Заказ 1097 Тифлопедагогіка
Курсова: Історія створення Харківської гімназії для сліпих ім. Короленка
Зміст
ВСТУП
Актуальність дослідження. Гуманізація сучасного життя спостерігається в усіх сферах українського суспільства.
Підвищена увага до проблем людини та практична реалізація програм соціального захисту населення певним чином
згладжують негативні процеси, які супроводжують економічну та політичну кризу, що триває в країні. Особлива
турбота при цьому надається людям з особливими потребами. Корінні зміни в суспільному житті України,
прагнення її вступити до колу найрозвиненіших країн світу ставлять нові вимоги до розв’язання проблем
підготовки молоді до життя в сучасних умовах. Гострота цієї загальносоціальної, а передусім
психолого-педагогічної проблеми посилюється стосовно випускників шкіл для сліпих.
Практика функціонування таких закладів показує, що в більшості випадків сліпа людина не є втраченою для
суспільства. Вона здатна знайти собі в ньому гідне місце, бути корисною для людей. Вивчення діяльності
навчально-виховних закладів і центрів для сліпих і слабкозорих дітей є однією з необхідних умов подальшого
вдосконалення роботи з ними.
Харківська гімназія-інтернат для сліпих дітей є одним із передових закладів тифлопедагогіки в нашій країні.
Вивчення минулого і сучасного досвіду роботи в ній здатне узагальнити накопичений досвід зробити його
доступним та корисним для опанування іншими фахівцями, що присвятили свою професійну діяльність роботі з
дітьми, що мають слабкий зір.
Метою даної роботи ставиться вивчення історії створення Харківської гімназії-інтернату для сліпих,
прослідкувати її шлях та основні здобутки минулого та сьогодення.
Завданнями, що забезпечують досягнення цієї мети, стали:
Вивчення історії розвитку навчального закладу у дорадянські і радянські часи, внесок радянських педагогів і
психологів в методику навчання сліпих дітей.
Дослідження становлення школи за часів незалежної України з 1991 року.
Вивчення основних питань організації навчально-виховного процесу на всіх етапах існування гімназії.
Об'єкт дослідження – Харківська обласна спеціальна гімназія-інтернат для сліпих дітей імені В.Г. Короленко.
Предмет дослідження – питання організації в ній навчально-виховного процесу протягом історії її існування.
Методи дослідження. Аналіз спеціальної літератури, історичних, краєзнавчих матеріалів, бесіди з педагогами,
вихованцями школи, відвідування музею гімназії.
РОЗДІЛ 1. СТВОРЕННЯ ШКОЛИ ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДО СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
1.1. Початковий етап становлення школи
Започаткуванню школи сліпих в Харкові, як і в інших містах Російської імперії, сприяв загальногромадській
рух, що виник у другій половині ХІХ ст. Поштовх для нього дало жалюгідне становище численних жертв війн, що
велися у той час. З'явилося багато сліпих солдат, їх кількість збільшувалася, і опіка, котра здійснювалася
силами держави, стала недостатня для їх утримання та лікування.
Але сліпі інших суспільних верств, особливо сліпі діти, для яких в Росії майже не було виховних установ, не
менш сліпих солдатів потребували піклування, турботи і заступництва. Головне опікування прийняло на себе почин
в утворенні особливого відділу для піклування сліпих "без відмінності звань, статі і віку".
Незадовго до смерті імператора Олександра II, 13 лютого 1881 року, були затверджені основні положення
діяльності "Опікування про сліпих імператриці Марії Олександрівни", або "Маріїнського опікування". Маріїнське
опікування поставило мету піклуватися про можливо більше число сліпих в Росії. З цією метою передбачалося
влаштовувати школи для сліпих дітей і відкривати заклади для дорослих сліпих, а також "надавати їм своє
заступництво на місці проживання". Грошові кошти опікування повинні були скласти пожертвування приватних
осіб, збори в міських і монастирських церквах, а також пожертвування від різних суспільних і добродійних
організацій.
У Харкові в 90-х роках ХІХ ст. також було створене місцеве відділення «Опікування для сліпих». Головною його
турботою стало відкриття училища для сліпих дітей. Ініціатива створення належала видатним громадським діячам
міста того часу – О. Петрову, Л. Гіршману, П. Барабашову, К. Лейко, П. Мельникову. За даними перепису
населення, в 1886 році в Харківській губернії налічувалося 3811 чоловік, позбавлених зору (з них 2277
чоловіків, 1534 жінки і 135 дітей дошкільного віку) [1; с. 45].
Училище для сліпих дітей відкрили 7 травня 1887 року. Спочатку воно розміщувалося в будинку пані Венедиктової
на Німецькій вулиці (нині Пушкінська). Її будинок найняли строком на три роки. Училище існувало на так званий
кухлевий збір. Мешканці школи мали індивідуальні кухлі для збору пожертвувань. Шостий тиждень від свята
Великодня в народі називали "тижнем сліпих". В цей час віруючі особливу увагу звертали на сліпих дітей і
опускали свої подаяння в ті кухлі. Як правило, збір складав більше 6 тисяч рублів.
Окрім цього, в училищі поступали засоби і від благодійників. Харків'яни приносили продукти харчування: масло,
сир, ковбасу, а також вугілля, морську траву для матрацев, гроші. Незрячих людей навчали ремеслам і готували
до самостійного життя. Туди приймали дітей з місячним випробувальним терміном. Якщо вихованці виявлялися
нездібними до освоєння наук і ремесел, то їх повертали додому.
У 1888 році в училищі було 18 вихованців. Учнів розділили на декілька груп – успішні (7 чоловік), мало успішні
(4 чоловіка) і 1-й клас (7 чоловік) [1; с. 46]. Персонал піклувався не тільки про інтелектуальний, але і про
фізичний розвиток дітей. Також учні виконували різні замовлення – в'язали попони, мішки, шарфи і інше.
У 1889 році будинок Венедиктової став тісний, і тоді училище переїхало на Основу в іншу споруду – будинок
Квітки на Основі. В цей же час вирішується питання про будівництво спеціальної будівлі для училища.
Будівництво стало можливим завдяки пожертвуванням. Землю безкоштовно передали Харківське міське управління
(890 квадратних сажнів в кінці вулиці Сумської) і Рада університету (320 квадратних сажнів). Майбутню споруду
планували розташувати на перехресті двох вулиць – Сумської і Данилевського.
Російська рада Маріїнінського опікування піклування сліпих виділила для будівництва училища 30 тисяч рублів.
Архітектор І.І. Загоскін склав план майбутньої будівлі і кошторис будівництва. 4 січня 1892 року училище
переїхало в будівлю, яка вже мала головний корпус. У 1902 році за проектом архітектора В. Велічко в
центральній частині була обладнана внутрішня церква Христа Спасителя. Добудова корпусу по вулиці
Данилевського була закінчена тільки в 1912 році. На гроші благодійників значно була розширена будівля школи.
У 1914 році завдяки Л.Л. Гіршману добудовано навчальний корпус на 200 місць (ліве крило споруди), всі
майстерні, флігель для проживання вихованців [4; с. 85].
На момент 1913 року кількість всіх вихованців сягає 200 чол., а разом з дорослими сліпими, що отримували тут
навики ремісництва, – 500 чол. [4; с. 85].
Сліпі діти вивчали загальноосвітні дисципліни в об'ємі народної школи. Спочатку діти поступали в підготовчий
клас, в якому були молодше і старше відділення, потім навчання продовжувалося в 1-3 класах, а взагалі
вчилися 8 років. Учні підготовчого відділення вивчали читання і лист шрифтом Брайля, усний рахунок, з ними
проводили так звані "фребелівські заняття" – ліплення, складання кубиків, згинання паперу, плетіння,
вишивання. У першому класі школи починалися уроки географії, історії, природної історії, малювання. У школі
сліпих викладали також спів, світський і духовний, і існував свій чотирьохголосий хор. Обов'язковими для
всіх були фізичні вправи і ігри на повітрі. Музично обдарованих дітей навчали грі на музичних інструментах (на
скрипці і роялі).
