Шляхи реформування системи охорони здоров'я України
Зміст
Вступ
Актуальність теми. Становлення України як незалежної держави супроводжується значними труднощами. Розпочаті
глибокі політичні та соціально орієнтовані економічні ринкові перетворення здійснюються водночас з перебудовою
державного апарату, в тому числі й управлінського, та демократизацією суспільства. В цих умовах здоров’я
людини розглядається як соціально-економічна цінність. Існує об’єктивна необхідність здійснення скоординованих
дій, спрямованих на поліпшення системи охорони здоров’я населення як стратегічних пріоритетів держави.
Вказане набуває для України особливої ваги оскільки в умовах адміністративної реформи в державі формується
якісно нова система охорони здоров’я, яка потребує і нових підходів до державного управління охороною
здоров’я.
Системний аналіз вітчизняної в зарубіжної літератури, аналітичні дані, інформаційні матеріали Кабінету
Міністрів України про стан фінансування системи охорони здоров’я України та невідкладні заходи щодо його
поліпшення, матеріали підсумкових колегій Міністерства охорони здоров’я та періодичні звіти керівництва
галузі свідчать, що наявний рівень управління системою охорони здоров’я України виявився неадекватним новим
умовам і потребує формування якісно нової системи управління, яка відповідала б сучасним умовам світового
менеджменту. При цьому особливо гостро відчувається відсутність фахівців-професіоналів з управління охороною
здоров’я.
На важливості наукового пошуку щодо різних складових теорії та історії державного управління в галузі охорони
здоров’я наголошують дослідники цієї проблеми В.Д.Бакуменко, М.В.Голубчиков, В.М.Князєв, В.І.Луговий,
С.В.Майборода, С.П.Мосов, Н.Р.Нижник, О.Г.Осауленко, В.А.Ребкало, В.М..Рижих, І.В.Розпутенко,
В.А.Скуратівський, В.П.Тронь, В.О.Шамрай та інші.
Актуальність дослідження обумовлена також нагальною необхідністю вирішення наявних соціально-державних
суперечностей між наявною системою управління охороною здоров’я й реальними умовами медичного забезпечення
громадян України, спричинених змінами життя та реформуванням економічних відносин у державі.
Зазначене й зумовило актуальність цього дослідження, визначило його мету та завдання.
Об’єктом дослідження є система охорони здоров’я в Україні.
Предмет дослідження - генезис і тенденції розвитку управління охороною здоров’я в Україні.
Мета дослідження – визначення шляхів реформування системи охорони здоров'я України.
Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета, та мети дослідження поставлені завдання:
проаналізувати стан управління системою охорони здоров’я в Україні на сучасному етапі;
обґрунтувати механізми врегулювання фінансових відносин у галузі охорони здоров’я;
визначити можливості використання позитивного потенціалу теорії і практики державного управління охороною
здоров’я і його значення для роботи в сучасних умовах.
У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюваних методів: - історичного і логічного аналізу
літературних джерел для дослідження ретроспективи еволюції постановки проблеми й наступності в її розв’язанні
у вітчизняній та світовій науковій літературі; функціонально-структурного аналізу, що передбачав вивчення
досліджуваної проблеми і дав змогу простежити причинно-наслідкову та історичну зумовленість її виникнення;
порівняльного і статистичного аналізу фактів і явищ, їх синтезу для дослідження розвитку системи державного
управління.
1. Проблеми стану здоров'я населення України та їх причини
Найбільш гострою соціальною проблемою в Україні є незадовільний стан системи охорони здоров'я. У 2000-2003
pp. спостерігалося зниження первинної захворюваності населення, що пов'язано з деяким поліпшенням у сфері
охорони здоров'я, зокрема, зі збільшенням бюджетного фінансування галузі, обсягів надання амбулаторної та
стаціонарної медичної допомоги. Однак рівень захворюваності населення, як і в цілому ситуація в галузі,
залишаються критичними. За даними 2002 p., лише 42% населення вважаються умовно здоровими, решта — потребують
системного лікування[,c.273].
Найгостріші проблеми здоров'я населення України концентруються у захворюваності, інвалідності та смертності
від хвороб системи кровообігу, новоутворень та таких соціально небезпечних інфекційних хвороб, як СНІД і
туберкульоз.
Таблиця 1.1
Поширення ВІЛ-інфекції / СНІДу та активного туберкульозу[,c.273-274]
1990 р.
2000 р.
2001 р.
2004 р.
2007 р.
(прогноз)
2011 р.
(прогноз)
2015 р.
(прогноз)
Кількість осіб із вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції та СНІДу, на 100 тис. населення
0,08
12,8
14,5
15,4
14,1
13,7
12,4
Кількість померлих від СНІДу у розрахунку на 100 тис. населення
1,0
1,5
1,2
0,7
0,6
0,5
Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів (рівень вертикальної трансмісії)
Н/д
Н/Д
35
