Заказ 2059. Архівознавство
Курсова
Архіви та сучасна культура.
Зміст
Вступ
Актуальність теми обумовлена стрімким розвитком сучасних інформаційних технологій. Інформатизація, що з
кожним роком охоплює все більше країн, починає відігравати вирішальну роль у людському соціумі, спричиняючи
появу нових видів соціальних утворень – інформаційних суспільств. Дослідники, вказуючи про зростання ролі
інформації в житті людства, відмічають разом з тим і виникнення нових проблем, існування яких раніше не було
пов’язано з значними негативними наслідками для сучасної цивілізації. Головною з них є вплив інформатизації на
людину, наслідки якого оцінюються неоднозначно. Дія інформаційних технологій як і нових соціальних відносин в
умовах постіндустріального суспільного порядку ще до кінця не вивчена, а деякі аспекти досліджень дозволяють
вченим констатувати, що інформаційний прогрес відіграє не тільки позитивне, а й негативне значення для
людства, змінюючи не тільки соціальні відносини, масову свідомість, а й внутрішній світ людини, її ставлення
до інших людей та оточуючого світу. В таких умовах доцільно вести мову про те, що культура людства як і сама
людина змінюється разом з розвитком інформаційних процесів.
Інша проблема, яка виникла разом з утворенням глобального інформаційного простору – це збереження інформації.
Її значення є не менш важливим для людства, ніж духовно-моральні аспекти інформатизації, а негативні наслідки
– не менш руйнівними. Це обумовлено тим, що сучасні технології все більш покладаються на цифрові засоби
управління та виробництва. Проте, помилки в цих системах здатні привести до втрати інформації, збою в системах
управління, а значить – і до аварій та катастроф. Чорнобильська катастрофа показала, що людина іноді може
бути і нездатною втрутитися в процеси автоматичного управління складними технологічними системами. Особливо
втрата інформації є загрозливою при використанні цифрових технологій на транспорті, у військовій сфері, у
виробництві небезпечних видів енергії та матеріалів. Знищення інформації може відбутися в будь-який момент
через зараження комп’ютерними вірусами, або раптовим відключенням електроенергії.
В таких умовах набувають особливого значення архіви, які уявляють собою традиційний, перевірений часом спосіб
збереження інформації. Він заснований на збереженні та використанні „твердих копій” інформаційних носіїв:
книг, газет, журналів, магнітних стрічок, дисків, вінілових платівок. На сьогоднішній день це є
альтернативним способом збереження даних, а також їх захисту від знищення та перекручення. Архіви – це
унікальні хранителі "пам'яті людства", державні центри зосередження документальних пам'ятників історії, науки
і культури. Архіви відіграють значну роль, являючи собою продукт цивілізації, засіб збереження знань,
інформації про все, що напрацьовано за час існування людства.
Стан наукової розробки теми. Сучасний розвиток культури вимагає оцінити діяльність архівів в умовах
інформаційного суспільства, визначити їх внесок в розвиток культури та інформаційну безпеку людства. Одним із
перших в українській історіографії до аналізу проблеми актуалізації архівних інформаційних ресурсів в
середині 1990-х рр. звернувся Г. Боряк, обґрунтувавши необхідність створення Археографічного реєстру
національної архівної спадщини України. Учений наголосив на необхідності впровадження інформаційних
технологій з метою організації інтелектуального доступу до архівних інформаційних ресурсів України. Не менш
важливе значення для вивчення досліджуваної проблеми мають пізніші публікації Г. Боряка, в яких розглянуто
основні форми репрезентації архівних ресурсів у мережі Інтернет, та праці Л. Дубровіної, яка обґрунтувала
концептуальні засади інформатизації архівної справи в Україні, узагальнила діяльність Інституту рукопису НБУВ
в галузі археографії та архівознавства. До питань використання електронних ресурсів органів влади та
організації користування бібліотечно-архівною колекцією “Фонд Президентів України” зверталася у своїх
дослідженнях історії становлення системи інформаційних ресурсів України Я. Чепуренко. Розвитку понятійного
апарату з даного питання прислужилися статті К. Новохатського. Методичні аспекти проблеми розглядали М.
Акулов, О. Гранкіна, Д. Омельчук, О. Курганова, Л. Момот, Л. Добреля, О. Балишева, О. Музичук та ін. Деякі
аспекти використання архівних інформаційних ресурсів опосередковано розглядалися в дисертаційних дослідженнях
Т. Клименко, І. Матяш, Н. Платонової, Ю. Прилепішевої, Н. Христової та ін.
Метою даної роботи є аналіз розвитку архівної справи в сучасній Україні, її значення для становлення
інформаційного суспільства, культурних процесів, що тривають в країні.
Об’єктом дослідження виступають архіви України.
Предметом дослідження – функціонування архівів в умовах суспільно-культурних процесів української держави.
Для досягнення мети дослідження передбачено виконання наступних завдань:
Узагальнити розвиток архівів протягом історії України.
Дослідити становлення архівної справи в Україні
Проаналізувати структуру архівної системи України.
Визначити ефективність взаємодії архівів та інших інформаційних ресурсів держави.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові підходи до наукового пізнання (системний,
функціональний, структурний, моделювання, порівняльний, типологічний) з використанням історіографічного та
хронологічного методів. Використано методи аналізу історичної, культурознавчої літератури та літератури з
інформаційних технологій.
РОЗДІЛ І. РОЛЬ АРХІВІВ У КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ.
1.1. Історія розвитку архівної справи в Україні.
ХVI – ХVIІ сторіччя. Початок українського Державного архіву (термін “державний архів України” використав
відомий український історик Іван Крип’якевич) дослідники пов’язують з зародженням козацтва, формуванням
Запорозької Січі і виникненням козацького управління. Історичні джерела ХVI ст. засвідчують існування
військового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстрове козацтво зберігало у цьому місті свій
арсенал, казну, королівські корогви, переховувало важливі документи – козацькі привілеї
Архівознавство: підручник для студентів історичних факультетів / Я.С.Калакура (гол. ред.) та ін. К., 1998. с
.27..
З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмельницького архів став державним. При гетьмані існувала
Генеральна військова канцелярія, до якої надходили і відкладалися численні акти про внутрішнє врядування,
дипломатичні зносини з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління
обумовила утворення архіву при Генеральній військовій канцелярії. На чолі архіву стояв генеральний військовий
писар. У його руках було і діловедення Генеральної військової канцелярії. Державний архів за Б. Хмельницького
містився у гетьманській резиденції в Чигирині під наглядом генерального писаря Івана Виговського. Під час
військових походів деякі документи були в похіднім архіві в гетьманському таборі. В архіві при Генеральній
військовій канцелярії відкладалися документи про відносини гетьмана з місцевою адміністрацією – полковими і
сотенними канцеляріями, а також переховувалися привілеї, договори, листування. Поділ України на Лівобережну та
Правобережну, політичні і воєнні події після Андрусівського перемир’я 1667 р . мали катастрофічні наслідки для
українських архівів – вели до розпорошування державного архіву і значних втрат документів.
ХVIІІ сторіччя. У ХVIІІ ст., крім канцелярії гетьманського уряду, існували й інші вищі урядові інституції
Гетьманщини – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при
якому було своє діловедення і архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерією, також
формувався архів (частина документального зібрання канцелярії генеральної артилерії зберігається нині в ЦДІАК
України, ф. 1641). У 1722 р. за наказом Петра І було запроваджено правління Малоросійської колегії, яка
перебувала в Глухові і підлягала Сенатові. Внаслідок діяльності цих центральних установ відклалися величезні
архівні фонди. Архівні документи, які збереглися до цього часу, подають цінні відомості про історію архівної
