьох «за» і «проти», виказаних
Габермасом в його творах.


Висновки


Розуміння цінності як філософської категорії завдяки сенсоутворюючій функції актуалізується в ті епохи, які
потребують складання і фіксації у філософській, науковій, соціокультурній, урешті-решт, побутовій сферах
індивідуальної і суспільної свідомості таких вихідних положень і засадових принципів, на фундаменті котрих
будується нова світоглядна картина світу. Це уможливлює прийняття в практику і культуру нового матеріалу,
забезпечує динаміку уявлень і знань людини про навколишній світ і саму себе, створює нелінійно-лінійну
суспільну систему. В часи пошуку нової інтегративної та інтерпретативної ідеї, нового цілісного світобачення
саме поняття цінності виступає фундаментальною категорією для всього суспільства.

Проблема цінностей надзвичайно загострюється в переломні (кризові) епохи історичного розвитку культури, бо
кожного разу, коли спільноту людей потрясали соціальні катаклізми, коли хаос, хитання, але і сподівання
“знайти світло в кінці тунелю” зливались у синтетичне питання “бути чи не бути” культурі як природному
середовищу людини, філософська думка незмінно упиралася в проблематику цінностей як основу культурного
менталітету особистості, нації, суспільства загалом.

У процесі поставлення і розв’язання аксіологічних проблем філософами очевидною є думка, проте, що феномен
цінності являє собою безсумнівний, реальний, той що опосередковує усі види людської соціокультурної
діяльності, у тому числі й інтелектуальної, факт буття, що несе в собі величезний не лише світоглядний, але і
гносеологічний методологічний потенціал дослідження культури на всіх її рівнях і у всіх ракурсах виявлення як
гуманістичного середовища перебування людини.

Цінність є цілісністю практичного і духовного, що випереджально відображає об’єктивну та суб’єктивну
реальності та за посередництвом чуттєвої логосності стає першопринципом людського життя. Цінність поєднує у
собі моменти емоційно-раціональної обробки відображеного і телеологічної орієнтації у перетворюючій свідомості
на духовне вираження тілесності людини. Регулятивний характер її дії полягає в тому, що вона має виразний
соціально-діяльнісний характер. Із-за бінарної структури (поєднання чуття та мислення, емоцій і раціо, смислу
та значень, оцінювання та оцінюваного і т.д.) цінність передбачає момент зіставлення наявного стану речей із
деяким ідеальним і тому є проектом перероблення дійсності, причиною виникнення різних форм діяльності, що
призводять до змін в суспільстві, впорядкування суспільних відношень.

Формування цінностей пов’язано безпосередньо з розвитком суспільства, з тими процесами, що ставали
основополагаючими для визначення обличчя соціуму. Цінності – це призма, через яку слід розглядати ту чи іншу
епоху суспільного життя. Поняття “цінність” потребує лише діалектичного розуміння і тлумачення. Будь які інші
інтерпретації редукують цінність або до простої оцінки, значущості чи матеріальних благ, або до містичного та
непізнаваного явища.

Формування цінностей відображає людський спосіб переживання буття, який не просто знімає нерозрізнення природи
та власного життя, але стає фундаментом свідомості. Воно є таким особистісним знанням, яке існує в
об’єктивному та конституює і конструює в ньому людину як людину, а суб’єктивне як активно пережите об’єктивне.
Здібності людини до ціннісній оцінки може вважатися  онтологічною “заданістю” свідомості, що пізнає. Практика
виступає найближчою формою існування цінностей і рівнем відображення людиною ціннісних відносин задля
перетворення об’єктивного світу в той світ, в якому людина стверджується як персонально-родова істота.