Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «1. Філософське вчення марксизму. 2. Ключові засади філософії постструктуралізму. 3. Свобода як цінність. Любов як свобода та смислотворчість життя.» (ID:33525)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   22 кб.

Тема: 1. Філософське вчення марксизму. 2. Ключові засади філософії

> постструктуралізму. 3. Свобода як цінність. Любов як свобода та

> смислотворчість життя.

> Предмет: Філософія

> Вид: контрольная

> Кол-во страниц: 10-15

> Язык: український Зміст





1. Філософське вчення марксизму.


Марксистська філософія була створена спільно двома німецькими ученими Карлом Марксом (1818 – 1883) і
Фрідріхом Енгельсом (1820 – 1895) в другій половині XIX ст. і є складовою частиною більш широкого вчення –
марксизму, який разом з філософією включає економіку (політекономію) і соціально-політичну проблематику
(науковий комунізм).

Філософія марксизму дала відповіді на багато пекучих питань свого часу. Вона набула широке поширення (вийшла
за рамки Німеччини, стала інтернаціональною) в світі і завоювала велику популярність в кінці XIX – першій
половині ХХ ст.

Марксизм сформувався на базі досвіду і положень світової філософії, в першу чергу німецької класичної
філософії. У Фейєрбаха марксизмом був взятий матеріалістичний принцип пояснення світу, його критика ідеалізму
і релігії, захист людського "Я" і права людини на щастя, і відкинутий його антропологізм, метафізичність і
споглядальність, абстрактний гуманізм і соціально-політична пасивність. У Гегеля, як говорили самі класики
марксизму, вони взяли "раціональне зерно" його вчення – діалектику, в якій вони бачили ту методологічну
основу, яка в поєднанні з матеріалістичним світоглядом дає змогу розробити цілісне діалектико-матеріалістичне
вчення про природу, суспільство, людину і її свідомість. Але для цього, на їхню думку, треба було
ідеалістичну діалектику Гегеля поставити "з голови на ноги", тобто, з ідеалістичної зробити матеріалістичну,
а матеріалізм – діалектичним. Тільки в такому разі, на їхню думку, філософія може вирішити цілу низку
теоретичних і практичних завдань.

Як ідеологи і теоретики пролетаріату, К. Маркс і Ф. Енгельс скористалися положеннями англійських економістів
А. Сміта, Д. Рікардо, У. Петті про визначення вартості продуктів виробництва працею для обґрунтування права
пролетаріату на революцію, яка ліквідує приватну власність як джерело експлуатації і протиріч, зробить
пролетаріат панівною силою суспільства, яке з часом перетвориться в безкласове і бездержавне комуністичне
суспільство. Свою теорію про комуністичне суспільство Маркс і Енгельс розвинули на основі соціально-утопічних
ідей Р. Оуена (Англія), Сен-Сімона і Фур'є (Франція), надавши їм вигляд наукової теорії і
соціально-політичного змісту програми дій гегемона майбутньої революції – пролетаріату.

Як матеріалісти-діалектики, К.Маркс і Ф.Енгельс не обмежились визнанням первинності матерії і вторинності
духовного, природних коренів людини. Увівши у вжиток поняття "суспільна практика", марксизм „показав людину
як активного ініціативного визначального учасника її взаємодії з предметами і явищами середовища, здатного до
перетворення природи з метою створення позабіологічних засобів існування і "штучного середовища" –
суспільства з його соціальними інститутами” 


Арон Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки: Монтеск'є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгайм. Парето. Вебер.
К., Юніверс, 2004. с. 247. .

Сутність людини, за Марксом, не біологічна, а соціальна, практично-діяльна; родовий характер її
життєдіяльності та універсальність її відношень з дійсністю і з іншими людьми, відображуючись в її голові,
складає зміст і форми її свідомості. Природа, її закони, біологічне в людині – лише передумова до людської
історії. Сенс життя людей, їх ідеали, інтереси, ідеї, цілі: політичні, економічні, філософські, релігійні
погляди тощо є лише виявом їхнього способу життєдіяльності, породжуються певними матеріальними умовами і
засвоєні людьми, в свою чергу, стають дієвою силою.

Основу кожного суспільства складає виробництво матеріальних благ, їх розподіл і використання, а ступінь
розвитку виробництва, його ефективність, можливість задовольнити потреби своїх членів визначає і його
загальний рівень, і ступінь його прогресивності, і джерела суперечностей, і характер їх розв'язання.
Розділивши виробництво на те, що виробляє матеріальні блага, і те, що виробляє духовні цінності, марксизм
вважає, що матеріальне виробництво і матеріальні потреби – царство необхідності, і тільки сфера духовного
виробництва і споживання може бути царством свободи.

Відповідно до способу виробництва, марксизм ділить історію людства на п'ять суспільно-економічних формацій: 1)
первіснообщинну, 2) рабовласницьку, 3) феодальну, 4) капіталістичну, 5) комуністичну (яка повинна з'явитися
як завершальна).

Маркс і Енгельс прийшли до висновку, що з розвитком людської цивілізації разом із зростанням ефективності
виробництва, поділу і інтенсифікації праці виникають і процеси відчуження, які супроводжуються зменшенням
свободи і розпадом особистості. В умовах приватної власності і експлуатації підневільна праця перетворює речі,
природу людей в чужий людині світ, а сама себе вона не відчуває суб'єктом власних дій, мислячою, істотою, стає
залежною не тільки від виробництва, але і від вироблених нею предметів. При капіталізмі відчуження набирає
найбільшого масштабу і антигуманного змісту, в людини відбирається навіть "родове життя", людська сутність,
будь-яка свобода, і вона зводиться до рівня тварини. Людина вільна лише у відправленні фізіологічних функцій,
таких як їжа, пиття, статевий акт тощо, а на місце всіх фізичних і духовних почуттів ставиться почуття
володіння і власності.

Якщо Гегель, який першим ужив цей термін, зводив відчуження до чисто духовного акту, а Фейєрбах вбачав зло в
релігійному відчуженні, то Маркс – у соціально-економічному ладі суспільства. Тільки за комунізму, в якому
людина стає свідомим суб'єктом історії, відчуває себе суб'єктом і господарем своїх власних сил, звільняється
від залежності речей і обставин, знімається відчуження і набувається свобода. В Марксовому розумінні
самостійна людина, – це вільна, активна, творча, багата потребами і відношеннями людина. Свобода і
незалежність були для Маркса не просто політичною і економічною незалежністю, але й можливістю розкрити свою
індивідуальність, свобода не тільки "від" (від чогось), але свобода "для" (для когось – тобто для людини).

Людина-товар знає тільки один спосіб віднести себе до зовнішнього світу: мати і споживати, і чим більше вона
відчужується, тим більшим стає почуття володіння і користі, відповідно залежності і несвободи. Зворотний
відчуженню процес Маркс пов'язує з суспільними перетвореннями, із "загальнолюдською емансипацією", з тим
звільненням, яке в своїй основі має знищення відчуженості праці, коли "родова сутність" людини одержить
повний розвиток і вона почне "виробляти як людина", тобто не підневільна, не заради шматка хліба, грошей,
виторгу, держави тощо. Тобто, коли праця стане не примусовою і обтяжливою, а перетвориться в засіб
самовиповнення і саморозвитку людини і буде приносити їй найвище задоволення і щастя. Тільки тоді людина
досягне гармонії у своїх відносинах з природою, з суспільством, з іншими людьми, гармонії своїх фізичних і
духовних сил, повністю реалізує всі свої здібності і розвине їх.

Комунізм як засіб ліквідації відчуження, однак, за Марксом, не є „метою розвитку людства, а є засобом
підготовки суспільства гуманізму, суспільства вільної асоціації вільних індивідуумів” 

Арон Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки: Монтеск'є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгайм. Парето. Вебер.
К., Юніверс, 2004. с. 250.. Спочатку комунізм скасовує приватну власність, але ще не скасовує відчужену працю
і державу. Державна власність робить усіх працівниками, а принцип: "від кожного – за здібностями, кожному –
по праці" є буржуазним принципом, це бідний комунізм, зрівняйлівка і задоволення мінімуму потреб, він може
стати брутальним, казарменим комунізмом, який лише дискредитує ідею комунізму, бо людина багато втрачає з
того, що мала при капіталізмі. Другий етап подолання відчуження здійснюється комунізмом політичного
характеру. Він може бути демократичним або деспотичним, усе залежить від речового і особистісного факторів
продуктивних сил, а також виробничих відносин, які забезпечують їх розвиток. Отже, комуністична формація,
остання в історії людства, складається із двох фаз – соціалізму (нижча фаза), і комунізму (вища фаза). Лише
при комунізмі скасовується остаточно нерівність і відчуження, відбувається повернення людини до самої себе.

Перехід від суспільства приватної власності і експлуатації, відчуженої праці і несвободи Маркс бачив у