Б а р о н о в а — К о з и н о аж вух своїх торкнулася пальцем:
— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «г». Звук «г» трапляється лише в слові «Бог», та й то вимовляється…
М а з а й л о раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
М а з а й л о
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістра-тор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх «ге»… «ге» — одвернулась, скривилась.
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
М а з а й л о
— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… «кге».
Б а р о н о в а — К о з и н о
— «Кге» ?
М а з а й л о
— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…
Б а р о н о в а — К о з и н о захвилювалась:
— Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — «ге»… Самим «ге» я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.
Мазайло
— Над лукгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Б а р о н о в а — К о з и н о до вух, М а з а й л о до серця — та разом:
— Ху-у-у!
М о к і й одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
У л я, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
М о к і й
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
У л я
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, «ґо», коли в книжці «го» стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук «ґе» подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно} ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо «ге».
Б а р о н о в а — К о з и н о раптом стрепенулась:
— Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла… Ось як: читайте, і де «ґе» стоїть, там вимовляйте ка, к.
М а з а й л о несміливо:
— Ка, ки…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Так! Читайте!
М а з а й л о
— Пахнет сеном над лу-ками…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Так! Так!
М а з ай л о сміливіш:
— Песньой…
— Песнєй.
— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі…
Б а р о н о в а — К о з и н о рівним методичним голосом:
— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
М а з а й л о старанно, аж жили напнулись:
— 3 краб-лямі…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Та ні! У вас тепер не «ге», не «кге»… Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с… Окрім цього, в руській мові там, де звук «б» не акцентовано, треба його вимовляти як «п»: с ґрап-п-плямі…
М а з а й л о обережно, як по камінцях через воду:
— С крап-лями…
— Мі.
— С к-крап-ля-мі рядамі.
— Так!
М а з а й л о сміливіш:
— Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Не єко, а єво!
М а з а й л о
— Як? Та тут же стоїть буква «ги», себто «к», а не «в».
Б а р о н о в а — К о з и н о
— В інтелігентній мові вимовляють «єво», а не «єго» і не «є-хо».
М о к і й стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
— Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте «г» як «х». Ну, Улю!
У л я
— Під хорою…
М о к і й
— Приблизно так.
У л я сміливіш:
— Під хорою над криницею…
М о к і й
— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею «е»… (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
У л я
— Паляниця.
М о к і й
— Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
У л я
— Серйозно?
— Серйозно.
Б а р о н о в а — К о з и н о до знервованого Мазайла:
— А що таке паляниця?
М о к і й голосно:
— Український білий хліб.
Б а р о н о в а — К о з и н о
— А я й досі не знала.
М о к і й
— Отож і горе, що їсте, а не знаєте… Читайте, Улю, далі.
М а з а й л о демонстративно перебив:
— Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— В ажіданьї.
— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто… стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
Б а р о н о в а — К о з и н о
—Так!
М а з а й ло голосніш:
— Только Жучка…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Толька Жучка…
М а з а й л о про себе:
— Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька… (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах…
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Прекрасно!
М а з а й л о, Баронова разом, натхненно:
— То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Бароновоі-Козино чути «впап’хах», у Мазайла — «упопихах».
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Ну от! Прекрасно!
М а з а й л о зворушено і глибокодумно:
— Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Запишіть їх — далі ще більше буде!
М а з а й л о побожна:
— Запишу собі на папері і на серці…
Сів писати, шепочучи, немов молитву:
— Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а…
М о к і й до Улі:
— Читайте далі.
У л я
— Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею…
М о к і й
—Так.
У л я голосніш:
— Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою…
М о к і й
— Так.
У л я голосніш і вільніш:
— Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами…
М о к і й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками:
— М’якше! М’якше! Цьвітами…
У л я м’яко:
— Цвітами.
М о к і й
— Прекрасно.
У л я зворушено:
— Розсіємось цвітами.,. Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати… (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та… (заплакала) сестриця…
М о к і й
— От вам і маєш… Та чого ви, Улю? Чого?
У л я плачучи:
— Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне…
М о к і й, сякаючись:
— Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь… Скажіть, п’ятниця…
У л я покірливо:
— П’ятниця…
Б а р о н о в а — К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
— Ах, Боже мій! Що це таке?
М а з а й л о звівся, як дракон:
— Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
У л я здригнулася, скочила, зблідла:
— Ой, що це таке?
М о к і й, схопивши ручку з пером в одну руку:
— Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша,
М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоі-Козино:
— З об’єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б… Наприклад. Наприклад… (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?
Б а р о н о в а — К о з и н о
— Ні! НіІ Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама. (Почала, теж заплуталась), Замість ґ — г, замість к — х, б — П…„ Ах, Боже мій, д — боо„ наприклад… (У нестямі), Ґраблями єво на воз віламі кідайтєїсо
Тим часом М о к і й до Улі:
— Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть, Замість г — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею.,. (У нестямі). У криницю його! У криницю!..
7
Убігли М а т и й Р и н а .
М а з а й л о до Мокія:
— Це мене?
М о к і й до батька:
— Тільки тебе.
— У криницю?
— З новим прізвищем!
— З новим прізвищем?
— З новим прізвищем! У криницю!
М а т и до Рини:
— Чуєш?.. (Трагічно), Боже мій, почалась катасттрофаі Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор. Тим часом М о к і й до батька:
— Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
М а з а й л о
— Я справді серйозно міняю наше прізвище.
М о к і й вдруге:
— Ти… наше прізвище міняєш справді, серйозно?
М а з а й л о
— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
— Наше прізвище?
— Наше прізвище.
—Ти?
—Я.
— Мазайло?
М а з а й л о
— Я вже не Мазайло.
М о к і й
— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло
— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…
Р и н а з дверей голосно, радісно:
— Т ь о т я приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала!
М а т и назустріч:
— Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…
8
Р и н а , мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
— …А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася…
Т ь о т я
— Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…
Мазайло поцілував тьоті руки:
— Пахнєт сеном над лу-камі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!..
Т ь о т я поцілувала Мазайла тричі в лоб:
— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в’являла собі, але…
Мазайло показав на Баронову-Козино:
— Б а р о н о в а — К о з и н о. Учителька правільних проіз-ношеній…
Т ь о т я привіталася:
— Ах, я так і знала, але…
Р и н а на Улю:
— Моя подруга — У л я Розсохина.
Т ь о т я
— Ах, розумію, але…
М а з а й л и х а до Мокія:
— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
М а т и
— Отакий, як бачиш, Мотенько!
Т ь о т я
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.
М а т и з переляку перепитала:
—А що?
Т ь о т я
— І ви отут сидите і не знаєте?
М а з а йл о
— Та що таке?
Т ь о т я
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
— Ні…
Т ь о т я
— Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
М а з а й л о
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Т ь о т я до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
М о к і й
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
М а з а й л о
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
М о к і й
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Ма-зайло-Квач — отож треба додати…
Мазайло за серце як навіжений.
М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух — здригнула.
Т ь о т я до Мокія:
