Реклама




Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ВЧЕННЯ ПРО КОНФЛІКТ 2. РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ » (ID:33244)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   24 кб.
| 1 | 2 | 3 |

Заказ 3816. Соціологія


Варіант 1Зміст





1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ВЧЕННЯ ПРО КОНФЛІКТ


Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ. Науки
будь-якого профілю (філософія, історія, культура, політологія, світові релігії) оперують поняттями конфлікту
через поняття добра і зла, порядку і хаосу. Наприклад, історики прагнуть виявити причини розвитку й занепаду
держав, глибоких криз і тривалого розквіту в житті окремих народів, адже всі ці процеси відбуваються
проблемно, конфліктно.

1. Уявлення мислителів про сутність та природу конфлікту в протосоціологічний період. Над природою конфліктів
уже замислювалися давньогрецькі філософи. Анаксимандр (бл. 610 – 547 рр. до н. е.) твердив, що речі виникають
із постійного руху "апейрону" – єдиного матеріального начала , що приводить до виокремлення з нього
протилежностей,  а це означає, що воно конфліктне.

Античний філософ Геракліт (бл. 530 – 470 рр. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і
розбрат, що єдиний закон, який панує в Космосі, – це війна – батько і цар усього. Це перша спроба дати
позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність.

У середні віки Фома Аквінський (1225 – 1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто
конфлікти є об'єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський (1469 – 1536) вказував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує
в орбіту свого впливу нові й нові сили. Зокрема, він писав, що "війна солодка для тих, хто її не знає".

Френсіс Бекон (1561 – 1626) уперше глибоко про аналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон
звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на "кожен випадок хвороби" існують
свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних
негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування,
особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх
об'єднати.

Іммануїл Кант (1724 – 1804) вваж в, що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом,
природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770 – 1831) писав, що основа причин конфліктів коріниться в соціальній поляризації – між
нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом – з другого.

Чарльз Дарвін (1809 – 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці "Походження видів
шляхом природного відбору, бо збереження сприятливих порід у боротьбі з життя". Розвиток живої природи
здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.

Польсько-австрійський юрист Людвіг Гумплович (1838 – 1909) у книзі "Расова боротьба" висунув своє бачення
соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються з виживання, панування.
Соціальне життя – це групова взаємодія. Основні положення його теорії такі:

– конфлікти – суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;

– конфлікти сприяють єдності суспільства;

– диференціація суспільства на панівних і підлеглих – явище вічне.

Гумплович писав, що конфлікти слід шукати не тільки в природі людини, а й у соціальних феноменах різних за
типом культур.

2. Вплив соціополітичних перетворень кінця ХІХ – початку ХХ ст. на розвиток конфліктологічних ідей. Велике
зацікавлення серед конфліктологів кінця ХІХ – початку ХХ ст. викликала соціологічна теорія Карл Маркса (1818 –
1883). Марксизм визнає соціальні конфлікти як неминучі явища суспільного буття. Помилковість марксистів
полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної власності на засоби
виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і, отже,
побудувати безконфліктне суспільство.

Г. Ратценхофер (1842 – 1904) вивчав боротьбу за існування. Абсолютна ворожість рас – основні процеси і явищ
життя, вважав він. Із цих процесів він виводить теорію конфліктності суспільних відносин.

Вільям Самнер (1840 – 1910) – американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві
вважав "конфлікт інтересів". З огляду на переконання, що боротьба за існування є безперечним чинником
прогресу, він зробив висновок, що в цій боротьбі гинуть найслабкіші, гірші представники роду людського. В.
Самнер, спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм
соціальної поведінки, внутрішньогрупових і міжгрупових відносин.

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858 – 1918) вважається першим, хто з провадив у науковий вжиток термін
"соціологія конфлікту". Він запропонував зайнятися аналізом "чистих форм" соціального спілкування та
взаємодії. Серед таких відносно стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підпорядкування,
співробітництво та інші, особливе місце займає конфлікт – не лише норма, й винятково важлива форма життя.
Конфлікт сприяє соціальній інтеграції, він визначає характер конкретних соціальних утворень, зміцнює їхні
принципи й норми організації.

Теоретичні роздуми Г. Зіммеля розділили у 20-ті роки ХХ ст. соціологи чиказької школи, видатними
представниками якої були Родберт Езр Парк (1864 – 1944), Ернест Уотсон Берджесс (1886 – 1996), Албіон Вудбері
Смолл (1854 – 1926). Вони розглядали соціальний процес в аспекті чотирьох взаємопов'язаних типів взаємодії:
змагання, конфлікту, пристосування й асиміляції.

Соціологічне значення конфлікту підкреслював американський соціолог, представник психологізму в соціології А.
В. Смолл. Він, зокрема стверджував, що "немає нічого соціального, що не було психічним". Вважав поняття
інтересу важливим феноменом боротьби. Звідси – загальний конфлікт інтересів, де індивіди – продукт боротьби
власних інтересів, суспільство – наслідок зіткнення інтересів соціальних груп. Таким чином, конфлікт є базовим
і універсальним соціальним процесом.

У першій половині ХХ ст. під впливом марксизму утвердилася самостійна галузь західної політичної соціології,
що стала основним джерелом розвитку сучасних концепцій конфлікту. Серед її представників – В. Парето, Г.
Моска, Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі. Вони звернули увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін,
не лише злагоди й стабільності в суспільному житті. В. Парето (1848 – 1923) – італійський дослідник, який
створив свою теорію еліти і наголосив на подвійності психології людини. Будь-які суспільні теорії, ідеології є
ширмою, що ховають дії, продиктовані почуттями, емоціями. Таким чином, ірраціональні пласти психіки людини
детермінують соціальну поведінку.

Гаетано Моска (1858 – 1941) – італійський юрист, соціолог, історик – теж серед творців теорії еліт. У своїй
праці "Еліти політичної науки" (1896 р.) він виокремлює тезу про формування панівного класу на основі розуму,
здібностей, освіти й творчих заслуг.

У теорії французького соціолога і філософа Ж. Сореля (1847 – 1922) центральне місце займає політична боротьба
та насильство. В його праці "Роздуми про насильство" (1907 р.) сформульовані ключові поняття міфу й
насильства. Згідно з його теорією, соціальні та політичні конфлікти виявляються ознакою ірраціонального
характеру суспільства й історії, вони заперечують ідею соціального процесу й утверджують стихійний рух мас.

Ф. Оппенгеймер (1869 – 1943) звертав увагу на питання походження держави та особливості соціальних процесів,
які відбуваються в ній. Держава могла виникнути тільки шляхом пограбування й підкорення людей.

Артур Бентлі, американець, розглядав політичне життя як процес політичної діяльності. Політичні групи
реалізують свої інтереси через дії. Із зіткнення інтересів різних груп складається політичне життя
суспільства. За формою свого прояву це життя являє собою багатоманітність фактів застосування сили.

Таким чином, у соціально-політичному житті на початку ХХ ст. виникає очевидний інтерес до проблем конфлікту, а
саме:

– природі людини та суспільства властиві біологічний, психологічний та інші фактори, що породжують численні
конфлікти;

– конфлікти виконують певні позитивні функції;

| 1 | 2 | 3 |