МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “РЕГІ” ІМ. С. ДЕМ’ЯНЧУКА
Кафедра української мови і літератури
Реферат
АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО. НОВЕЛА „ЛЯЛЕЧКА”
Виконала: студентка ІІІ курсу історико-філологічного факультету групи 31 ІУІ ІЩУК Світлана Павлівна
Перевірив: викладач КОРНЕЛЮК
Ірина Петрівна
Рівне 2006Зміст
ВСТУП
Нас, сучасних вчителів, цікавить всі сторони життя, що стосуються наших колег минулих часів. Одним з джерел, з
якого можна дізнатися про це, є літературні твори письменників того часу. Новела „Лялечка”, твір
М.М.Коцюбинського, що написаний у 1901 році, розповідає про багато аспектів життєдіяльності простого вчителя
сільської української школи. Яке було життя колеги, як вирішувалися проблеми професійної діяльності учителя –
про все це розповідає цей твір.
Автор описує внутрішні переживання своєї героїні на фоні реального вимальовування картин сільського життя. Для
повноти характеристики героїв новели він використовує інші персонажі, які є типовими для тодішнього
суспільства.
Проблематика, ідейна спрямованість твору, його тематична насиченість свідчать про глибоке знання автором
багатьох аспектів життя українців, про глибинні закони взаємовідносин людей.
В нас є можливість співставити психологічні моменти особистого життя вчителя того часу з нашими проблемами,
які мають місце у нас, сучасників ХХІ століття.
1. ЖИТТЄВИЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
Щоб краще зрозуміти ідеї Михайла Коцюбинського, які він втілив в свою новелу „Лялечка”, треба детальніше
ознайомитися з його життєвим шляхом. Багато фактів біографії письменника, особливо його раннього періоду,
знайшли своє відображення у його творі.
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м.Вінниці у сім’ї дрібного службовця. Виховання
хлопця відбувалося в основному під впливом матері – жінки з добрим естетичним смаком, обізнаної з мистецтвом.
Саме їй завдячував він „нахил до всього гарного та любов і розуміння природи”.
Початкову освіту Михайло дістав удома. З 1875 р. навчався спочатку в останньому класі Барської початкової
школи, а згодом упродовж п’яти років – у Шаргородському духовному училищі. Звичайно, навчання було позначено
схоластикою, однак серед учителів траплялися й такі, що орієнтували учнів на читання і науково-популярної, і
художньої літератури. Коцюбинський познайомився тут з творчістю Тараса Шевченка і Марка Вовчка, захопився
лірикою Генріха Гейне. Він мріяв скласти іспити за гімназійний курс, вступити до університету, але у зв’язку
зі звільненням зі служби батька, втратою матір’ю зору юнакові потрібно було думати про утримання сім’ї, де
було ще четверо молодших.
Упродовж десяти років (1882-1892) Коцюбинський займається репетиторством у сім’ях чиновників у Вінниці та в
навколишніх селах, зокрема в с.Лопатинці Ямпільського повіту. З місцевими селянами поводився як рівний з
рівними, завжди розмовляв з ними українською мовою. У цей час він підтримував зв’язки з членами підпільних
народницьких організацій, які діяли в Кам’янець-Подільському та Немирові. Надаючи художньому слову великого
суспільного значення, Коцюбинський у середині 80-х років пише оповідання „Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а
невченіє тьма”, „Дядько та тітка”, позначені оголеною тенденційністю та публіцистичною прямолінійністю. Тільки
у 1890 р. у львівському журналі „Дзвінок” побачив світ його вірш „Наша хатка”. А через рік з’являються дитячі
оповідання „Харитя”, „Ялинка”, що засвідчили народження нового письменника.
З 1892 р. Коцюбинський працює у філоксерній партії, яка вела боротьбу з виноградними шкідниками у молдавських
селах. Тут він входить до нелегального політично-культурного товариства „Братерство тарасівців”, очоленого
Віталієм Боровиком. У своїй програмі „тарасівці” обвинувачували царизм за політику асиміляції народів, нищення
націй, висували ідею українського національного відродження. Члени товариства закликали порушувати питання
„права вкраїнської нації” „скрізь, де тільки можливо”, зокрема й у літературі. До „Братства тарасівців”
входили такі відомі українські письменники і громадські діячі, як Борис Грінченко, Володимир Cамійленко. Ідеї
„Братства” відбилися в казці Михайла Коцюбинського „Хо”.
Праця письменника у Молдові, а потім і в Криму збагатила його свіжими враженнями, що позначалося на розширенні
тематики його творчості. Він пише оповідання з життя молдаван та кримських татар.
Відпрацювавши рік в житомирській газеті „Волинь”, Коцюбинський з 1898 р. оселився у Чернігові, влаштувавшись
у земській управі, з 1900 до 1911 р. працював у статистичному бюро губернського земства. Починається новий
період у творчій і громадській діяльності письменника. Разом з Миколою Чернявським він розсилає звернення до
українських письменників із закликами опрацьовувати не тільки селянські, а й філософські, історичні теми,
шукати нові художні прийоми зображення життя в усіх його складностях і суперечностях. Коцюбинський активно
листується з українськими письменниками і вченими – Іваном Франко, Іваном Нечуєм-Левицьким, Володимиром
Гнатюком, Андрієм Чайківським, Михайлом Грушевським, Гнатом Хоткевичем та ін.
Коцюбинський як член Чернігівської губернської архівної комісії побував у Полтаві на святі відкриття в 1903
р. пам’ятника Іванові Котляревському. Там зустрівся з Панасом Мирним, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою,
Василем Стефаником, Оленою Пілкою. Його твори друкуються у журналах, з 1899 р. у Львові починає виходити їх
зібрання (закінчене сьомим томом у 1913 р.). Кращі новели перекладаються російською, польською, німецькою,
італійською, іспанською, норвезькою, угорською мовами.
Багато вражень дала письменникові подорож 1905 р. до країн Центральної і Західної Європи – Австро-Угорщини,
Німеччини, Італії, Швейцарії. Повернувшись додому, він бере активну участь у громадських акціях, обурюється
крутійською політикою царизму. Обраний головою чернігівської „Просвіти”, Коцюбинський використовує легальні
форми для пропаганди ідей боротьби проти реакції, організовує шевченківський вечір, виступає з рефератом про
Івана Франка. Його оповідання, новели, повість „Fata morgana”, написані у 1906-1912 рр., відбивають події
наростання революційних виступів народу та їх поразки.
Займатися творчою працею було нелегко, адже кращі години дня відбирала нудна служба в статистичному бюро.
Сучасники згадують постійні нарікання Коцюбинського на втому від нецікавої, майже механічної роботи. З кожним
роком усе сильніше дошкуляло хворе серце, і все ж письменник, долаючи недугу, багато читав, цікавився
