Тема: Стаття на тему байдужість крок до зради
Предмет: Українська мова
Вид: доповідь
Росте людина... Її життя розпочинається світанком душі – дитинством. Назавжди воно залишається в пам'яті як
найпотаємніше та найсвітліше. Це пора, коли перед тобою відкривається незвіданий світ таємниць. Це світ, де
завжди цікаво, де мама і тато піклуються про тебе, учать, як треба жити, щоб не загубитися в розбурханому
океані життя. Здавалося б, усе прекрасно. Але ж звідки в душі береться байдужість? Чому ж згодом люди
забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність? Найкраще, що є в людини – це її душа. Душа – це сховище
таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє,
хворіє і помирає, душа живе... Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім
молоде, а причиною цього стають її хвороби. Її хвороби – це віруси ненависті, жорстокості, заздрощів і
байдужості. Чого ж ми буваємо такі байдужі?
Дійсно, ми створені, щоби творити добро. І тому сьогодні все ж таки людство приходить до усвідомлення
необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. То ж слід лікувати тіло й душу. А ще
нинішньому поколінню слід опанувати науку добра. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння
розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину й розрадити в біді – це в характері нашого народу.
Краса людини не може бути без добра.
Прекрасні стосунки, в основі яких – доброта, а не байдужість! Давайте зупинимось на цьому моменті. А чи
задумувались ви над тим, що таке байдужість? Звичайна людська байдужість. Кожного дня нас оточують різні люди.
Їх багато, але вони не схожі між собою: пихаті й веселі, щасливі й не дуже, горді й такі, що завжди плазують,
добрі й злі, черстві та м'якосерді, байдужі та безсердечні. Справді, є різні люди на світі, з різними
натурами, характерами, інтересами та смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник,
учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добро – і буде добре». Робити добро треба, бо людина, яка
не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На байдужості, злі далеко не заїдеш. Байдужа й
зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити, і якщо з юних літ не
привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, байдужість, душа людська не ширшає – вона обростає
ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись – і висохло в душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити,
рухатися вперед. Отже, добро – не наука, воно – дія. То чому ж дуже часто люди не діють так, як підказує
добро? Часто цим діям заважає байдужість, яка є кроком до зради.
Мені здається, багато що починається зі звичайного егоїзму. Власне «я» стає понад усе. Може, зараз час такий?
Мені ні з чим порівнювати. Але бабуся часто каже, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше
допомагали одне одному. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма
не роби, допоможеш іншому – відбереш у себе.
Мабуть, справа все ж таки не в часі. Егоїсти були завжди. І навіть дуже хороша людина може пригадати щось, за
що їй згодом було соромно. Однокласник хворіє вже цілий місяць, а його ніхто не провідає, не поцікавиться, як
він себе почуває і що з ним. Учитель просить допомогти з генеральним прибиранням класу – нашого ж таки класу,
– а деякі намагаються непомітно втекти. Мама повертається додому стомлена, а нам все ніколи їй допомогти, бо
ми поспішаємо на прогулянку з приятелем. Ось з такої «маленької» байдужості починається байдужість велика,
більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання
вбачати в усьому джерело матеріальних благ.
Іноді за цим настає і байдужість до самого себе, до всього життя. Ніщо не тішить серце, все навколо робиться
якимось нецікавим. Втрачається смак життя. Може розвинутися депресія. Я хочу сказати такій людині: поглянь
навколо себе! У житті так багато хороших людей! А скільки їх потребує твоєї допомоги, турботи! Навіть просто
твоєї уваги. Якщо ти не будеш байдужим, життя так чи інакше обернеться до тебе світлим боком! Однак хороші
вчинки робляться не з розрахунку, а за покликом душі.
Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не
будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва – справжній храм людської душі, в
якому місця для байдужості не буде.
