Тема: історія Психології
Предмет: історія Психології
Вид роботи: к/р
Кількість сторінок: 20 с практикой Мова: українська
Строк здачі: 27/08
План:
1 частина
1. Емпіричні напрямки у психології Іспанії
2. Феноменалогія духу Гегеля
3. Психологічна думка епохи Елінізму
2 частина
Розкрити 10 основних понять (по 2-3 абзаци)
3 частина
Скласти 10 тестових питань
Скласти 10 альтернативних питань
4 частина
Скласти 3-5 схем взаємовідношення понять
Зміст
1. Теоретичні питання з історії психології……………………………………….. 3
1.1. Емпіричні напрямки у психології Іспанії
Емпіричні напрямки у психології Іспанії в історії пов'язуються з епохою європейського Відродження (ХІV – XVI
ст.). Саме тоді розвиток психологічних ідей отримав "друге народження", чому в значній степені сприяли
суспільні, культурні, філософські чинники, які набули поширення в той час. Нові філософи – філософи
Відродження –знову згадали про Аристотеля, "що тепер з ідола пов’язаної церковними догмами схоластики
перетворюється в символ вільнодумства, порятунку від цих догм"
Ярошевский М. Г. История психологии, М., Мысль, 1985. – С. 216..
Проблеми, які вставали перед психологією в епоху Відродження, повторювали в якійсь ступені старі, котрі
виниклі в період VII – VI ст. до н.е. Ця епоха актуалізувала цінності античного миру, черпала й затверджувала
нові, прогресивні ідеї неминущого навчання великого Аристотеля. Таким чином, цей час був періодом повернення
(відродження) найважливіших принципів античної науки.
Епоху Відродження часто називають періодом гуманізму, оскільки вона пов'язана із пробудженням спільного
інтересу до людини та її життєдіяльності. Це – прагнення повернути людину з божественних висот на землю,
відмову від релігійних схоластичних доктрин про душу, заклик до правдивого й дослідного вивчення душевного
світу людей. Разом з тим, у психологічних поглядах мислителів цього часу не були повністю переборені
середньовічні забобони.
У цей час зародився новий предмет психологічної науки, як науки про свідомість, остаточно сформульований у
Новий час. Поряд з Італією відродження нових гуманістичних поглядів на індивідуальне психічне життя досягло
високого рівня в інших країнах, де підривалися підвалини колишніх соціально-економічних відносин. В Іспанії
виникли спрямовані проти схоластики навчання, направлені до пошуків реального знання про психіку
Намічені загалом у поглядах італійських мислителів П. Помпонацці й Б. Телезіо принципи емпіризму й сенсуалізму
з найбільшою виразністю виступають у концепції іспанського науковця Хуана Луїса Вівеса (1492 – 1540 р.). У
своїй книзі "Про душу і життя" він доводив, що природа існує сама по собі й пізнавати її необхідно шляхом
досвіду й експерименту. Пізнання душі повинне будуватися не на умоглядних міркуваннях про душу як особливої
духовної сутності, воно повинне іти по лінії вивчення її конкретних проявів і властивостей. Первинними формами
психічного, на думку Вівеса, є відчуття й почуття (емоції), які за допомогою асоціацій по подібності й
контрасту перетворюються в більш складні психічні структури. Таким чином, він пропонував новий спосіб
узагальнення чуттєвих даних – індукцію. Хоча цей спосіб був детально розроблений пізніше англійським філософом
Ф. Беконом, Вівесу належить доведення можливості й обґрунтованості логічного переходу від часткового до
загального.
Аналогічні зміни відбуваються й в області рушійних сил. Основним способом, за допомогою якого відкриваються
людині окремі прояви його душі, є, за переконанням Л. Вівеса, внутрішній досвід або самоспостереження. Саме
спираючись на самоспостереження, він виділив деякі основні й найважливіші характеристики спонукань і емоційних
станів:
1) різний ступінь інтенсивності, тобто силу або слабість емоційних переживань – легкі, середні й сильні;
2) тривалість емоційних станів від короткочасних до більше тривалих;
3) якісний зміст емоційних реакцій, розподіл їх за цією ознакою на приємні (позитивні) і неприємні
(негативні). Л.Вівес одним з перших прийшов висновку, що найбільш ефективним для придушення негативного
переживання є не його стримування або придушення розумом, а витиснення іншим, більше сильним переживанням.
Згідно Л. Вівеса, саме практика, спираючись на теорію, дозволяє правильно виховувати дитину. Вівес рішуче
виступав проти схоластики в захист дослідного пізнання. Педагогічні ідеї Вівеса вплинули на Я.Коменського,
