— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не «Харьков», а «Харків»?
М о к і й
— Так!
Т ь о т я
— І ти справді за… (бридливо) за Квача?
Б а р о н о в а — К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула.
М о к і й, побачивши все це:
— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачіві За мільйон Квачів!
Б а р о н о в а — К о з и н о мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
— Ну, що тепер з ним робити? Що?
— Ах, Боже мій, що?
М а т и
— Може, проклясти?
М а з а й л о
— Убити, кажу?
Р и н а
— Оженити?
А Т ь о т я ходила Наполеоном і думала.
М а т и сіла і заплакала:
— їв кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…
Р и н а
— Ти ж казала, що він у дядька Т а р а са вдався.
М а т и
— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась бліда, перелякана:
— Дядько Т а р а с приїхав…
М а т и й Мазайло з жахом:
—Що?
— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештованої
Дядько Т а р а с на дверях:
— А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Т а р а с
— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокае, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!
ТРЕТЯ ДІЯ
Третього дня Р и н а зустріла Улю на порозі:
— Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!.. Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія — чи міняти прізвище, чи ні. Т ь о т я Мотя викликала Моку на дискусію.
У л я до люстра, як жадобна до води:
— Що ти кажеш?
Р и н а то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:
— На дискусію, ти розумієш? А Мокій — не дурень — напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.
Прислухались. Чути було Манієвий голос: «Вузьколобий націоналізм! Шовінізм, усе це!» Вигукував дядьків:
«Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!»
— Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?
У л я новим якимсь голосом:
— Нічого подібногої Ах, Рино!
Р и н а , зачувши цей голос:
— Що, Улюню, що?
— Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не спітся?
— Ну?
— Зорію. Правда прекрасно звучить?
Р и н а
— Це ж ти до чого?.. Та невже ти… Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася?
У л я зашарілася:
— Ні, ні…
— Як ні, коли ти сама кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському?..
— Та ні!
Р и н а
— Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала… Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік? Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло… Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько, розумієш? Уговтай Моку, ні, — власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться — припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш?
— Серйозно?
— Та бодай і серйозно!.. Тільки щоб не стала жінкою, а так… На межі його паси, на межі… Затумань йому голову, захмели, щоб як п’яний ходив!.. Щоб ідійотом ходив!
— А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься?
— Ну?
— І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай; рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.
Р и н а вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя:
— Ну, бачу я…
А У л я вже в захопленні:
— Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней», — ти чуєш? На ней, на…
Р и н а
— Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш; не на і не поруч, а під, під, ідійотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, він тебе, а не ти, на такі фантазії навів. Чую — він тобі такого наказав, начитав…
У л я хотіла виправитись:
— Ні, Ринко, я вже сама про це вичитала.”
Р и н а до неї:
— Са-ма?!
У л я од неї в другу кімнату. Побігли.
2
З Мокієвих дверей задом вийшов дядько Т а р а с:
— Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га? о Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб’єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована…
М о к і й з дверей:
— Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися, Засолодились, дя-дю, Годі! Не заважайте. Тепер треба й із заліза кувати. Із сталі стругати …
Дядько з дверей:
— З якої? Ви ж свою в «Югосталь» оддали!..
М о к і й
— Шовінізм!
Зачинивши двері, прибив дядькові носа.
Од такої несподіванки, од такої образи Дядько аж ногами затупав:
— Га, питаюсь, га? (Одійшов).
3
Увійшли: Т ь о т я М о т я в новому платті, М а з а й л и х а, Р и н а , У л я. Дядько Т а р а с, не помітивши їх:
— Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дівчат). Це я у його питаюсь. (Іронічно). А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товариші козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке?
Т ь о т я Мотя
— Та як вони сміють до наших козаків як до своїх товаришів звертатись?
Д я д ь к о
— А я ж про що кажу?
4
Увійшов М а з а й л о. За ним Б а р о н о в а’К о з й н о.
Т ь о т я Мотя до Мазайла:
— Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Т а р а с Бульба, наприклад,..
Д я д ь к о Т а р а с
витріщивсь:
—Хто?
Т ь о т я
— Т а р а с Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері.-’Єто… Єто ж просто безобразіє!
Д я д ь к о Т а р а с
нарешті очувся, аж захлинувся:
— Т а р а с Бульба? Бульба Т а р а с? Остап? Андрій? Га?
Т ь о т я
—Що?
Д я д ь к о Т а р а с
— Говорили по-московському?
Т ь о т я холодно:
— Що з вами?
Д я д ь к о Т а р а с
— По-московському, га?
Т ь о т я
— А ви думали по-вашому, по-хохлапькому?
Д я д ь к о Т а р а с
— Т а р а с Бульба?.. Ніколи в світії Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
Т ь о т я Мотя
— Єтого не может бить!
— Га?
— Єтого не может битьі
— Доводи?
— Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада.
Задзвонив дзвоник.
Р и н а затулила рукою рота тітці, другою — дядькові:
— Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Т ь о т я з-під Рининоі руки до дядька:
— Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Д я д ь к о Т а р а с
— Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш. (Пішли).
5
Увійшли комсомольці: один з текою, другий, чубатий і міцний, з футбольним м’ячем і третій — маленький, куценький, з газетою. Роздивились.
Той, що з газетою
— Та-ак. Обставинки суто міщанські. Той, що з текою
— Чи варто й ув’язуватися?
Той, що з м’ячем
— Парень просив — треба помогти…
Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну міну:
— До того ж і темка: зміна прізвища! Та хай собі міняють хоч на Арістотелів, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й причинами не цікавиться ніколи.
Той, що з м’ячем, постукотів пальцем у лоб того, що з текою:
— А р е н с ь к и й! Навіть Козьма Прутков сказав: дивись у коріння речей.
Той, що з газетою, теж постукотів:
— І собі в голову, коли що кажеш. Зміна прізвища у міщанина…
Той, що з м’ячем
— Це ознака здвигу в його ідеології — раз! І дізнатись про причини…
Той, що з газетою
— Нам буде корисно — два!
6
Увійшов М о к і й:
— Невже прийшли? Спасибі!.. А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! «Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш… От… Сідайте! Зараз почнемо (пішов).
А р е н с ь к и й
— Занадто захоплюється мовою.
— Боліє. Питання — чого?
Той, що з м’ячем
— А того, що ти не болієш нею. І тільки псуєш. Партія пише, пише — візьміться, хлоп’ята, за українську культуру, не бузіть з мовою, а ти що? Ще й досі «Комсомольця України» не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягтиі
7
Увійшли: Мокій, тітка, дядько, Мазайло, жінка, Б а р о н о в а — К о з и н о,У л я.
— Так-от… Мої товариші комсомольці… Прийшли…
Той, що з м’ячем, підморгнув своїм і, вдаривши м’ячем об підлогу
(Баронова здригнулась), почав:
— На дискусію, чи що…
Виступила вперед Т ь о т я М о т я:
— Просимо, товариші, молодії люди комсомольськії, просимо сідати!.. Ах, я завжди казала, кажу і казатиму, що якби мені років десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, і комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Підскочила).
Той, що з м’ячем, звернувся до товариша з текою:
— Чуєш, А р е н с ь к и й?
Т ь о т я
— Чудове прізвище!
Б а р о н о в а — К о з й н о
— Ідеальне!
Мазайло побожна зітхнув, тоді тихо до Рини, до жінки:
— Чула? (Побожно). А р е н с ь к и й!
Той, що з м’ячем, і куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне акцентуючи свої прізвища:
— Тертика.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму.
Т ь о т я
—Як?
Тертика, вдаривши м’ячем об підлогу, і куценький виразно:
— Іван Тертика.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
— Микита Губа.
Б а р о н о в а — К о з и н о зблідла.
Д я д ь к о Т а р а с до Тертики:
— Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика…
Т е р т и к а
— Батько мій Максим…
— Був на Запорожжі курінним отаманом…
— І тепер на Запоріжжі, та тільки він робітник-металіст і отаманом не був…
— Та ні… Курінним отаманом Переяславського куреня славного Війська Запорозького низового на початку XVII століття.
— Не знаю.
Д я д ь к о Т а р а с
— Дуже жалко.
Т ь о т я зацокотіла каблучкою об графин:
— Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все… І оце воно мені зараз чомусь згадалося: життя — то є все… Так!
(Трошки задумалась, покивала головою, зітхнула). Життя — то є все… Пропоную, товариші, обрати президію. (Поспішаючись). Гадаю, годі буде одного пред-сідателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?
Р и н а, поспішаючись:
— Тьотю Мотю! Тьотю Мотюі
М а з а й л о, поспішаючись:
— Просимо!
Б а р о н о в а — К о з и н о до тьоті, поспішаючись:
— Вас просимо!
Т ь о т я
— І просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспішаючись). Життя — то є все. Заперечень нема? — Нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотіла каблучкою). Ну, громадяни, товариші, а краще й простіше — мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу! Бо всі ми перш за все руськії люди… Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком. По-милому, по-хорошому, їй-богу!..
Зачувши такі слова, Тертика і Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись.
Губа раптом запропонував:
— Тертику!
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
—Що?
Г у б а
— Тертику на голову пропонуємо ми.
Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
— Дозвольте. Як це так… Адже ж на голову мене вже обрано… ПР и н а ймні заперечень не було. Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте, і кому?.. Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?..
Г у б а
— Просимо проголосувати!
Т ь о т я
— У вас-то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті, до Курська єсть?
Г у б а
— Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь!
Тертика прибив м’ячем.
Не всякій тьоті Моті…
Т ь о т я
