Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямовано дію, і відповідає на питання кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?
Додаток має такі диференційні ознаки:
- це другорядний член речення;
- виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або їх еквівалентами;
- стоїть після опорного слоава;
- поєднується з опорним словом підрядним зв’язком керування;
- відповідає на питання непрямих відмінків.
Додаток зазвичай виражається іменниками, займенниками, а також цілим словосполученням: Ти даєш мені сонце погоже, і повітря даєш, і снагу… (В. Ткаченко); Мені поля задумливо шептали свої ніким не співані пісні (В. Симоненко); Посадила стара мати три явори в полі (Т. Шевченко).
Додатки поділяються на прямі й непрямі. Прямий додаток вказує на об’єкт, безпосередньо охоплений дією, процесом або станом. Він залежить від перехідних дієслів і виражається знахідним відмінком без прийменника: Нашу радість і сум, нашу звихрену долю материнська любов, як весна, зігріва (В. Крищенко). У деяких випадках прямий додаток може виражатися й родовим відмінком без прийменника, а саме:
а) якщо з перехідним дієсловом вживається заперечна частка не: Не зрони сльози, котра не зрадить ні життя, ні гніву… (Н. Кащук);
б) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: Оксана наливає води; Я поставив пташеняті хліба.
Непрямі додатки виражаються у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків як з прийменниками, так і без них: Пашить медами скосистагора (Л. Костенко); У боротьбі немає одиниць (В. Поліщук)
Непрямі додатки залежать від перехідних і неперехідних дієслів: Мрію пестив я свою пензлем, олівцем (М. Сингальський); Джерин садок заквітчався білим цвітом (І. Нечуй-Левицький).
Непрямі додатки можуть також залежати від іменників, прикметників, дієприкметників та дієприслівників: І подвиг сторожа на маяку достоїн пісні, пензля і граніту (М. Рильський); Людські діла тривкіші від металу… (О. Корнійчук); Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою або опосередковано нею. Сприймаючи красу природи, незмірного світу, дитина має вдосконалювати могутній інструмент пізнання — мову (І. Вихованець).
