Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «1. Структурний функціоналізм Т. Парсонса. 2. Ключові поняття етносоціології» (ID:33462)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       6 стр.
Размер в архиве:   26 кб.

ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні
фактично є синонімом терміну „народ”

Городяненко В.Г., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія: Підручник. К.,
Видавничий центр "Академія", 2005. С. 198..

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації.
Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію – спільнота людей, що не має між собою нічого
спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу – що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких
характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі
заперечення існування окремих націй.

Власна мова часто вважається визначальною особливістю нації (незалежно від її комунікативного значення). У
деяких випадках мова є винятковою для нації, і, можливо, основою національної ідентичності (напр. баскська
мова). В інших випадках, національна мова також використовується іншими націями (характерна для нації, але не
виняткова для неї, наприклад німецька мова). Деякі нації, як наприклад Швейцарська нація, самоідентифікуються
як багатомовні. Папуа Нова Гвінея відстоює „папуаську” національну ідентичність, не зважаючи на наявність
близько 800 чітких мов. Жодна нація не може бути визначена винятково мовою: це фактично створило б відкриту
спільноту (для будь кого, хто вивчав мову).

Більшість націй частково визначаються власною культурою. На відміну від мови, національна культура звичайно є
унікальною для нації, хоча й включає багато елементів, спільних з іншими націями. Національна культура також
включає в себе культурну спадщину попередніх поколінь.

Плем'я – форма етнічної спільності й суспільної організації докласового суспільства. Плем'я виникає одночасно
з родом, бо екзогамність роду потребує постійних зв'язків хоча б між двома родовими колективами. Археологічно
виникнення племені звичайно фіксується тільки в мезоліті, коли закінчується його формування як соціальної й
етнічної спільності.

Характерними рисами раннього племені є: наявність племінної території, відокремленої від території сусідніх
племен умовними рубежами; певна економічна спільність і взаємодопомога одноплемінників, що виражається,
наприклад, у колективних полюваннях; єдина племінна мова; племінна самосвідомість і самоназва тощо.

На відміну від наступних типів етнічних спільностей (народність, нація) плем’я засноване на спільному
походженні родів, що до нього входять, на кровноспоріднених зв'язках між його членами. Саме кровноспоріднений
зв'язок, який об'єднав два чи кілька родів, перетворює їх на плем’я. Належність індивіда до племені робила
його співвласником спільної власності, забезпечувала йому певну частку виробленого продукту, право участі в
суспільному житті.

Розвинені племена кінця епохи первіснообщинного ладу мали племінне самоврядування, яке складалося з племінної
ради, військ, і цивільних вождів. Поступово в племені розвивається майнове розшарування, виділяються багаті і
бідні роди, з'являється племінна знать, зростає роль військового керівництва, яке нерідко захоплює й цивільну
владу в племені. На зміну племені приходить нова форма етнічної спільності – народність і нова форма
організації суспільства – держава.

Народність – мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, що історично склалася. У сучасній
літературі йде дискусія про ознаки і співвідношення народності і нації. Відповідно до підходу поступового
розвитку етносу, народність – це мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і
передує нації. Народності починають формуватися одночасно з консолідацією союзів племен. Згодом формується
територіальна, мовна, культурна спільність з відповідною самоназвою, але народності не ототожнюються з
державами, що починають формуватися, ні територіально, ні мовно.

Етнічність – поняття, що використовується в сучасній науці замість поняття «етнос», як певна категорія, що
позначає „існування окремих етнічних груп або ідентичностей”. Поняття етносу припускає існування гомогенних,
функціональних і статичних характеристик, що відрізняють групу від інших, що володіють іншим набором подібних
характеристик. Концепція етнічності бере під сумнів подібний погляд на культурну окремість і звертає увагу
насамперед на багатокультурний характер більшості сучасних суспільств і на практичну відсутність культурних
ізолятів. Серед учених також немає єдності у визначенні, що є етнічність, але є деякі базові характеристики,
властиві для всіх спільнот, що дозволяють вважати їх етнічними або говорити про присутність етнічності як
такової. До числа таких характеристик відносяться:

– наявність уявлень, що їх поділяють члени групи, про спільне територіальне й історичне походження, єдиної
мови, спільних рис матеріальної і духовної культури;

– політично оформлені уявлення про батьківщину й особливі інститути, як, наприклад, державність, що також
можуть вважатися частиною того, що складає уявлення про народ;

– почуття окремості, тобто усвідомлення членами групи своєї приналежності до неї, і основані на цьому форми
солідарності і спільні дії

Арбєніна В.Л. Етносоціологія: Навч. посібник, Х., ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2007. С. 104..

Виходячи з вищесказаного, під поняттям «народ» у розумінні етнічної спільності розуміється група людей, члени
якої мають спільну назву й елементи культури, мають міф (версію) про спільне походження і спільну історичну
пам'ять, асоціюють себе з певною територією і мають почуття солідарності. Як правило, етнічна ідентичність
формується й існує в контексті того соціального досвіду і процесу, з якими ідентифікують себе люди, або
ідентифікуються іншими, як члени певної етнічної групи.

Національна (етнічна) самосвідомість – віддзеркалення свідомості нації або іншої етносоціальної спільності в
індивідуальній свідомості їх членів, що відображає результат засвоєння останніми уявлень про історичний
досвід, стан і перспективи розвитку свого народу (етносу), його цінностей і норм, а також про його місце і
роль серед інших народів і взаємостосунках між ними.

Національна самосвідомість – ядро, фундамент національної свідомості, що є сукупністю різноманітних поглядів
і оцінок, що відображають зміст, рівень і особливості духовного розвитку відповідного народу. В національній
самосвідомості, як і у всій національній свідомості, органічно сплітається раціональне, усвідомлене,
ідеологічне і емоційне, чуттєве, психічне.

У свою чергу, основою національної самосвідомості, – є усвідомлення власної національної (етнічної)
приналежності, тобто національна (етнічна) самоідентифікація на основі виявлення спільності мови, культури,
психічного складу, традицій, звичаїв і т.д.

Етнічні інтереси – важливий компонент етнічної самосвідомості. За своєю суттю – це емоційно виражене
відношення до суспільного життя народу (нації), найбільш важливих моментів його існування, що обумовлює
живучість і стабільність етносу.

Етнічні цінності – це сукупність життєвих орієнтирів, ідеалів, зразків, культурних традицій, переважних рис
характеру представників даного етносу і інших параметрів, які представники даної національності вважають
найзначущішими для самозбереження і розвитку свого народу і для реалізації його призначення в світовій історії
і культурі.

Етнічна (національна) асиміляція – засвоєння представниками тієї або іншої національності мови, культури,
звичаїв, традицій і національності, в середовищі якої проживають ці представники, внаслідок чого відбувається
втрата ними своєї мови, культури, традицій і зміна самосвідомості їх етнічної (національної) приналежності 

Социологический энциклопедический словарь / под ред. Г.В. Осипова, М., ИНФРА-М-НОРМА, 1998. С. 417..
Вирішальна роль в посиленні асиміляції належить інтернаціоналізації життя народів світу, регіонів, держав.
Найбільш інтенсивно, як показує практика, асиміляція відбувається у тих національностей, представники яких
проживають некомпактно, розосереджено (євреї, мордва і ін.). В результаті асиміляції відбувається збільшення
чисельності осіб асимілюючої національності і скорочення числа осіб асимільованої національності. Одним з
каналів посилення асиміляції є зростання числа національно-змішаних шлюбів і сімей.

Національні (міжнаціональні) відносини – це відносини, які пов'язані з вирішенням певних етнічних проблем, що
стосуються умов виживання і розвитку етносів (проблеми території, політичної влади, мови, культури, традицій,
збереження самобутності тощо). Об'єктивною передумовою виникнення та розвитку національно-етнічних відносин є
існування окремих етнічних спільнот, що відрізняються своїми етнокультурними особливостями (народів, націй).
Національні відносини завжди пов’язані з особливостями міжнаціонального співіснування. Вони розгортаються у
сфері почуттів, ілюзій, національних міфів та упереджень. Національні відносини завжди мають ідеологічний
(політичний) характер, перебувають на перетині культур. Суб'єктами їх є, як правило, окремі етнічні утворення,
хоч інколи й окремі суспільні групи та страти населення. Зважаючи на те, що сучасні етнічні проблеми існують у
межах державних утворень, найчастіше ведуть мову про взаємини між титульними націями і національними