Реклама




Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «1. ПОНЯТТЯ ПРО ОСОБИСТІСТЬ В ПСИХОЛОГІЇ 2. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ 3. РОЗВИТОК І ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ» (ID:33378)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   18 кб.
| 1 | 2 | 3 |

людей, буде оцінений не лише сучасниками, а й нащадками. Історія зважує особистісні внески, які зрештою
виявляються внесками в суспільну практику.

А.В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює
пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити,
прискорювати й сповільнювати розвиток, бути причиною різноманітних мутацій тощо). Індивіда, обділеного
особистісними характеристиками, він порівнює з нейтрино, тобто з частинкою, яка, пронизуючи будь-яке
середовище, не спричинює в ньому змін – ні корисних, ні шкідливих. Безособистісніть – це характеристика особи,
яка байдужа до інших людей, нічого не змінює в їхньому житті й поведінці, не збагачує і не збіднює їх

Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология: Учебник для студ. пед. вузов. М., Академия, 1998. с. 221..

Постає запитання: якщо особистість та індивід не тотожні, то, теоретично враховуючи можливу наявність
індивіда, котрий не утвердив себе як особистість, чи можна припустити існування особистості без індивіда?
Так, але це буде, як зазначає А.В.Петровський, квазіособистість. Якщо й не було Ісуса Христа як конкретного
індивіда, його "особистість", сконструйована євангельськими легендами, мала величезний вплив на соціальне
життя і християнську культуру протягом двох тисячоліть, змінюючи особистості й долі людей, їхні погляди,
почуття, переконання. Перетворювальний вплив історичної квазіособистості не менш дійовий, ніж історичної
особистості.

Персоналізація як втілення особистісних внесків відбувається в діяльності. Аби одна людина в позитивному
плані ідеально ввійшла в іншу, вона повинна вміти щось важливе зробити чи сказати для неї. Щоб здійснити акт
трансляції, треба мати що транслювати. Засобами персоналізації є думки, знання, художні образи, виготовлені
предмети, розв'язані завдання тощо.

Потреба людини бути особистістю, тобто потреба в персоналізації — це несвідоме прагнення одного індивіда
втрутитися в буття іншого, готовність знайти своє "інобуття" в іншій людині. Індивід щодо цього діє
вибірково, оскільки одні люди своїми якостями стимулюють у партнерові потребу в персоналізації, а інші
знижують, вбивають.

Якщо в людині є потреба в персоналізації, а засобів для цього немає (немає оригінальних думок, почуття гумору,
знань, тобто багатства душі), вона стає на хибний шлях так званої квазіперсоналізації. Квазіперсоналізація –
це реалізація потреби бути особистістю поза діяльністю, спроба з непридатними засобами. Діяльність – єдиний
ефективний засіб бути особистістю.

ІІ. К.К. Платонов у межах системно-діяльнісного підходу вирізняє в структурі особистості чотири основні
підструктури:

1) підструктура спрямованості, яка об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Елементи
особистості, що входять до цієї підструктури, не породжуються природними задатками і відображають
індивідуально заломлену класову свідомість. Формується ця підструктура шляхом виховання і є соціальне
зумовленою;

2) підструктура досвіду. Вона включає в себе знання, навички, уміння і звички, набуті в індивідуальному
досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості, її
називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;

3) підструктура форм відображення, яка охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи
психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі
проявляється ще більш чітко. Формується вона шляхом вправляння;

4) біологічно зумовлена підструктура: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці
елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку

Психологія / за ред. Ю.Л.Трофімова. К., Либідь, 2005. с. 116..

К.К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і
психологічною. Основною тому, що окрім цих чотирьох головних виокремлюють ще дві накладені на них
підструктури – характеру та здібностей; загальною – оскільки вона властива кожній особистості, але кожна
конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною – тому, що не залишається незмінною в
жодної конкретної особистості: з дитинства і до смерті вона змінюється; функціональною – тому, що вона як ціле
та її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною – позаяк узагальнює психічні
властивості особистості.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає
вибірковість ставлень та активності особистості.



3. РОЗВИТОК І ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ


Проблема розвитку особистості розв'язується у психології також неоднозначно.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само як
потреби і свідомість) створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй
діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л.С. Виготський, з самого початку є соціальною і культурною
ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед
із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, позаяк стає можливим оволодіння (Л.С.
Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовиховання
(С.Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості означає радикальну зміну самого типу розвитку
особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як
вона усвідомлює своє минуле, як бачить ближні й віддалені життєві перспективи (О.М. Леонтьєв)

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. с. 82..

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними
закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А.В.Петровський).

Народження свідомої особистості – це початок тривалого і драматичного шляху розвитку особистості дорослої
людини. Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Е. Еріксоном), специфічних для кожного
віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Термін
"криза" грецького походження і в перекладі означає "момент прийняття рішення". Криза – це розвилка на дорозі.
Один шлях веде до успіху, інший – до невдачі. У медицині криза – це поворотний пункт, після якого пацієнт
може почати одужувати або його стан серйозно ускладниться. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією
завжди приховано дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою
дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього
світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини,
систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність –
страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно
будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку у ній почуття ініціативи. Навпаки, переживання
повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й
учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває
ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність
досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою
продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості.
Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає
цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.

| 1 | 2 | 3 |