Заказ 2449
Історія економічних вчень
Варіант №20
(відповіді на питання)Зміст варіанта №20
1. ТЕРМІНИ, КАТЕГОРІЇ, ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА
1.1. Меркантилізм (від італ. – «купець, торговець») – напрям економічної думки, послідовники якого бачили в
зовнішній торгівлі джерело багатства за рахунок здійснення активного торгового балансу (перевищення експорту
над імпортом товарів). Політика меркантилізму полягала в заохоченні – з метою збільшення виробництва товарів
для експорту – розвитку промисловості, особливо мануфактурною, в активному протекціонізмі, в підтримці
експансії торгового капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торгових компаній; у розвитку
мореплавства і флоту, в захопленні колоній; у різкому підвищенні податкового обкладення для фінансування всіх
цих заходів. Концепція меркантилізму відображала інтереси крупних торгових монополій і отримала значне
поширення у період XVI –XVII століття.
Райзенберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь, М., ИНФРА-М, 2002. –
С. 232с.
1.2. Дрібнобуржуазна політекономія. Під дрібнобуржуазною політекономією розуміють погляди
теоретиків-економістів, які виражали інтереси дрібних товаровиробників в період становлення класичної
політекономії у середині і другій половині ХІХ століття. Найбільш відомими представниками напрямку були Жан
Шарль Леонар Сисмонд де Сисмонді і Огюст П’єр-Жозеф Прудон.
Там же. – С.98.
1.3. „Монетарна історія США” М.Фрідмена і А.Шварца. Книга М.Фрідмена і А.Шварца „Монетарна історія Сполучених
Штатів, 1867-1960" вийшла світ у 1963 році. Виходу книги сприяла організаторська і наукова діяльність
Національного бюро економічних досліджень США.
Ця книга присвячена тенденціям розвитку грошової сфери США і Англії за майже сторічний період і явилась ще
одним доказом на користь монетаристської доктрини в економіці на відміну від кейнсіанського підходу. На
величезному статистичному матеріалі М.Фрідмен і А.Шварц намагались довести, що всі значні циклічні підйоми і
спади господарської діяльності в новітній історії Сполучених Штатів визначались хаотичними коливаннями
грошової маси.
Усоскин В.М. Денежный мир Милтона Фридмена, М., Мысль, 1989.– С. 101.
Книга М.Фрідмена, А.Шварца стала певним кроком у розвитку теорії монетаризму, який тісно пов’язаний з
попередньою фазою – перетворенням традиційної кількісної теорії з теорії загального рівня в теорію
номінального доходу. В центрі дослідження М.Фрідменом і А.Шварцем циклу грошового обігу знаходиться потенційна
причинна залежність між змінами грошового запасу і коливаннями валового національного продукту (доходу) в
грошовому обчисленні.
1.4. Економічна думка в західноукраїнських університетах кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Головними освітніми центрами були Львівський та Чернівецький університети. Викладання в них велося в
основному: у Львові – польською, в Чернівцях – німецькою мовами. Викладачи в своїй масі були неукраїнського
походження.
У Львові політекономія як предмет не знайшов свого прямого відображення в навчальних планах: на той час там
було всього 4 факультети – богословський, філософський, медичний, правничий. У Чернівцях – на юридичному
факультеті викладалися курси народного господарства, національної економіки і статистики, фінансів. З 1909
по1911 рік в університеті економічні науки викладав Йозеф Алоіз Шумпетер – відомий вчений-економіст, засновник
теорії „трансформації капіталізму”. В цілому в Австро-Угорщині, до складу якої входили західноукраїнські
землі набула поширення, так звана „австрійська економічна школа” – школа „граничної корисності”, засновник
Карл Менгер (1840—1921), який був прихильником ідей маржиналістів.
У середовищі українськомовних студентів ставали популярними ідеї революційно-демократичної течії економічної
думки, представниками якої були І.Я. Франко, О.С. Терлецький, М.І. Павлик. Однією з тез їх політики була ідея
надання політичної і економічної незалежності українцям.
2. ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ
2.1. Катон, Марк Порцій (Катон Старший) – 234-бл.148 рр. до н.е. Народився в Тускулі в Альбанськіх горах на
південний схід від Риму, де його сім'я володіла маєтком. На посаді військового трибуна (трибун – на той час
командна посада в армії) він брав участь у 2-й Пунічній війні, бився, зокрема, в битві при Метаврі (207 до
н.е.). У 204 до н.е. Катон став квестором, тобто урядовцем по фінансах, і в цій якості супроводжував великого
полководця Публія Корнелія Сципіона Африканського під час вторгнення римлян до Африки.
Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе, М., Дело ЛТД, 1994. – С.97.
Після війни Катон перебрався до Риму, де поставив свої ораторські таланти на службу давній меті – добитися
високого положення по службі. У 199 до н.е. він був вибраний еділом в Римі (еділ – посадова особа, яка
займалася організацією ігор, утриманням храмів, водопроводів, роздачею хліба).
В 198 до н.е., будучи претором (посадова особа, що вела судові справи між громадянами), управляв Сардинією, де
боровся з лихварством. У 195 до н.е. Катон стає консулом і на цій посаді відправляється до Іспанії, де йому
довелося придушувати повстання місцевого населення. Як проконсул Катон залишився в Іспанії ще на один рік і
організував тут нову провінцію Ближня Іспанія. За успіхи у іспанських справах він був удостоєний тріумфу в
Римі. Після повернення з Іспанії успішно воював в 191–189 до н.е. в Греції проти царя Сирії Антиоха III. В цей
час і подальші роки Катон починає активно займатися судовою практикою, спрямовуючи свої зусилля по
обвинуваченню в порушеннях закону не тільки простих громадян, а й відомих державних і військових діячів.
У 184 до н.е. Катон був обраний цензором (посадова особа, що займалася контролем фінансів держави, моральною
поведінкою громадян, а також будівництвом). Він виявив себе на цій посаді так, що навіть заслужив прізвисько
Цензор. Він піддав ряд сенаторів нещадному переслідуванню за неблаговидну, на його думку, діяльність, яка
суперечила інтересам держави. Він добився видання закону, що обмежував витрати на розкіш для знаті. При ньому
було здійснено будівництво цілого ряду громадських будівель і нових доріг, в яких відчувалася гостра
необхідність. Зокрема, величезна на ті часи сума в 1000 талантів була витрачена на міську каналізацію.
Понад усе Катон відомий роллю, яку він зіграв в долі Карфагена. Побувавши там як посол в 153 до н.е., Катон
був уражений багатством міста, що інтенсивно зростало, і через те є потенційною загрозою для Риму. Вважається,
що саме за його ініціативою римляни почали 3-ю Пунічну війну (149–146 до н.е.), що завершилася руйнуванням
Карфагена.
Значне місце в його наступній діяльності займала розробка економічних, господарчих питань. Він укладає трактат
„Про землеробство” (зберігся), підручник по прибутковому господарюванню. Основу своїх економічних вчень він
