Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни» (ID:33295)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       6 стр.
Размер в архиве:   22 кб.

Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни








Зміст




Вступ


Керівники колишнього вермахту після війни у своїх спогадах відмічали несподіваний для них розмах
антифашистського руху, який вони зустріли на окупованих територіях. Деякі з них, зокрема генерал-полковник
Л.Рендуліч, надають цьому рухові вирішального значення у причинах поразки Німеччини у Другій світовій війні.

Особливо поширеним цей рух був на Білорусі і Україні – колишніх республіках СРСР. Історія свідчить про
існування на їх територіях великих партизанських з’єднань, які, переховуючись від німців в важко доступної
місцевості, наносили йому значної шкоди, вели запеклу озброєну боротьбу.

Говорячи в цілому про масштаби партизанської боротьби і Рух опору, істориками дуже мало приділяється уваги
дослідженню специфіки та особливостям ведення антифашистської боротьби в окремих місцевостях. Дана робота
присвячена висвітленню питань опору місцевого населення проти німецьких окупантів на території Хмельниччини
(колишня Кам’янець-Подільська область).

Місцеве населення прийняло активну участь в справі перемоги над ворогом. Людей штовхало на протиборство проти
набагато сильнішого противника не тільки ідейні мотиви, а в більшій мірі – та окупаційна політика, що велася
німецькою владою на захоплених територіях. Якщо спочатку українці ставилися насторожено до нової влади (бо ще
свіжі були в пам’яті сталінські репресії), то після наведення німцями “порядку” і проведення політики
активного пограбування стало ясно: це – ворог, проти якого треба боротися всіма методами. Боротьба проти
загарбників з кожним місяцем набувала все більшого та більшого масштабу.

Про особливості цієї боротьби в Хмельницькій області, а також в окремих її частинах (північної, південної і
центрі) піде мова у наданій роботі. Під час написання роботи використовувалися джерела як радянського
походження, так і сучасні напрацювання.


1. Партизанський рух на півночі Хмельниччини



Північ Хмельниччини на той час включала у себе Славутський, Берездівський, Ізяславський, Шепетівський,
Грицівський, Антонінський райони. Ця місцевість пройшла суворе випробування початком війни. Через
Берездівський район пролягав один з основних напрямків удару німців на Київ – на півночі району проходила
траса Львів-Київ, вздовж якої наступали загарбники. Через Славуту йшла головна залізнична артерія, яка
зв’язувала фронт з німецьким тилом. Також в цьому регіоні знаходився найважливіший транспортно-залізничний
вузол, який активно використовували німці – Шепетівка. Історія свідчіть про те, що на цих територіях
започаткувався і з часом постав дуже широкомасштабний рух опору окупантам.

Центром такого руху і його потужним генератором було місто Славута. Тридцять місяців тривала окупація
Славутчини. За цей час в місті загинув кожен другий житель. 4057 жителів району були вивезені на каторжні
роботи. На території району німці повністю спалили шість сіл. В місті були пограбовані усі заводи. В центрі
Славути гітлерівці створили гетто для єврейського населення, в якому було знищено більш як 13 тис. чоловік з
усього району. На території Славути знаходився концтабор “Гросслазарет” для військовополонених
червоноармійців, в якому загинуло близько 200 тис. чоловік.


Книга Пам’яті України. Т.7. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1996, – С.8.

Весь час жителі міста вели боротьбу з окупантами. Вже в липні 1941 р. в кількох кілометрах від Славути вчитель
Стриганської школи Одуха А.З. створив підпільну групу з 12 чоловік, до якої увійшли вчителька Охман Г.Р.,
колишні учні школи брати Леонід і Борис Троцькі, Олександр Гіпс, Віталій Кмитюк. У серпні того ж року на
квартирі Яворського А.Р. відбулося перше засідання організаторів славутського підпілля. А через півроку на
Славутчині діяло 19 підпільних груп.

Там же. С.9.

Діяльність славутських підпільників активізувалась у жовтні 1941 року після повернення до міста лікаря
Михайлова Ф.М. Родом Федір Михайлович був з Росії, з Тули, але до війни після отримання медичної освіти
розпочав працювати разом з дружиною в Славутській лікарні, звідки був призваний у армію, коли розпочалася
війна. Восени 1941 р. в районі Полтави він потрапив у оточення, після якого йому вдалося повернутися до
Славути. Знову влаштувавшись працювати у лікарню, Михайлову вдалося увійти у довіру до німців. Після цього він
організовує патріотичну групу опору окупантам, в яку спочатку входили тільки медичні працівники лікарні. З
часом ця група об’єднала всі підпільні групи міста, Славутського і Шепетівського районів і налічувала близько
200 чоловік.

Для керівництва підпіллям було обрано міжрайонний комітет у складі Ф.М.Михайлова, О.А.Горбатюка, К.О.Захарова,
А.З.Одухи, В.В.Яворського та інших. Слід підкреслити, що комітет став досить впливовою силою не тільки в
Славуті, але й у Шепетівці, багатьох селах Грицівського, Антонінського, Ізяславського районів, де також було
створено підпільні організації. Були налагоджені також зв’язки з підпільниками Житомира, Бердичева,
Новоград-Волинського, Києва, Острога.

Книга Пам’яті України. Т.7. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1996, – С.9.

Спочатку підпільники вели тільки антифашистську пропаганду, але з часом з’явилися можливості боротьби більш
дієвими способами. Були створені бойові групи, завданнями яких було проведення диверсійних актів. Групи були
малочисельними та складалися в основному з військовополонених, бійців Червоної армії, що переховувалися у
лісах під час відступу, а також тих місцевих жителів, які за різними причинами увійшли в конфлікт з новою
владою.

На засіданні міжрайонного комітету у лютому 1943 було розглянуто питання про створення партизанських загонів,
спеціальних підривних груп, баз зброї, боєприпасів і харчування. У першій половині 1943 року був створений
партизанський загін Славутського району, який згодом перетворився на з’єднання. Командиром його став
А.З.Одуха. На озброєнні партизан було 2 міномета, декілька кулеметів, 87 гвинтівок, пістолети, вибухівка.
Восени 1942 року підпілля Славути встановило зв’язок з Великою Землею, і через білоруських партизан було
отримано радіостанцію.

Загін поповнювався як за рахунок місцевих жителів, так і за рахунок військовополонених з концтабору
“Гросслазарет”, який знаходився на території міста Славута. Підпільники та партизани організовували втечі з
цього табору полонених та формували з їх числа підрозділи загону. Відомим є факт, коли підпільники 14 червня
1942 року організували втечу кількох десятків військовополонених з табору. Крім того, дуже частими були
“уходи” з табору, які організовував Михайлов (головний лікар міста) для хворих Гросслазарету. Він доповідав
німцям, що вони вмерли, підроблював відповідні документи, а “мертві душі” уходили у ліс, до партизан. В районі
села Стригани підпільники організували шпиталь для таких хворих, а також для поранених партизан. Усього за час
окупації підпільники разом з партизанами визволили з канцтаборів Славути і Шепетівки 2190 чоловік.

Книга Пам’яті України. Т.7. Хмельницька обл., Хмельницький, Поділля, 1996, – С.11.

Методи боротьби партизан Славути були в основному диверсійними. Через Славуту йшла одна з основних залізничних
магістралей, що зв’язувала німців з їх глибоким тилом. Партизанські загони основні свої зусилля спрямовували
на ушкодження цієї магістралі, а також на підрив ворожих ешелонів з живою силою та технікою. Дуже частими
були напади на ворожі гарнізони, знищування поліцаїв.

Напади партизанів стали настільки дошкульними, що гітлерівське командування змушене було надіслати з Шепетівки
понад 3 тисячі солдат і офіцерів, щоб блокувати славутські ліси. Але це не дало дієвого ефекту.