Заказ 1905. Соціологія
Тема: Історія становлення та розвитку соціології в УкраїніЗміст
Вступ
Соціологія як наука постала лише на початку ХІХ століття. Її батьком вважається французький соціолог Огюст
Конт. Але така не досить давня історія виникнення цієї науки не означає, що перед моментом її усталення, не
існувало тривалого попереднього періоду, протягом якого відбувалося накопичення теоретичних знань, йшло
формування понятійно-категоріального апарату. Такий період був, і в працях істориків соціології він носить
назву "протосоціологія", тобто то, що було перед соціологією. Коріння цього етапу сягають глибини століть і
показують, що потреба в соціологічних знаннях і соціологічних методах дослідження існували завжди. Описи майна
стародавніх держав, діяльність логографів, розмірковування щодо суспільства і його розвитку філософів і
теологів у середні століття і в Нові часи є тому переконливим свідченням. На початку ХІХ століття кількість
накопичених соціологічних знань перейшла в нову якість, тому і відбулося виникнення соціології – нової
дисципліни, яка за допомогою емпіричних методів дослідження могла самостійно проводити дослідження певної
частини буття – соціальної сфери.
Приблизно подібний шлях розвитку пройшла і українська соціологія. Її історію можна вважать частиною світової
культури. Вона, як і інші науки, розвивалася у контексті глобального розвитку людства, брала передові ідеї
соціального розвитку в інших країнах і сама була джерелом новітніх концепцій, які уважно досліджувалися
західними соціологами. Певним відступом від інтеграції української соціології в світову науку можна вважати
лише радянський період (ХХ століття), коли соціологія була заборонена і вважалася за псевдонауку.
Питанням розвитку української соціології від давніх часів і до наших днів присвячені розділи даної роботи.
1. ДУМКИ ПРО ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО МИСЛИТЕЛІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Витоки української соціології (протосоціології) сягають часів Київської Русі, про що свідчать непоодинокі
пам'ятки усної та писемної творчості. В них втілені перші спроби осмислення подій, явищ, процесів соціального
характеру.
Своєрідним відображенням сутності людських стосунків, в яких помітну роль відігравали звичаї, забобони,
традиції, обряди, а з часом певні громадські закони, є український фольклор (пісні, думи, казки, легенди,
приказки).
З появою писемності певні сторони тогочасного соціального буття знайшли своє писемне відображення. Перші
літературні твори – «повчання», «проповіді», «патерики», «житія святих», «слова», народжені прагненням
поширити християнство й уславити князів, бояр, монахів, – певною мірою відображали і тогочасні соціальні
відносини, побут, культуру, настрої різних верств населення.
Період князювання Ярослава Мудрого вважається часом найбільшої могутності Київської Русі. Він засновував
міста, будував церкви та монастирі, піклувався про освіту. Ярослав Мудрий, проводячи курс на упорядкування
суспільного і державного життя, сприяв розробці ідеологічного обґрунтування своїх дій і створив перший відомий
нам кодекс писаного карного права – "Правду Ярослава". Правда Ярослава" ввійшла складовою частиною "Руської
Правди", яка, у свою чергу, стала основою карного кодексу Великого Князівства Литовського – Литовського
статуту, норми якого використовували сільські суди в Україні аж до початку XIX сторіччя. Низку її ідей було
покладено згодом в основу Литовських статутів, законодавства гетьманської доби. Положення "Руської правди"
охоплювали собою майже усі сфери суспільного життя Київської Русі того часу.
За часів Ярослава Мудрого розпочалася суспільна і інтелектуальна діяльність митрополита Іларіона, який став
автором великої кількості праць. Найбільш відомою роботою Іларіона, що дійшла до нашого часу є "Слово про
закон і благодать" написане в період між 1037 і 1050 роками у Києві. У ній сформовано основні проблеми які
стали висхідними для суспільного життя княжої доби і були так чи інакше інтерпретовані наступниками цього
визначного мислителя.
Наскрізною ідеєю "Слова про закон і благодать" Іларіона було доведення рівності Київської Русі з Візантійською
імперією. Під "законом" Іларіон розуміє Старий Заповіт, що виступає як певне зовнішнє настановлення,
розпорядження яке регулює діяльність людей до осягнення ними істини, вираженої Новим Заповітом. Закону
неприйнятне уявлення про вище благо, хоча він і дається людям Богом на ранніх стадіях розвитку суспільства.
Однак закон не протистоїть істині, дотримання закону є шляхом до отримання істини, яку несе в собі христова
віра, а разом з нею і свобода. Адже, на думку Іларіона, як закон з необхідністю змінюється істинною, так і
рабство – свободою.
У дидактико-теологічному творі «Слово про закон і благодать» (XI ст.) поряд з похвалою великому князеві
Володимиру, уславленням хрещення Русі спростовується твердження про існування у світі певного богообраного
народу.
Низку протосоціологічних ідей містить «Повчання дітям» київського князя Володимира Мономаха (XII ст.), у якому
він переконував своїх синів бути гуманними, справедливими, милосердними, обстоювати правду і справедливість,
долати ненависть, злобу, чвари, уникати беззаконня. Саме в цьому вбачав князь запоруку єдності землі Руської,
спокою її громадян.
Важливі відомості про тодішнє соціальне життя містить «Печорський патерик», у якому йдеться про життя
києво-печерських ченців.
Історики соціологічної думки знайшли чимало цікавих спостережень, міркувань у «Слові про Ігорів похід» (XII
ст.), пройнятому передусім ідеєю об'єднання руських земель і подолання міжусобиць. Різноманітним
історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі XI – ХІІІ ст., найпомітніший серед яких
«Повість минулих літ», авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр
увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності руської землі та політичної незалежності.
2. СУТНІСТЬ ВЧЕННЯ Г.С. СКОВОРОДИ ПРО ІДЕАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО, ЛЮДИНУ ТА СЕНС ЇЇ ЖИТТЯ
Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український вчений Григорій Савич Сковорода
(1722 – 1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи
ролі й значення наукових і технічних досягнень, вважав найважливішою науку про умови та способи забезпечення
щасливого життя, про людину та її щастя. Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди полягала в тому, що
при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі
злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу
освіти, культури та моралі. Все життя Г.Сковорода мріяв про ідеальне, справедливе суспільство, чесну,
благородну та щасливу людину. Він обрав шлях активної пропаганди своїх ідей, які, на жаль, не знайшли гарячого
відклику в серцях людей та не призвели до революційних перетворень себе та суспільства.
Безпосереднім суб'єктивним виявом людського сенсу життя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний
настрій, душевну міць людини. Досягти цього можна, виконуючи веління своєї «внутрішньої натури», пізнаного в
собі «бога». Цією «внутрішньою натурою» є спорідненість з певними видами праці. Люди повинні пізнати самі
себе, свої здібності й виробити відповідний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є
справжнім «богом» у людині.
У цьому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну нерівність –
нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність «природного» походження. Звідси його принцип «нерівної
рівності». Крізь відповідну призму і критикує він суспільні вади, ратуючи за моральну перебудову світу шляхом
подолання неспорідненої праці, бо саме вона породжує суспільні вади. Треба займатися тією справою, для якої
людина народжена.
Особливий інтерес становить його концепція "спорідненої" праці. Вона є основною в його розумінні ідеального
суспільства. Всі біди людей і суспільства, на думку мислителя, є похідними з неправильного обрання в молодому
віці роду діяльності. Кожна людина повинна відповідати своєму призначенню, своїм здібностям і можливостям.
Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу
