«Страшні слова, коли вони мовчать»
Ліна Костенко
(Нар. 1930р.)
поет-шістдесятник
«цитадель духу» української літератури
Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині.
Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір.
У 1936р. родина перебралася до Києва.
Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші.
Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту.
Незабаром виходять перші збірки.
Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників.
Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували.
Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори.
Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира.
Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.
У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України.
Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.
Творчість:
- збірка «Проміння землі» (1957р.)
- збірка «Вітрила» (1958р.)
- збірка «Мандрівка серця» (1961р.)
- збірка «Зоряний інтеграл»
- збірка «Княжа гора»
- збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.)
- роман «Маруся Чурай»
- збірка «Неповторність» (1980р.)
- збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.)
- збірка «Вибране» (1989р.)
- роман «Записка українського сумашедшого» (2011р.)
