Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни» (ID:33295)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       6 стр.
Размер в архиве:   22 кб.

З кожним днем зростала міць одухівського з’єднання. В грудні 1943 р. воно мало у своєму складі 5 партизанських
загонів, у яких нараховувалося 1200 чоловік. Поступово ця цифра зросла до 4000 тис.

Книга Пам’яті України. Т.7. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1996, – С.11. Бійці партизанського
з’єднання імені Михайлова (самого Ф.М.Михайлова німці викрили і стратили у липні 1942 року) діяли на території
не тільки Кам’янець-Подільської (колишня назва Хмельницької області), а й Волинської, Рівненської,
Тернопільської області.

За даними звіту партизанського з’єднання, яке побачило світ після визволення Славутського району від німців,
партизани Славутчини провели 948 бойових та диверсійних операцій, влаштували 344 залізничні диверсії,
внаслідок чого 287 ворожих ешелонів пішло під укіс. 18190 ворожих солдат і офіцерів загинули під час вчинених
партизанами диверсій на залізниці, а ще 2773 фашисти були знищені у відкритих боях.

там же. С.11.

Таким чином, можна сказати, що партизанський рух на Славутчині мав два періоди у своєму розвитку: перший – до
1943 року – підпільницький, другий – з січня 1943 року до січня 1944 (момент визволення Славути від німецьких
загарбників) – партизансько-підпільницький. Особливістю його була можливість поповнювати свої лави за рахунок
військовополонених. Активності діям партизан Славути надавала наявність лісових масивів, що були поширені в
Славутському, Шепетівському, Ізяславському районах. Ще одним сприятливим фактором для розвитку партизанського
руху на Славутчині було відсутність крупних збройних угрупувань німецьких військ на території району і навколо
нього, що значно підсилювало позиції партизан.




2. Боротьба народного підпілля в центрі області



Іншим центром народного опору німецько-фашистським окупантам стало місто Проскурів, а також найближчі до нього
райони Кам’янець-Подільської області: Меджибозький, Чорноострівський, Теофіпільський і Старосинявський,
Гвардійський.

Через Проскурів проходила ще одна залізнична артерія, що мала важливе військове значення для німців. Місто
Проскурів на той час було достатньо розвинутим промисловим центром. Воно мало розгалужену інфраструктуру, яку
використовувало німецьке командування для дислокування та управління військами. В Проскурові знаходилися
значні угрупування ворога. Це свідчило про те, що цей регіон мав для німців стратегічне значення.

Німці “залізною” рукою наводили порядок в цієї місцевості. Смертю карався кожен, хто не виконував будь-яких
розпоряджень нової влади. Жорстокості фашистів не лякали жителів. Одна за одною виникали антифашистські
підпільні групи.

В перші дні окупації в Проскурові сформувалися і розгорнули боротьбу з ворогом підпільна група: на цукровому
заводу, яку організував і очолив Г.М.Мацьків; група на залізничній станції Гречани (організатор і керівник
Л.А. Пірковський); група проскурівських залізничників під керівництвом В.І.Ручковської.

В середині липня 1941 року капітан Радянської Армії О.С.Поліщук створив у місті підпільну групу, переважно з
військовослужбовців, які в перші дні війни були поранені і доставлені в Проскурівський військовий шпіталь.
Після окупації Проскурова німцями вони, захопивши з собою зброю, сховалися у лісі неподалік міста. Основним їх
завданням був контроль шосейних доріг з Проскуріва до інших населених пунктів: Старокостянтинів, Меджибіж,
Летичів, Чорний Острів.

На початку вересня 1941 року в Проскурові діяло 9 підпільних груп і організацій. Завдання об’єднання
Проскурівського підпілля виконав М.А.Храновський. На початку окупації він створив спочатку свою підпільну
групу, яка дислокувалася 20 км від Проскурова, та шукав способи встановити зв’язок з іншими організаціями.
Поступово ним були об’єднані 26 міських та сільських організацій.

Також однією з перших була група, створена у жовтні 1941 року вчителем М.С.Гандзишиним у селі Лісові Гринівці,
що неподалік Проскуріва. На початку свого існування вона включала у себе 12 чоловік. Самотужки була
виготовлена радіостанція, за допомогою якої вони отримували інформацію про дійсний стан воєнних дій та
розповсюджували цю інформацію серед місцевого населення. Група налагодила зв’язки з оточенцями з числа
колишніх бійців Червоної армії, які переховувалися в лісах, та передавали для них їжу, зброю, листівки. Крім
цього, учасники групи здійснювали і диверсії: тричі перерізали фронтовий телефонний зв’язок, псували
обладнання на підприємствах, які працювали на німців, зривали спроби відправити молодь на каторжні роботи в
Німеччину.

Після того, як фашисти наприкінці 1941 року вистежили, а потім розстріляли М.С.Гандзишина, група на деякий час
згорнула свою роботу, щоб уникнути цілковитого розгрому.

До кінця 1941 року була створена підпільна група в Чорному Острові. Організатором її був колишній редактор
Михайлівської районної газети “Ударник”, М.Р.Давидов. Її члени випустили 4500 листівок, пустили під укіс
німецький військовий ешелон, в десяти селах знищили молотарки й таким чином зірвали обмолот хліба і вивезення
його в Німеччину.

З березня 1942 р. в Чорному Острові діяла ще одна підпільна група у складі одинадцяти чоловік, яку очолив
колишній голова Чорноострівського райвиконкому Т.І.Шостацький. Групі вдавалося встановити зв’язок з
партизанським загоном А.З.Одухи, для якого вона збирала дані про пересування німецьких військ між Тернополем і
Проскуровом. Підпільники мали свою підпільну друкарню, випускали листівки, які поширювалися серед населення.

Чимало достойних справ на рахунку підпільних осередків сіл Крачки, Ходаківці, Шпичинці. Малочислені за своїм
складом, вони, проте, зуміли роздобути кулемет, 18 гранат, 10 гвинтівок, 5 наганів, 2 карабіни.

Книга Пам’яті України. Т.8. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1997, – С.398.

Активно включилася у підпільну роботу комсомолка з села Нижчі Вовківці Г.А.Злотенко. працюючи агрономом, вона
навмисне давала неправильні вказівки щодо протруювання зерна, зберігання насіння. П’ять разів вона псувала
кабель, що зв’язував Проскурів з Тернополем, двічі – підземний кабель, прокладений до Німеччини.

У 1943 році сільські підпільні осередки об’єдналися в районну антифашистську групу. До її керівного ядра
входили О.Клименко, Романюк, Копитін, І.Шуляк. Зв’язок між групами здійснювали вчителі району С.Г.Вдовичак,
Р.І.Барвінська, К.Л.Корженівська, колишній військфельдшер В.М.Тисячна, житель с.Скаржинці І.Мазяр, О.Шуляк.
Серед підпільників були колишні військовополонені Я.Клюєв, І.Сінченко, В.Степанов, М.Федоров та ін. у 1943
році підпільники надавали допомогу радянським військам під час їхнього наступу в ході Проскурівської
операції., виконуючи роль розвідників.

Не менш активним був антифашистський опір на території Теофіпільского району. Такий рух був обумовлений
нелюдським ставленням окупантів до мирних мешканців та майна, яке вони відбирали на свою користь. За період
окупації району німці розстріляли понад 2070 жителів, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 5665 юнаків та
дівчат, з яких понад 500 чоловік загинуло. Було пограбовані 68 колгоспів, всі бібліотеки і клуби, багато шкіл,
підприємств і організацій, вивезено понад 37 тис. голів різної худоби.

Книга Пам’яті України. Т.7. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1996, – С.168.

У грудні 1941 року С.П.Кухта створює антифашистську підпільну групу в селі Базалія і Єлизаветполі, до якої
входило 7 чоловік. Згодом члени цієї групи влилися у партизанський загін, що діяв на території району.

У квітні 1942 року виникає Теофіпольська антифашистська підпільна організація, в якій об’єдналися 42
бійці-антифашисти. Очолював її І.Овруцький. підпільники дістали радіоприймача, щоб слухати повідомлення
Радінформбюро про події на фронті. Завдяки їм люди довідалися про розгром німців під Москвою. Вони обладнали
друкарню і з допомогою патріотів-поліграфістів випускали листівки. Перша листівка з’явилася напередодні 1
травня. Всього було випущено 7 листівок, які розробляв та опрацьовував журналіст М.Я.Царук. Підпільники
псували телефонний зв’язок, виводили з ладу молотарки і збиральні машини, щоб хліб не потрапив фашистам.
1942 році підпільники перерізали телефонні проводи біля села Коров’є.

Фашистам вдалося вистежити підпільну організацію і розгромити її. Більшість підпільників вони розстріляли, а
ті, хто уцілів пішли в інші партизанські групи, що формувалися на територіях Ляховецького (тепер
Білогірського) та Теофіпольського районів. Ці групи переховувалися у лісах Білогірського району та були за
своїм складом малочисельними.

Один з таких загонів, загін К.С.Божевського, протягом 1943 року кілька разів громив німецьку жандармерію у
Теофіполі. Партизани використовували в бою артилерію. На початку 1944 року народні месники здійснили напад на
розташований тут німецький гарнізон. В ході бою у райцентрі згоріло понад 40 будинків, у яких знаходилися