Тема: Інтимна лірика О.Олеся
Предмет: Українська література
Вид: Реферат
Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) належить до покоління письменників, які з’явилися в українській
літературі на початку XX століття, коли ще жили і творили Франко, Коцюбинський і Леся Українка. Інтелігенція
того часу вітала в особі поета надійну творчу силу, визнала в ньому щирого і ніжного лірика. Життєвий шлях
поета складався нелегко, багато років йому довелося провести у вигнанні, сумуючи за рідним краєм, за
Україною.
Олександр Олесь двома потужними струменями своєї творчості – інтимним і громадським – швидко завоював
прихильність серед народу. Його лірика хвилювала людей, підносила, кликала до любові, сонця і свободи. Чемно
і зворушливо для всіх поколінь звучить музика «Чарівночі» ця пісня давно вже стала народною:
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють у груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодить не буде»
У кращих своїх творах Олександр Олесь виступив як дуже обдарований поет-лірик з виразним індивідуальним
стилем. Є в поета прекрасні вірші про революцію 1905 року, чудові пейзажні поезії, своєрідна і щира любовна
лірика. Є драматичні етюди, талановиті сатиричні твори та майстерно написані казки і вірші для дітей.
Самобутність поетичного таланту Олеся відчула передова українська інтелігенція вже з появою його перших
творів.
Пророчою виявилась муза Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась...». Назвою першої збірки поезій вона
провістила драматичну долю і його творчої спадщини, і його особистого життя. Журба прослалась чорним рушником
на довгі роки чужини. І тільки зрідка впліталися в неї червоні нитки радощів і надій. Та драматизм його життя
був посилений трагічними подіями 1917 року. А муза залишалася безжальною; вимагаючи повного вжиття в те, що
радувало і що печалило серце.
Радість і журба злилися в поезіях Олександра Олеся – тонкого лірика, співця краси й кохання. Його твори
сповнені глибоким ліризмом, щирістю й подекуди сумом. Так у житті переплітаються щастя і горе, сльози і сміх,
біле і чорне. Тому назва першої збірки поета видається символічною: журба і радість - одвічні супутники
людської долі:
В обоймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я...
Журба і радість – ці два стани людських почуттів, переживань і настроїв – переплелися не лише в першій збірці
поета, а стали основою всієї лірики Олександра Олеся. Сяйво його журби і радості розлилось тоді, коли зеніту
сягало слово І. Франка, Лесі Українки, Бориса Грінченка. У літературний процес він увійшов і утвердився як
тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи і долі рідного краю, поет надії і віри.
У багатьох віршах Олесь намагається передати сприйняття світу, природи через звуки і барви ("Є слова, що
білі-білі..."). Мабуть, саме тому велика кількість його поезій покладена на музику. Так, наприклад, романс
"Чари ночі" має кілька варіантів музичного супроводу; ця пісня давно вже стала народною:
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде!"
Провідна ідея твору, як, мабуть і всієї творчості Олександра Олеся, - гармонія людини і природи. Цей вірш
називають гімном життю, весні, коханню. Автор закликає любити життя, не забувати про те, що воно – мить, так
швидко спливає, тому треба насолоджуватися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:
Лови летючу мить життя!..
...Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Але помилкою буде вважати, що Олесь обмежувався сферою інтимної лірики. Тематика громадянської поезії митця
різноманітна: поет-патріот вболіває за Україну, докоряє землякам за рабську покору, короткозорість,
обмеженість, закликає до боротьби за свободу, спонукає поважати мову рідної землі. У вірші "О слово рідне!
Орле скутий!" слово є символом усього рідного, найдорожчого: це спадок батьків, втілення краси природи,
степів, лісів, Дніпра. Через твір проходить думка про те, що для поета слово є тією зброєю, за допомогою якої
він бореться з несправедливістю, злом, жорстокістю, захищає Батьківщину:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй смій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Але про що не написав би Олександр Олесь, – про кохання і природу, про Батьківщину, народ і рідне слово, – в
його поезіях мотив журби і радості, що утворюють єдине ціле. Сум змінюється надією на краще. Нелегким було
життя поета, але він зміг залишити по собі неоціненний спадок – слово, що зберігається в пам'яті народу.
Є в Олеся багато прекрасних віршів про ніжну, чисту і вірну людську любов. Такі вірші духовно збагачують
читача, розкривають йому красу й глибину інтимного світу людини.
Хоч сумом оповиті ці рядки, але в них – щирість і ніжність. Не випадково так перегукуються вони з віршами
Володимира Сосюри, на якого мала певний вплив поезія Олеся.
