Реклама




Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ А. АДЛЕРА» (ID:30954)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   16 кб.
| 1 | 2 | 3 |

Тема: історія психології та психологічних вчень

Предмет: історія психології та психологічних вчень

Вид роботи:     к/р

Кількість сторінок:   5+тести. Мова: українська


тема: Індивідуальна психологія А. Адлера + тести

Зміст







1. ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ А. АДЛЕРА


Альфред Адлер (1870 – 1937) розпочав свою наукову діяльність не як психолог, а як медик, закінчивши медичний
факультет Віденського університету і почавши роботу як лікар-офтальмолог. Проте незабаром його інтереси
переміщаються у бік психіатрії і неврології [6].

У 1902 році Адлер стає одним з перших чотирьох членів гуртка, що утворився навколо творця нового
психологічного напряму Зиґмунда Фрейда. У 1910 році за пропозицією Фрейда він стає першим президентом
Віденського психоаналітичного товариства. Проте незабаром Адлер почав розвивати ідеї, що суперечили деяким
основним положенням Фрейда. Коли ці розбіжності загострилися, йому було запропоновано висловити свої погляди,
що він і зробив в 1911 році, відмовившись потім від поста президента товариства. Через деякий час Адлер
офіційно обірвав свої зв'язки з психоаналізом, вийшовши з товариства разом з своїми прихильниками і
організувавши власну групу, яка одержала назву Асоціації індивідуальної психології.

Після першої світової війни Адлер зацікавився питаннями освіти, заснувавши першу виховну клініку в рамках
віденської системи шкільної освіти, а потім і експериментальну школу, де втілювалися в життя його ідеї у
області освіти. Особливе значення Адлер при цьому надавав роботі з вчителями. Для допомоги батькам у
вихованні дітей їм були організовані консультативні центри при школах, де батьки і діти могли одержати
потрібні їм поради і допомогу. До 1930 року тільки у Відні було 30 таких центрів. Робота Адлера з дітьми, їх
виховання і навчання надали Адлеру значний матеріал для створення їм власної концепції індивідуального
розвитку людини.

У 1935 році Адлер переїздить в США, де продовжує працювати як лікар-психіатр, одночасно займаючи пост
професора медичної психології. В цей час Адлер став засновником нового, соціально-психологічного напряму. Саме
в розвитку цих своїх нових ідей він і розійшовся з Фрейдом. Його теорія дуже мало пов'язана з класичним
психоаналізом і представляє цілісну систему розвитку особистості.

Адлер заперечував положення Фрейда і Юнга про домінування індивідуальних несвідомих інстинктів в особистості
і поведінці людини, інстинктів, які протиставляють людину суспільству і відділяють від нього. Не природжені
інстинкти (як стверджував Фрейд) і не природжені архетипи (як стверджував Юнг), а відчуття спільності з
людьми, стимулююче соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, – ось та головна сила, яка визначає
поведінку і життя людини, вважав Адлер [1].

Проте було і щось загальне, що об'єднувало концепції цих трьох психологів: всі вони припускали, що людина має
деяку внутрішню, властиву їй одної природу, яка робить вплив на формування його особистості. При цьому Фрейд
надавав вирішальне значення сексуальним чинникам, Юнг – первинним типам мислення, а Адлер підкреслював роль
суспільних інтересів. У той же час Адлер був єдиним з них, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку
особистості прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. Фрейд у
принципі відкидав ідею унікальності кожної людської особистості, досліджуючи швидше те загальне, що властиво
несвідомому. Юнг хоча і дійшов ідеї про "цілісність і самість особистості", але значно пізніше, в 50-х роках.

Думка про цілісність і унікальність особистості є неоцінимим внеском Адлера в психологію. Не менш важлива і
введена їм ідея про "творче Я". На відміну від фрейдівського Его, що служило на користь природженим інстинктам
і тому визначало шлях розвитку особистості в заданому напрямі, Я Адлера є системою, що індивідуалізується, яка
може міняти напрям розвитку особистості, інтерпретуючи життєвий досвід людини і додаючи їй різне значення.
Більш того, саме Я робить пошуки такого досвіду, який може полегшити даній людині здійснення її власного,
унікального стилю життя [2].

Теорія особистості Адлера є добре структурованою системою і покоїться на декількох основних положеннях, що
пояснюють численні варіанти і шляхи розвитку особистості. Ці основні положення є наступними: 1) фіктивний
фіналізм; 2) прагнення до переваги; 3) відчуття неповноцінності і компенсації; 4) суспільний інтерес (відчуття
спільності); 5) стиль життя; 6) творче Я [6; с. 449].

Ідея фіктивного фіналізму була запозичена Адлером у німецького філософа Ганса Файгінгера, який писав, що всі
люди орієнтуються в житті за допомогою конструкцій або фікцій, які організовують і систематизують реальність,
детермінуючи нашу поведінку. У Файгінгера Адлер також узяв ідею про те, що мотиви людських вчинків
визначаються більшою мірою надіями на майбутнє, а не досвідом минулого. Ця кінцева мета може бути фікцією,
ідеалом, який не можна реалізувати, але, проте, виявляється цілком реальним стимулом, що визначає устремління
людини. Здорова людина у принципі може звільнитися від фіктивних надій і побачити життя і майбутнє такими, які
вони є насправді. Для невротиків же це виявляється нездійсненним, і розрив між реальністю і фікцією ще більше
підсилює їх напругу.

Стиль життя, за Адлером, – та детермінанта, яка визначає і систематизує досвід людини: "Він тісно пов'язаний з
відчуттям спільності, одним з трьох природжених несвідомих відчуттів, що становлять структуру Я: [2; с. 112].

Почуття спільності, або суспільний інтерес, є своєрідним стрижнем, який тримає всю конструкцію стилю, визначає
її зміст і напрям. Адлер пише: "Хоча це відчуття і є природженим, воно може залишитися нерозвиненим, що стає
основою асоціального стилю життя, причиною неврозів і конфліктів. Розвиток відчуття спільності пов'язаний з
близькими дорослими, що оточують дитину з дитинства, перш за все з матір'ю. У знедолених дітей, що ростуть з
холодними, відгородженими від них матерями, відчуття спільності не розвивається. Не розвивається воно і у
розпещених дітей. Рівень розвитку відчуття спільності визначає систему уявлень про себе і про світ, яка
створюється кожною людиною. Неадекватність цієї системи перешкоджає особистісному зростанню, провокує розвиток
неврозів" [2; с. 124].

Формуючи свій життєвий стиль, людина фактично сама є творцем своєї особистості, яку вона створює з сирого
матеріалу спадковості і досвіду. Творче Я, про яке пише Адлер, є своєрідним ферментом, який впливає на факти
навколишньої дійсності і трансформує їх в особистість людини, "особистість суб'єктивну, динамічну, єдину,
індивідуальну, що володіє унікальним стилем". Творче Я надає житті людини значення, воно творить як мету
життя, так і засоби для її досягнення. Таким чином, для Адлера процеси формування життєвої мети, стилю життя є
актами творчості, які додають людській особистості унікальності, свідомості і можливості управляти своєю
долею. На противагу Фрейду Адлер підкреслював, що люди – "не пішаки, але свідомі цілісності, самостійно і
творчо створюючи своє життя" [6; с. 450].

Якщо відчуття спільності визначає напрям життя, його стиль, то два інших природжених і несвідомих відчуття –
неповноцінності і прагнення до переваги – є своєрідними носіями енергії, необхідної для розвитку особистості.
Обидва ці відчуття є позитивними, це стимули для особистісного зростання, для самовдосконалення. Якщо
відчуття неповноцінності впливає на людину, викликаючи в ній бажання подолати свої недоліки, то прагнення до
переваги викликає бажання бути краще за всіх – не тільки подолати недолік, але і стати найвмілішим і знаючим.
Ці відчуття, з погляду Адлера, стимулюють не тільки індивідуальний розвиток, але і розвиток суспільства в
цілому. Існує і спеціальний механізм, що допомагає розвитку цих відчуттів, – компенсація.

Адлер виділяв чотири основні види компенсації: неповна компенсація, повна компенсація, надкомпенсація і уявна
компенсація, або відхід у хворобу [6].

З'єднання видів компенсації з життєвим стилем і рівнем розвитку відчуття спільності дало можливість Адлеру
створити одну з перших типологій особистості дітей.

Він вважав, що розвинене відчуття спільності, визначаючи соціальний стиль життя, дає можливість дитині

| 1 | 2 | 3 |