Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «Феномен українського бароко» (ID:10407)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   22 кб.

всього існуючого й відображенням його повноти, тому вона «переважає і саме небо».

У такому ж патетичному ключі оцінює людину і Г.Сковорода. «Господи, що є чоловік, як пам'ятаєш його», — пише
він. І декларує таку низку відповідей-запитань. «Чи не він цар Блаженної країни живих? Чи не йому [належить]
влада на небесах і на землі? Чи не він суддя над ділами рук Божих? Чи не він начало й кінець всієї Біблії? Чи
не він поклав на сонці поселення своє, одягаючись світлом його як ризою?.. Чи не його оспівує сонце і ота
пісня: «Хай буде із сонцем». Його то небеса проповідують, йому то слова у вищих цих фігурах, він то є день,
джерело вічності»...

Зрозуміло, така оцінка людини відповідає початку епохи Просвітництва на Заході (XVIII). Але в Україні доба
пізнього бароко збігається з Просвітництвом. І це — не вада, а специфічна особливість розвитку. Вона полягає в
тому, що ренесансну ідею людини, яка була критично переоцінена контрреформацією, українська культура XVIII
століття синтезує з просвітницькою ідеєю культу розуму. Результатом такого синтезу і є концепція «внутрішньої
людини» як мікрокосму серця, що накладає свій специфічний відбиток на розвиток українського бароко.

Позаяк у XVII — XVIII століттях українська цивілізація ще не завершила переробку досвіду Ренесансу на терені
бароко, то ренесансна ідея людини була в Україні перенесена в площину аналізу індивідуальності за умов
виконання нею надособистісної ролі, тобто тоді, коли вона виступає як вождь, апостол, геній чи герой.

У добу бароко в Україні формується й поширюється культ князя Володимира Святого, гетьманів П.Сагайдачного,
Б.Хмельницького, І.Мазепи, митрополита П.Могили, про що свідчать, зокрема, козацькі літописи XVIII століття
(літопис Грабянки й літопис С.Величка) та «Історія русів». Хрестителю Русі присвячуються, наприклад, п'єса
Ф.Прокоповича «Володимир» та «Слово о Владимире» А.Радивиловського. І. Мазепа оспівується у віршах
А.Стаховського, Ст.Яворського, Д.Туптала. Анонімна п'єса «Милость Божія» та «Разговор Великороссии с
Малороссиею» СДівовича, вірші Г.Бузановського та Іоанна присвячені героїзації Б.Хмельницького. Художник
М.Петрахнович зображує Іоанна Златоуста у вигляді Петра Могили. Пісні й поезії створюються на честь
П.Сагайдачного та І.Сірко.

Розвиток культури в Україні XVII—XVIII століть характерний не тільки образами героїв у мистецтві бароко, а й
появою у житті реальних історичних персонажів, котрі можуть бути оцінені як особи барочного стилю, люди
бароко, адже бароко створює образ людини зі збуреною, бунтівною душею, що схильна до героїчної авантюри, до
жертви та подвигу.

Про історичну місію української цивілізації свідчать козаки, персонажі високої авантюри (якщо під нею розуміти
здатність долати лінійну одноманітність подій буденності, спрагу героїчної дії). Це були люди, котрі, за
характеристикою Гоголя, міряли відстані своїх мандрівок відрізками чутності пострілу, ніхто з них не хотів
бути глядачем світової драми, а тільки її актором. Такі особи «вогняної душі» і стали суб'єктами барочної
культури в Україні, як із погляду самого стилю їхнього життя, так і як персонажі художніх творів.

Невипадково, наприклад, що постать І.Мазепи привертає увагу митців не тільки свого часу, а й подальшого
періоду (Вольтера, Байрона, Словацького, Пушкіна, Ліста та ін.). Це був не тільки персонаж любовної авантюри,
а й герой історичної драми України, що опинилася в майже нездоланних обставинах зіткнення інтересів польського
та шведського королівств, російського імператора, татарських ханів, вільних запорожців та української шляхти,
яка підтримувала кріпосництво.

Доба бароко в Україні була надзвичайно драматичною. Завершення національно-визвольної війни 1648—1654 років
змінюється після смерті Б.Хмельницького епохою Руїни. Державне об'єднання України під владою І.Мазепи
закінчується трагедією. Батурина і знищенням значної частини козацтва. Гайдамацький рух та боротьба опришків
супроводжується надмірним пролиттям крові, лютими, нечуваними тортурами і стратами. А на завершення цього
періоду Україна переживає ліквідацію гетьманства і знищення Запорозької Січі.

І все ж таки епоха зберігає свій героїчний пафос і патетику віри у звитяжність конечних зусиль народної волі.

Саме в XVII столітті здійснюється український переклад «Звільнення Єрусалиму» Т.Тассо, який стає зразком
оспівування лицарських подвигів в ім'я віри, образів боротьби Європи проти мусульманського світу, розуміння
військової справи як засобу розв'язання проблем історії. Уславленню лицарства та героїв національно-визвольної
війни були присвячені (крім уже згаданих козацьких літописів) «Слова часу войны» А.Радивиловського і трактат
І.Галятовського «Казанню 2 на въехание...» та інші твори, в яких лицар розглядається як захисник людей від
усякої кривди. У цьому контексті розробляється в культурі українського бароко й тематика гравюр панегіриків
(про що свідчать, зокрема, гравюрні зображення П.Сагайдачного, Д.Апостола та інших військових діячів).
Показовою в цьому плані є гравюра І.Мігури, де Мазепа постає на повний зріст у вигляді лицаря в оточенні
символічних. зображень Істини, Правди, Сили, Справедливості, Науки та Мистецтва, а також знаків військової
слави. Усю композицію вінчають фасади соборів, що були фундовані гетьманом.

Важливою тенденцією барокового мистецтва в Україні стає героїзація зображуваних образів. Навіть
портрет-гравюра вченого та церковного діяча І.Гізеля, що його створив Л.Тарасевич, вінчає максималістський
заклик: «plus et ultra» (більше і вище). Характерним засобом героїзації стає використання образу вершника як
символу епохи. Знаменною щодо цього є геральдична композиція І.Щирського «Лицар-вершник».

Значного поширення набуває геральдика, особливо у зв'язку з символікою військової слави. Герби гетьманів та
полковників з'являються не тільки в оформленні книжок та в портретах. Вони виступають елементом пластичного
декору навіть архітектурних споруд, уславляючи їх фундаторів. Так, герб полковника М.Міклашевського прикрашає
верхню частину Георгієвського собору та фасад трапезної Видубицького монастиря, а герб І.Мазепи декорує стін у
Чернігівського колегіума. Алегоричні постаті геніїв слави, одягнені в козацькі жупани, визначають декоративну
композицію першого ярусу колокольні Софії в Києві.

Зрозуміло, бароко в Україні, як і в інших країнах, було надзвичайно різноманітним і за тематикою, і за
художніми засобами. У поезії цього напрямку були й трагічні теми, й песимістична проблематика ілюзорності,
плинності буття, але визначальна тенденція була пов'язана з виразом здатності людини протистояти ворожим силам
небуття. Навіть загроза пекла не вважалася непереборною. Так, у драматичному творі середини XVII століття
«Слово о збуренні пекла» пекло побоюється духу святості й вимушене оборонятися.

Непереборність сил життя проголошується у відомій п'єсі Г.Кониського «Воскресение мертвых», в якій вони
порівнюються з вічним відродженням світових циклів Землі та Неба.

Для бароко було притаманним поліаспектне тлумачення життя і смерті, розуміння їх у різних смислах та ракурсах.
Відзначаючи цю обставину, Д.Чижевський посилається на М.Смотрицького, котрий у проповіді 1620 року вводить
п'ять форм життя і смерті: 1) життя — народження і смерть — породження; 2) життя блага і смерть гріха; 3)
життя смислів і смерть цнот; 4) життя щоденне і екстатична смерть (богопрозріння в півсвідомому стані); 5)
життя у славі і смерть у геєні — в другому житті.

Знаменною щодо мажорного аспекту українського бароко може бути гравюра Л.Кроновича, на якій зображено герб
Лазаря Барановича. У ній розробляється ідея перемоги життя над смертю. Пафос життєствердження розкривається і
в гравюрі Л.Тарасевича «Радість Дніпровських вод».

Неабиякого поширення набуває музична гімнографія. Гімн виходить за межі церковної музики й перетворюється в
часи бароко на загальнонаціональне явище.

християнської антропології (П.Могила, Д.Туптало, Г.Кониський, Г.Сковорода та ін.), а потім знаходить вираз у
знаково-алегоричному менталітеті барокової поезії та української гравюри із зображенням «квітучого космосу»
Божої премудрості.

Завдяки поширенню ідей софійності специфічного контексту в менталітеті бароко набуває проблема духовності й
розуму. Останній не зводиться до безжалісних логічних істин, що позбавлені будь-яких плям темної
недостеменності та суб’єктивності, а постає як інтелект, настояний на совісті, живиться духом «внутрішньої
людини» й може розглядатися як духовний розум. Тому в культурі українського бароко, за усієї схильності її до
філософії серця як альтернативи формальній інтелектуальності, не виникає різкого протиставлення національного
й ірраціонального.

Українська барокова свідомість була пов'язана з Просвітництвом в іншому розумінні, ніж його тлумачили у
Франції XVIII століття. Це було за своїм типом раннє Просвітництво, яке висувало на передній план не чисте
знання, а мудрість, тобто не процес пізнання істини, а життя в істині. Г.Сковорода був проти публікації своїх
трактатів, бо вважав, що справжньою книгою є його власне життя, яке він будував за усвідомленими принципами
філософських текстів. Життєві вчинки українського мислителя мали символічне навантаження, як і уся барокова
література.

Бароко створює цілий умовно-символічний світ, який виходить за межі середньовічної ікони — в літературу,
живопис, архітектуру, філософію, театр. Символічно розуміли, наприклад, саму сцену барочного театру, різні
сторони якої означали небо, землю, пекло, рай.


загрузка...