Леся Українка
Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач
(1871-1913)
Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.
Вчилася у приватних учителів.У 6 років почала вчитися вишивати.
6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.
Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.
У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.
7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві.
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.
Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.
Збірки:
- «На крилах пісень» (1893)
- «Думи і мрії» (1899)
- «Відгуки» (1902)
Інші твори:
- перший вірш «Надія» (1880)
- вірші «Конвалія» і «Сафо»
- поезія «Contra spem spero!» (1890)
- драма «Блакитна троянда» (1896)
- драматичну поему «Одержима» (1901)
- драматична поемі «Кассандра» (1907)
- драма «Руфін і Прісцілла»
- драматична поема «Бояриня»
- поема «Оргія»
- драма «Камінний господар»
- драма «Лісова пісня»
- оповідання «Така її доля»і «Святий вечір»
- казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик»
- повісті «Жаль» і «Приязнь»
- передсмертна повість «Екбаль Ганем»
