Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, її ідеальна мета, план реалізації, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.
Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета – це ідеальний, спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності.
Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл. Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб'єктивне поцінування їх. У свою чергу цінності надають емоціям глибини, значущості, перетворюючи їх у стійкі почуття. Завдяки емоціям у ціннісних актах людині дана вона сама, її суб'єктивно-психологічне ставлення до дійсності.
Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це – функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.
І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат діяльності, таким чином спрямовуючи й організовуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням, елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.
Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. На відміну від пізнавального образу, спрямованого на відображення світу таким, який він є, основою, вихідною, власною формою буття цінності є чуттєве переживання. Воно не може бути виражене в об'єктивних характеристиках. Атрибутами його є закличність, наказовість, бажаність, але не об'єктивність, всезагальність і необхідність. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу водіння.
"Ціннісний образ – завжди певний синтез, результат специфічного узагальнення, цілісність культурних смислів, яка ніколи до кінця не розщеплюється понятійним аналізом і тому виглядає більш невиразним, ніж чітке і понятійне узагальнення" [9, 13].
Понятійними засобами неможливо повністю розкласти ціннісний образ, і отже, теорія цінностей за своїми формами аналізу неадекватна ціннісному об'єкту, що становить велику методологічну проблему для аксіології.
Цінність – явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто вузьке для характеристики способу відповідності цінності і дійсності. В певних соціальних умовах суб'єкт позбавлений ціннісного вибору, а тому і відповідальності за свою оцінку. Важливими характеристиками цінності є об'єктивна значущість та суб'єктивна норма, на які теж не можна поширювати поняття істини. Критерії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в моральну площину.
Цінності включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку. Ці компоненти мають протилежні логічні властивості. Знання фіксують суще, цінності – належне; в знаннях людина абстрагується від своєї зацікавленості, в оцінці, навпаки, стверджує свій інтерес. У знаннях людина усвідомлює предметну вираженість світу, в оцінці з'ясовує, чи відповідає дійсність її потребам. Оцінювання дійсності має зворотне щодо пізнання спрямування на оцінювача. Тому ціннісний рівень свідомості має потужний духовний потенціал самовдосконалення людини, її самотворення.
Суб'єктивний компонент цінностей не є однорідним, він внутрішньо структурований на значення і особистісний смисл. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини. Значення як аспект цінності зумовлюється сукупністю суспільно значущих властивостей, функцій предмета, що роблять його цінним у даному суспільстві. Людина живе не лише в реальному середовищі, а й у символічному світі, який репрезентований системами соціальних значень. Для окремої людини суспільні значення є об'єктивно даними, але фактично вони не є властивостями об'єктів, а виступають засобами упорядкування суспільного досвіду, що виробились у минулому. Більшість значень є конвенційними продуктами.
Цінність конституюється для свідомості індивіда в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка – процес встановлення наявності чи відсутності цінності.
Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію. Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі ціннісний проект, але цінним він стає лише тоді, коли задовольняє певну потребу. Прядиво, з якого нічого не виткано, ще не є цінністю. Зацікавленість у певних потребах є неодмінною умовою оцінки. Відсутність потреби робить неможливою оцінку. Якщо цінність виражає здатність об'єкта виконувати певну роботу, то оцінка судить про спосіб виконання цієї роботи. (Житло – цінність, упорядковане житло – оцінка.) Таким чином, оцінка поєднує потенційну цінність предмета з потребами й інтересами суб'єкта.
Оцінка передбачає існування підстави або критерію, згідно з яким відбувається оцінювання. Такою підставою служить потреба, щодо якої визначається цінність предмета, або норматив, норма, що порівнює предмет з усталеним взірцем. Отже, акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей – духовної і матеріальної.
Залежно від взірця оцінювана річ може виявитись гарною чи поганою. Спіноза казав, що "гарна споруда – всього лише погані руїни". Взірцем, згідно з яким здійснюється оцінювання, виступають утворення нормативного характеру. До них належать стандарти, правила, закони, команди, директиви, технічні норми, моральні заповіді. Існування таких стандартів надає оцінці узаконеного, санкціонованого характеру. Мова, слова також можуть розглядатись як нормативне утворення. Назвати річ – значить підвести її під певне поняття, взірець. Назвати звичну річ іншим ім'ям – значить підвести її під інший взірець, тобто інакше оцінити. Тому вивчення мови є процесом засвоєння стандартних уявлень про світ. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське поняття в соціологічних працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Відштовхуючись від типології форм раціональності людської поведінки, норму вони витлумачували функціонально, як стандарт поведінки, що характеризує соціальну роль індивіда, його приналежність до конкретної соціальної групи. Норми встановлювали межі діяльності соціальних груп. Порівняно з цінностями норми втрачають той відтінок ідеальності, що зумовлює природу цінності. Якщо норми – це взірці загальноприйнятої поведінки, еталони нормативної дії, то цінності зберігають момент бажаності, закличності дії. Але й норми не існують поза цінностями, без них вони вироджуються в алгоритми, схеми поведінки. Як стандарти поведінки норми передбачають санкції за їх дотримання або недотримання. В соціології розрізняють соціальні й правові норми.
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю ідеалу; ідеал же не має ступенів. Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і негативного. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності, і як ідеалізоване відображення має й свої обмеження. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя.
Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес. Дослідники зазначають, що в ідеалі виражена особистісно інтеріоризована ідея. Ця ідея носить надосібний характер. Вона повинна мати в свідомості індивіда таке всебічне обґрунтування, щоб він приймав її за істину.
Свою діяльність людина будує у відповідності з нормативами і цінностями. Без усвідомлення людиною змісту цінностей, якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Саме цей суб'єктивний аспект вироблення цілей суспільної діяльності людей і відображається категорією ціннісної орієнтації. Ціннісні орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах даного суспільства виконують близькі функції, мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих орієнтацій є функція регулятора зовнішньої поведінки індивіда.
В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єднувались у типи ціннісних орієнтацій. Дослідники виділяють різні типи таких орієнтацій. Загальновизнаними є такі: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, науково-теоретична, політична (етатизм) орієнтації. Домінування в кожному з типів певного виду цінностей модифікує сукупний зміст таких систем і робить їх системами, на які орієнтовані певні соціально-культурні групи, з визначеними установками та способом життя.
Етизм – це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей.
Для естетизму найбільш властива орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Це однобічна життєва орієнтація, привабливість якої – у здатності відірватись від світу турбот і відповідальності. Естетизм може бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства.
Ціннісній орієнтації утилітаризму характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до її вартості.
Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактних сутностей в поясненні життя. В поясненні світу вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення.
Політична орієнтація пов'язана з прагненням до влади, до кар'єри. Вона притаманна шанолюбним людям, що задля досягнення своїх цілей уміють об'єднувати інших.
Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Антропологи вважають, що найглибшою основою загальнолюдських цінностей є такі спільні для всього людського роду біологічні фактори, як наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в тривалій соціалізації дітей. Культурні універсалії, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів. Співвідношення елементів загальнолюдського і національного в кожному етносі неповторне, що і зумовлює унікальність кожного суспільного утворення людей. До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.
Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму, свого неповторного буття в ньому виражалось у цінностях сенсу і свободи. Пафос перетворення світу орієнтував людину на користь, а подолання перешкод – на цінність добра. Пізнання об'єктивного світу і суб'єктивного світу інших людей формували цінності істини й правди. Пізнання і перетворення світу обумовлювали ставлення до світу на основі творчості. Цілісний погляд на світ обумовлював, підносив людський дух до мудрості, а зв'язок з універсумом формував цінності краси і віри.
Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей складають фундамент індивідуального світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору.
Порівняно із звичайними цінностями вищі цінності мають скоріше орієнтаційний, ніж регулятивний характер, в них більше споглядальності. Вищі цінності – це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. До них відносяться цінності суспільного устрою, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики.
Потреба в сенсі – це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей. Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в Універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття.
Таким чином, цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як: 1) форми утримання й закріплення споріднених смислів; 2) "поля взаємності", ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів; 3) підвалини, засади для розгортання певного світу; 4) "мотиви мотивів", смислове обґрунтування цілей діяльності; 5) життєві та історичні орієнтири; 6) певні зразки, канони смислотворення. Пов'язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов'язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.
2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ В ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. „КРИЗА ЦІННОСТЕЙ” МАКСА ШЕЛЛЕРА
Одним з основоположників аксіології як філософської науки про цінності вважається німецький філософ і соціолог Макс Шелер (Scheler) (1874 – 1928). У еволюції філософських поглядів Шелера виділяють ранній (прикладна феноменологія, подолання неокантіанства), класичний (релігійний – некатолицькій; соціологія знання і феноменологічна аксіологія) і пізній (відхід від теїзму і обґрунтування філософської антропології) періоди.
Головними роботами М.Шелера, в яких він піднімав питання цінностей та інші питання, що були пов’язанні з роллю та місцем людини в суспільстві, були такі: "Формалізм в етиці і матеріалістична етика цінностей" (1913 – 1916), "Становище людини у космосі” (1928), "Філософський світогляд" (1929), "Трансцендентальний і психологічний метод" (1900), "Феноменологія і теорія пізнання" (1913 – 1914, опублікована в 1933), "Криза цінностей" (1919), "Про вічне в людині" (1921), "До феноменології і теорії симпатії та про любов і ненависть” (1923), "Форми знання і суспільство" (1926). Шелер зумів "збудувати" цільну систему поглядів, окремі підсистеми (області) якої взаємно доповнюють, коректують і обґрунтовують одна одну. У такому ракурсі розгляду вся творчість Шелера, що прийшлася на початок ХХ ст., бачиться як грандіозна спроба антропологічного "розвороту" в практиці європейських способів "філософствування", які на той час зайшли в "безвихідь" і попалися в свої ж "пастки".
Початкова установка антропологічного дискурсу Шелера задається тим, що він постулює початкову подвійність „істинної” людської дії. Він акцентує увагу, що вона може включати до себе як ідеальну, так і життєву складову. Будь-який акт свідомості інтенціонален, тобто направлений на предмети, але самі ці предмети можуть бути як "практичними", (презентуючими людську тілесність), так і "ідеальними" (презентуючими компонент людського буття). Останнє має як би два горизонти – емпіричний, ситуативний і надемпіричний. Згідно Шелеру, в надемпіричному горизонті людина протиставляється світу, „піднімається над життям”, становиться причетною Абсолюту – Богу [21, 56].
У цьому, другому, горизонті людина має справу з трансцендентним – з цінностями, які існують у світі, визначають нормативність людській поведінці, "значать" в ньому через певні системи оцінок, але ніколи не можуть бути виведені з властивостей предметів і явищ цього світу і завжди залишаються самототожними в своїй суті. В цьому відношенні Шелер "жорстко" протиставляє своє розуміння неокантіанському (Віндельбанд, Ріккерт) зведенню цінностей до чистих значимостей. Слід, проте, на думку Шелера, розрізняти власне цінності і їх носіїв, що виявляють їх в благах і станах речей. Точно також їх слід відрізняти від їх "затребованності" в людських потребах і інтересах, що приписують цінностям позитивні або негативні значущості. У цих випадках, відповідно Шелера, слід говорити про дієвість явища цінностей в благах і станах речей по відношенню до суб'єктів. Причетність до цінностей дозволяє останнім апріорно-безпосередньо бачити предмети, які зовні фіксуються як певні порядки данностей. Тим самим Шелер вводить поняття "матеріального апріорі", що дозволяє сходити до суті через відповідність акту цього сходження предмету, протиставляючи його ("матеріальне апріорі") "формальному апріорі" Канта, який вимагав дотримання умов необхідності і загальності.
Феноменологічний досвід, згідно Шелеру, протистоїть нефеноменологічному досвіду, що випливає з природної установки, природної конституції суб'єкта пізнання. Це не іманентний досвід, він знаково-символічно опосередкований і "домислений", а тим самим має справу не з феноменами, а з "домисленим". Таким чином, цінності є у Шелера інтенціональним змістом певних (не всіх) людських актів, виступаючи підставою для тих або інших цільовольових зусиль. Ступінь доступності цінності або цінностей суб'єктам дозволяє їх ієрархізувати, дати типологію на підставі певних критеріїв. У принципі, потенційно (через причетність Богу) людина здатна необмежено "прориватися" до цінностей, проте через свою "світоглядну недосконалість" і обмеження, які накладаються сучасною "практицістською" цивілізацією, її можливості в цьому відношенні різко обмежуються структурами переживання цінностей, що складаються. При цьому, за Шелером, чим більш повноцінною є особа, тим більш цінним становиться для неї світ, і навпаки [21, 62].
Шелер не вважає розум початком, що визначає людину, і інакше трактує чуттєве – через поняття "емоційного апріорі", завдяки якому тільки і можливий хід до "останньої суті" речей – цінностям, і без якого неможливий феноменологічний досвід. "Інтенціональне відчуття чого-небудь", на думку філософа є вищим рівнем в багатошаровій структурі відчуттів, решта рівнів презентують в ній "стани відчуттів": 1) відчуття відчуттів, 2) відчуття тілесності, 3) чисті душевні відчуття, 4) духовні відчуття. "Стани" суть "емоційні функції" (у межах, нередукованих до рівня несвідомого пасивних афектів і активно-агресивних пристрастей), "базис" ("субструктура") структури чуттєвості, відповідальний за переваги-відкидання цінностей; "інтенції" суть "переживання" (любові-ненависті), емоційно нейтральні, мають справу з єдиною цінністю, спонтанні за своєю природою ("суперструктура", "надбудова"). Вони задають строгий, точний, об'єктивний "порядок серця" (акти переживання носять космічний, а не психологічний характер). Їх задача відкривати (але не створювати) самототожні цінності, тобто розширювати "масштаби" їх існування.
Своє етичне навчання Шелер конституював як "матеріалістичну етику", що проголошує не обов’язок, а цінність своїм обґрунтуванням, своєю "матеріальною" основою. Вищих же своїх проявів любов досягає як любов до Бога – Абсолютної цінності, необхідного "центру", що не дозволяє заповнити цей "центр" різного роду "ідолам" і "фетишам". Будь-яка любов є "дрімаюча" любов до Бога, що робить можливим для сущого, залишаючись самим собою, бути причетним іншому сущому. Людину робить людиною перш за все здатність трансцендувати себе в актах молитви ("не людина молиться – він сам є молитва життя, здійснена поверх нього самого, він не шукає Бога – він той живий "Ікс", якого шукає Бог!"). Цінності святості, за Шелером, займають вищий четвертий рівень в структурі цінностей, збудованих за принципом "релятивності" по відношенню до Абсолютної цінності (перші три рівні у порядку "наростання" наближеності до Бога: 1) гедоністичні цінності корисності, 2) вітальні (від слова „vitalis” – життєвий) цінності, 3) духовні цінності етики і права, естетики, чистого пізнання.
Цінності святості є, на думку Шелера, переживаннями предметів, апріорно даних як символи священного, як розуміння Бога в якості "абсолютного особистого духу". Наслідування певному типу домінуючих цінностей конституює той або інший (ідеальний, "схемний", за Шелером) тип особи. Таких типів філософ визначає три: 1) люди святості; 2) генії науки, моралі, мистецтва, законодавства; 3) герої. Таким чином, Шелер вводить вже в своїй аксіології принципову відмінність типів пізнання за їх можливістю "наближення" до Абсолютної цінності: емоційно-діяльнісне, метафізично-споглядальне, "рятуюче" (що йде від Бога). Прийнявши ідею Арістотеля про "сходи істот" (рос. – „лестницу существ”), Шелер обґрунтовує "серединне" місце людини між твариною і Богом, її причетність і тому, і іншому (людина знаходиться між ними, вона – "межа", "перехід", "божественне явище" в потоці життя, вічний "вихід" життя за межі самої себе"). Вона є сполученням різних порядків (людського і надлюдського, кінцевого і нескінченного, тимчасового і вічного, природного і надприродного). З одного боку Шелер, вслід за Ніцше схильний вважати людину "хворою твариною", "помилковим кроком життя", що завів homo naturalis в "безвихідь" (в цьому відношенні відмінності homo naturalis від homo farber чисто кількісні. З другого боку, вслід за Августином Блаженним він слідує ідеї богоподібності людини, неможливості визначення її сутності через саму себе. З одного боку, будучи причетною до життя через свій тваринний початок, людина включена у відносини панування, з іншою, – будучи спрямованою до Бога, до Абсолюту, людина постійно виходить за межі самої себе в актах любові. Відповідно поглядам Шелера, особистість не можна (та і не треба) пізнавати, її можна тільки "зрозуміти" в ході люблячого спогляданні суті.
Людина як особистість відчинена світу, на відміну від тварини, що завжди говорить світу "так", вона здатний говорити "ні", вона – "аскет життя", "вічний протестант", "вічний Фауст". Вона локалізована в одушевленому тілі, але проектується "позажиттєвим" духом, утримується їм в світі цінностей. Одушевлене тіло, фундоване життєвим поривом, втілює в собі силу, конституюється в "тут-бутті", "бутті в собі", другу складову якого утворює "буття в трансценденції" на основі духу, що втілює в собі дієву немічність, безсилля (звідси початкова трагічність людського буття, чим вище підіймається людина в своєму розвитку, тим життєво слабкіше вона стає). Дух створює культуру, але не може сам втілити її в соціумі, в світі дієвого (він могутній тільки в світі ідей, "сила" яких – в їх "чистоті" "неохопленої" дійсності). Тому векторність людині, на думку Макса Шелера, завжди задається "з низу до верху", а не навпаки (від "пориву" до "цінності"), "нижче" завжди виступає умовою для "вищого", але прогрес духу завжди здійснюється за рахунок аскетичного заперечення життя. "Хитрість духу" повинна полягати в умінні "поставити" собі на службу "нижчого", при цьому дух завжди "дистанціює" від життя, використовуючи схильність людини до неприйняття дійсності. Таким чином, людина визначально є подвійною, вона завжди "в світі" і "за світом". Звідси і амбівалентність самого поняття "людина", в якому дані одночасно і "популярність" і "таємниця", що підлягає постійній розшифровці, що дозволяє наближатися до ідеалу "загальної людини". У розшифровці "таємниці" людини і укладено власне, згідно Шелеру, призначення сучасної філософії.
Таким чином, на думку філософа, найближчим до людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Шелер вважав цю форму втілення цінностей головною. Згідно його поглядів, кожна видатна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи або навіть цілої доби. Філософ намагався зробити спроби обґрунтування за допомогою своєї концепції цінностей тих соціально-політичних процесів, які були притаманні Європі початку ХХ століття. Перша світова війна, біди і жахи якої збентежили людство і поставили його на межу абсурду, дозволила М.Ш">
Реклама




Интересное

Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!
3

„Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).

(код (ID:32999))
| Размер: 38 кб. | Объем: 34 стр. | Стоимость: бесплатно | Добавлена: 28.03.2010 | Код продавца: 0 |
План работы Зміст

Вступ 3
1. ПРОБЛЕМА ЦІННОСТЕЙ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА 5
2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ В ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 15
2.1. „КРИЗА ЦІННОСТЕЙ” МАКСА ШЕЛЛЕРА 15
2.2. ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ МАКСА ВЕБЕРА 20
2.3. „РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ” СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ В ПОГЛЯДАХ ЮРГЕНА ГАБЕРМАСА 26
Висновки 31
Література 33




Вступ
Актуальність дослідження в нашій країні цінностей як регулятивів суспільного життя обумовлено тим, що трансформація економічного та соціокультурного простору України потребує пошуку нових ефективних важелів регулювання людської діяльності. Реформування українського суспільства вимагає переосмислення багатьох соціальних проблем, їх аналізу в контексті всієї світової теорії і практики. Неоднозначні соціальні зміни в Україні вимагають глибокого осмислення та переосмислення смислу та ролі усталених цінностей, світоглядно-практичної переорієнтації як суспільної, так й особистісної свідомості, зміни, насамкінець, ціннісних установок як підґрунтя мети наукового пізнання.
Від свого початку філософія формувалась як наука про світ і про людину. Ці дві теми філософських роздумів ішли паралельно, взаємодоповнюючи і взаємозбагачуючи одна одну. Але в критичні моменти розвитку людства чільне місце в цих роздумах займала проблема цінності людського життя, точніше, ціни життя і смерті. Філософське мислення пов’язує людину і людство з його потребами, з одного боку, і зі світом культури як світом цінностей з іншого. А оскільки це так, то одним з найважливіших аспектів філософського теоретичного осягнення людиною світу є ціннісний підхід, що знаходить свою методологічну основу в загальній теорії цінностей (аксіології).
Теоретико-методологічне обґрунтування поняття цінностей можна зустріти в роботах М.Бердяєва, Е.Фромма, В.Франкла. Аксіологічний драматизм характеризує роздуми М.Вебера і А.Швейцера, О.Шпенглера і К.Ясперса, К.-Г.Юнга і А.Камю, Г.Ріккерта і В.Дільтея, Т.Парсонса і П.Сорокіна, М.Шелера і Ю.Габермаса. Сфера морально-етичного побутування цінності та практичні соціально-культурні проблеми ціннісного відношення розглядаються у дослідженнях Н.Ю.Бортнікової, О.Г.Дробницького, А.М. Єрмоленко, В.А.Малахова, В.А. Сіверса, Ф.А.Хайєка та ін.
Здавалось би, що значна розробленість теми повинна була б сприяти глибокому осмисленню даного явища та опрацьовання певних висновків та рекомендацій стосовно вдосконалення суспільного життя, проте, універсальність поняття „цінності” та ціннісного відношення людини до світу, проникненість ним свого життя загалом стали однією з причин розмитості поняття “цінність” у філософії, де воно уявляється зрозумілим з самого початку, інтуїтивно. Але ця первинна наочність цінності приховує та утаємничує буттєву глибину, зумовлює значну складність її аналізу та обґрунтування.
Сказане вимагає нових підходів до дослідження ціннісного життя взагалі і діяльності окремої людини, зокрема; пояснює першочерговість соціально-філософського аналізу теоретичних і методичних питань способу, форм і функціонування цінностей для дійсного знаходження шляхів подолання складної і болісної сучасної соціокультурної ситуації. Тому метою даної роботи є звернення до духовної спадщини філософів сучасності та минулого для більш глибоко вивчення значення цінностей в суспільному житті.
На реалізацію мети дослідження були спрямовані наступні завдання:
• проаналізувати методологічне і світоглядне значення категорії “цінність” у пізнанні існування і функціонування людського суспільства;
• провести філософсько-історичний аналіз основних підходів до проблеми розуміння цінностей як регулятивів суспільного життя філософами М.Вебером, М.Шелером, Ю.Габермасом;
• оцінити ставлення вищевказаних філософів до проблеми цінностей людського буття як показника розвитку суспільства в контексті історичних зламів епохи.
Об’єктом дослідження стали цінності суспільного життя. Предметом дослідження – роль цінностей як регуляторів суспільства.
Методологічну основу дослідження склали загальнофілософські принципи об'єктивності й історизму, всезагального зв'язку та розвитку, історичного і логічного, єдності соціальної теорії і практики.




1. ПРОБЛЕМА ЦІННОСТЕЙ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
Цінність – значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, і, як правило, їх розуміння і аналіз здійснюється через поняття „культура” в широкому смислі цього слова. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, яка є предметним полем їх формування. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму [14, 4].
Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що – антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних основ в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.
Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'являються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведінки, що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях, як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В них кодуються еталони суспільно схваленої поведінки людей. В подальшому вартісні взірці транслюються, зберігаються і передаються через соціальні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо. „Підсумком і метою тривалого прищеплювання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі” [17, 386].
Існування культурних цінностей характеризує саме людський спосіб буття, рівень виділення людини з природи. Ціннісний тип світорозуміння зумовлений суспільним способом життя людини, існуванням суспільних потреб. Ці потреби охоплювали основні сфери побуту вже первісної людини – працю, ритуальні танці, навчання, поховальні обряди, звичаї подарунків, гостинності, заборону кровозмішення, жарти, релігійні і магічні дійства. Потреба в таких видах діяльності не мала безпосереднього біологічного значення. Вони і становили основу перших ціннісних комплексів.
Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявно не існуючого співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали змогу усвідомити дві площини реальності – ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа.
Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами, стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.
Світ цінностей – це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. "Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки" [9, 12]. Аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.
Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, її ідеальна мета, план реалізації, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.
Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета – це ідеальний, спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності.
Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл. Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб'єктивне поцінування їх. У свою чергу цінності надають емоціям глибини, значущості, перетворюючи їх у стійкі почуття. Завдяки емоціям у ціннісних актах людині дана вона сама, її суб'єктивно-психологічне ставлення до дійсності.
Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це – функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.
І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат діяльності, таким чином спрямовуючи й організовуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням, елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.
Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. На відміну від пізнавального образу, спрямованого на відображення світу таким, який він є, основою, вихідною, власною формою буття цінності є чуттєве переживання. Воно не може бути виражене в об'єктивних характеристиках. Атрибутами його є закличність, наказовість, бажаність, але не об'єктивність, всезагальність і необхідність. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу водіння.
"Ціннісний образ – завжди певний синтез, результат специфічного узагальнення, цілісність культурних смислів, яка ніколи до кінця не розщеплюється понятійним аналізом і тому виглядає більш невиразним, ніж чітке і понятійне узагальнення" [9, 13].
Понятійними засобами неможливо повністю розкласти ціннісний образ, і отже, теорія цінностей за своїми формами аналізу неадекватна ціннісному об'єкту, що становить велику методологічну проблему для аксіології.
Цінність – явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто вузьке для характеристики способу відповідності цінності і дійсності. В певних соціальних умовах суб'єкт позбавлений ціннісного вибору, а тому і відповідальності за свою оцінку. Важливими характеристиками цінності є об'єктивна значущість та суб'єктивна норма, на які теж не можна поширювати поняття істини. Критерії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в моральну площину.
Цінності включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку. Ці компоненти мають протилежні логічні властивості. Знання фіксують суще, цінності – належне; в знаннях людина абстрагується від своєї зацікавленості, в оцінці, навпаки, стверджує свій інтерес. У знаннях людина усвідомлює предметну вираженість світу, в оцінці з'ясовує, чи відповідає дійсність її потребам. Оцінювання дійсності має зворотне щодо пізнання спрямування на оцінювача. Тому ціннісний рівень свідомості має потужний духовний потенціал самовдосконалення людини, її самотворення.
Суб'єктивний компонент цінностей не є однорідним, він внутрішньо структурований на значення і особистісний смисл. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини. Значення як аспект цінності зумовлюється сукупністю суспільно значущих властивостей, функцій предмета, що роблять його цінним у даному суспільстві. Людина живе не лише в реальному середовищі, а й у символічному світі, який репрезентований системами соціальних значень. Для окремої людини суспільні значення є об'єктивно даними, але фактично вони не є властивостями об'єктів, а виступають засобами упорядкування суспільного досвіду, що виробились у минулому. Більшість значень є конвенційними продуктами.
Цінність конституюється для свідомості індивіда в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка – процес встановлення наявності чи відсутності цінності.
Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію. Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі ціннісний проект, але цінним він стає лише тоді, коли задовольняє певну потребу. Прядиво, з якого нічого не виткано, ще не є цінністю. Зацікавленість у певних потребах є неодмінною умовою оцінки. Відсутність потреби робить неможливою оцінку. Якщо цінність виражає здатність об'єкта виконувати певну роботу, то оцінка судить про спосіб виконання цієї роботи. (Житло – цінність, упорядковане житло – оцінка.) Таким чином, оцінка поєднує потенційну цінність предмета з потребами й інтересами суб'єкта.
Оцінка передбачає існування підстави або критерію, згідно з яким відбувається оцінювання. Такою підставою служить потреба, щодо якої визначається цінність предмета, або норматив, норма, що порівнює предмет з усталеним взірцем. Отже, акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей – духовної і матеріальної.
Залежно від взірця оцінювана річ може виявитись гарною чи поганою. Спіноза казав, що "гарна споруда – всього лише погані руїни". Взірцем, згідно з яким здійснюється оцінювання, виступають утворення нормативного характеру. До них належать стандарти, правила, закони, команди, директиви, технічні норми, моральні заповіді. Існування таких стандартів надає оцінці узаконеного, санкціонованого характеру. Мова, слова також можуть розглядатись як нормативне утворення. Назвати річ – значить підвести її під певне поняття, взірець. Назвати звичну річ іншим ім'ям – значить підвести її під інший взірець, тобто інакше оцінити. Тому вивчення мови є процесом засвоєння стандартних уявлень про світ. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське поняття в соціологічних працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Відштовхуючись від типології форм раціональності людської поведінки, норму вони витлумачували функціонально, як стандарт поведінки, що характеризує соціальну роль індивіда, його приналежність до конкретної соціальної групи. Норми встановлювали межі діяльності соціальних груп. Порівняно з цінностями норми втрачають той відтінок ідеальності, що зумовлює природу цінності. Якщо норми – це взірці загальноприйнятої поведінки, еталони нормативної дії, то цінності зберігають момент бажаності, закличності дії. Але й норми не існують поза цінностями, без них вони вироджуються в алгоритми, схеми поведінки. Як стандарти поведінки норми передбачають санкції за їх дотримання або недотримання. В соціології розрізняють соціальні й правові норми.
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю ідеалу; ідеал же не має ступенів. Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і негативного. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності, і як ідеалізоване відображення має й свої обмеження. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя.
Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес. Дослідники зазначають, що в ідеалі виражена особистісно інтеріоризована ідея. Ця ідея носить надосібний характер. Вона повинна мати в свідомості індивіда таке всебічне обґрунтування, щоб він приймав її за істину.
Свою діяльність людина будує у відповідності з нормативами і цінностями. Без усвідомлення людиною змісту цінностей, якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Саме цей суб'єктивний аспект вироблення цілей суспільної діяльності людей і відображається категорією ціннісної орієнтації. Ціннісні орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах даного суспільства виконують близькі функції, мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих орієнтацій є функція регулятора зовнішньої поведінки індивіда.
В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єднувались у типи ціннісних орієнтацій. Дослідники виділяють різні типи таких орієнтацій. Загальновизнаними є такі: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, науково-теоретична, політична (етатизм) орієнтації. Домінування в кожному з типів певного виду цінностей модифікує сукупний зміст таких систем і робить їх системами, на які орієнтовані певні соціально-культурні групи, з визначеними установками та способом життя.
Етизм – це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей.
Для естетизму найбільш властива орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Це однобічна життєва орієнтація, привабливість якої – у здатності відірватись від світу турбот і відповідальності. Естетизм може бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства.
Ціннісній орієнтації утилітаризму характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до її вартості.
Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактних сутностей в поясненні життя. В поясненні світу вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення.
Політична орієнтація пов'язана з прагненням до влади, до кар'єри. Вона притаманна шанолюбним людям, що задля досягнення своїх цілей уміють об'єднувати інших.
Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Антропологи вважають, що найглибшою основою загальнолюдських цінностей є такі спільні для всього людського роду біологічні фактори, як наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в тривалій соціалізації дітей. Культурні універсалії, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів. Співвідношення елементів загальнолюдського і національного в кожному етносі неповторне, що і зумовлює унікальність кожного суспільного утворення людей. До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.
Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму, свого неповторного буття в ньому виражалось у цінностях сенсу і свободи. Пафос перетворення світу орієнтував людину на користь, а подолання перешкод – на цінність добра. Пізнання об'єктивного світу і суб'єктивного світу інших людей формували цінності істини й правди. Пізнання і перетворення світу обумовлювали ставлення до світу на основі творчості. Цілісний погляд на світ обумовлював, підносив людський дух до мудрості, а зв'язок з універсумом формував цінності краси і віри.
Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей складають фундамент індивідуального світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору.
Порівняно із звичайними цінностями вищі цінності мають скоріше орієнтаційний, ніж регулятивний характер, в них більше споглядальності. Вищі цінності – це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. До них відносяться цінності суспільного устрою, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики.
Потреба в сенсі – це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей. Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в Універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття.
Таким чином, цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як: 1) форми утримання й закріплення споріднених смислів; 2) "поля взаємності", ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів; 3) підвалини, засади для розгортання певного світу; 4) "мотиви мотивів", смислове обґрунтування цілей діяльності; 5) життєві та історичні орієнтири; 6) певні зразки, канони смислотворення. Пов'язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов'язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.
2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ В ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. „КРИЗА ЦІННОСТЕЙ” МАКСА ШЕЛЛЕРА
Одним з основоположників аксіології як філософської науки про цінності вважається німецький філософ і соціолог Макс Шелер (Scheler) (1874 – 1928). У еволюції філософських поглядів Шелера виділяють ранній (прикладна феноменологія, подолання неокантіанства), класичний (релігійний – некатолицькій; соціологія знання і феноменологічна аксіологія) і пізній (відхід від теїзму і обґрунтування філософської антропології) періоди.
Головними роботами М.Шелера, в яких він піднімав питання цінностей та інші питання, що були пов’язанні з роллю та місцем людини в суспільстві, були такі: "Формалізм в етиці і матеріалістична етика цінностей" (1913 – 1916), "Становище людини у космосі” (1928), "Філософський світогляд" (1929), "Трансцендентальний і психологічний метод" (1900), "Феноменологія і теорія пізнання" (1913 – 1914, опублікована в 1933), "Криза цінностей" (1919), "Про вічне в людині" (1921), "До феноменології і теорії симпатії та про любов і ненависть” (1923), "Форми знання і суспільство" (1926). Шелер зумів "збудувати" цільну систему поглядів, окремі підсистеми (області) якої взаємно доповнюють, коректують і обґрунтовують одна одну. У такому ракурсі розгляду вся творчість Шелера, що прийшлася на початок ХХ ст., бачиться як грандіозна спроба антропологічного "розвороту" в практиці європейських способів "філософствування", які на той час зайшли в "безвихідь" і попалися в свої ж "пастки".
Початкова установка антропологічного дискурсу Шелера задається тим, що він постулює початкову подвійність „істинної” людської дії. Він акцентує увагу, що вона може включати до себе як ідеальну, так і життєву складову. Будь-який акт свідомості інтенціонален, тобто направлений на предмети, але самі ці предмети можуть бути як "практичними", (презентуючими людську тілесність), так і "ідеальними" (презентуючими компонент людського буття). Останнє має як би два горизонти – емпіричний, ситуативний і надемпіричний. Згідно Шелеру, в надемпіричному горизонті людина протиставляється світу, „піднімається над життям”, становиться причетною Абсолюту – Богу [21, 56].
У цьому, другому, горизонті людина має справу з трансцендентним – з цінностями, які існують у світі, визначають нормативність людській поведінці, "значать" в ньому через певні системи оцінок, але ніколи не можуть бути виведені з властивостей предметів і явищ цього світу і завжди залишаються самототожними в своїй суті. В цьому відношенні Шелер "жорстко" протиставляє своє розуміння неокантіанському (Віндельбанд, Ріккерт) зведенню цінностей до чистих значимостей. Слід, проте, на думку Шелера, розрізняти власне цінності і їх носіїв, що виявляють їх в благах і станах речей. Точно також їх слід відрізняти від їх "затребованності" в людських потребах і інтересах, що приписують цінностям позитивні або негативні значущості. У цих випадках, відповідно Шелера, слід говорити про дієвість явища цінностей в благах і станах речей по відношенню до суб'єктів. Причетність до цінностей дозволяє останнім апріорно-безпосередньо бачити предмети, які зовні фіксуються як певні порядки данностей. Тим самим Шелер вводить поняття "матеріального апріорі", що дозволяє сходити до суті через відповідність акту цього сходження предмету, протиставляючи його ("матеріальне апріорі") "формальному апріорі" Канта, який вимагав дотримання умов необхідності і загальності.
Феноменологічний досвід, згідно Шелеру, протистоїть нефеноменологічному досвіду, що випливає з природної установки, природної конституції суб'єкта пізнання. Це не іманентний досвід, він знаково-символічно опосередкований і "домислений", а тим самим має справу не з феноменами, а з "домисленим". Таким чином, цінності є у Шелера інтенціональним змістом певних (не всіх) людських актів, виступаючи підставою для тих або інших цільовольових зусиль. Ступінь доступності цінності або цінностей суб'єктам дозволяє їх ієрархізувати, дати типологію на підставі певних критеріїв. У принципі, потенційно (через причетність Богу) людина здатна необмежено "прориватися" до цінностей, проте через свою "світоглядну недосконалість" і обмеження, які накладаються сучасною "практицістською" цивілізацією, її можливості в цьому відношенні різко обмежуються структурами переживання цінностей, що складаються. При цьому, за Шелером, чим більш повноцінною є особа, тим більш цінним становиться для неї світ, і навпаки [21, 62].
Шелер не вважає розум початком, що визначає людину, і інакше трактує чуттєве – через поняття "емоційного апріорі", завдяки якому тільки і можливий хід до "останньої суті" речей – цінностям, і без якого неможливий феноменологічний досвід. "Інтенціональне відчуття чого-небудь", на думку філософа є вищим рівнем в багатошаровій структурі відчуттів, решта рівнів презентують в ній "стани відчуттів": 1) відчуття відчуттів, 2) відчуття тілесності, 3) чисті душевні відчуття, 4) духовні відчуття. "Стани" суть "емоційні функції" (у межах, нередукованих до рівня несвідомого пасивних афектів і активно-агресивних пристрастей), "базис" ("субструктура") структури чуттєвості, відповідальний за переваги-відкидання цінностей; "інтенції" суть "переживання" (любові-ненависті), емоційно нейтральні, мають справу з єдиною цінністю, спонтанні за своєю природою ("суперструктура", "надбудова"). Вони задають строгий, точний, об'єктивний "порядок серця" (акти переживання носять космічний, а не психологічний характер). Їх задача відкривати (але не створювати) самототожні цінності, тобто розширювати "масштаби" їх існування.
Своє етичне навчання Шелер конституював як "матеріалістичну етику", що проголошує не обов’язок, а цінність своїм обґрунтуванням, своєю "матеріальною" основою. Вищих же своїх проявів любов досягає як любов до Бога – Абсолютної цінності, необхідного "центру", що не дозволяє заповнити цей "центр" різного роду "ідолам" і "фетишам". Будь-яка любов є "дрімаюча" любов до Бога, що робить можливим для сущого, залишаючись самим собою, бути причетним іншому сущому. Людину робить людиною перш за все здатність трансцендувати себе в актах молитви ("не людина молиться – він сам є молитва життя, здійснена поверх нього самого, він не шукає Бога – він той живий "Ікс", якого шукає Бог!"). Цінності святості, за Шелером, займають вищий четвертий рівень в структурі цінностей, збудованих за принципом "релятивності" по відношенню до Абсолютної цінності (перші три рівні у порядку "наростання" наближеності до Бога: 1) гедоністичні цінності корисності, 2) вітальні (від слова „vitalis” – життєвий) цінності, 3) духовні цінності етики і права, естетики, чистого пізнання.
Цінності святості є, на думку Шелера, переживаннями предметів, апріорно даних як символи священного, як розуміння Бога в якості "абсолютного особистого духу". Наслідування певному типу домінуючих цінностей конституює той або інший (ідеальний, "схемний", за Шелером) тип особи. Таких типів філософ визначає три: 1) люди святості; 2) генії науки, моралі, мистецтва, законодавства; 3) герої. Таким чином, Шелер вводить вже в своїй аксіології принципову відмінність типів пізнання за їх можливістю "наближення" до Абсолютної цінності: емоційно-діяльнісне, метафізично-споглядальне, "рятуюче" (що йде від Бога). Прийнявши ідею Арістотеля про "сходи істот" (рос. – „лестницу существ”), Шелер обґрунтовує "серединне" місце людини між твариною і Богом, її причетність і тому, і іншому (людина знаходиться між ними, вона – "межа", "перехід", "божественне явище" в потоці життя, вічний "вихід" життя за межі самої себе"). Вона є сполученням різних порядків (людського і надлюдського, кінцевого і нескінченного, тимчасового і вічного, природного і надприродного). З одного боку Шелер, вслід за Ніцше схильний вважати людину "хворою твариною", "помилковим кроком життя", що завів homo naturalis в "безвихідь" (в цьому відношенні відмінності homo naturalis від homo farber чисто кількісні. З другого боку, вслід за Августином Блаженним він слідує ідеї богоподібності людини, неможливості визначення її сутності через саму себе. З одного боку, будучи причетною до життя через свій тваринний початок, людина включена у відносини панування, з іншою, – будучи спрямованою до Бога, до Абсолюту, людина постійно виходить за межі самої себе в актах любові. Відповідно поглядам Шелера, особистість не можна (та і не треба) пізнавати, її можна тільки "зрозуміти" в ході люблячого спогляданні суті.
Людина як особистість відчинена світу, на відміну від тварини, що завжди говорить світу "так", вона здатний говорити "ні", вона – "аскет життя", "вічний протестант", "вічний Фауст". Вона локалізована в одушевленому тілі, але проектується "позажиттєвим" духом, утримується їм в світі цінностей. Одушевлене тіло, фундоване життєвим поривом, втілює в собі силу, конституюється в "тут-бутті", "бутті в собі", другу складову якого утворює "буття в трансценденції" на основі духу, що втілює в собі дієву немічність, безсилля (звідси початкова трагічність людського буття, чим вище підіймається людина в своєму розвитку, тим життєво слабкіше вона стає). Дух створює культуру, але не може сам втілити її в соціумі, в світі дієвого (він могутній тільки в світі ідей, "сила" яких – в їх "чистоті" "неохопленої" дійсності). Тому векторність людині, на думку Макса Шелера, завжди задається "з низу до верху", а не навпаки (від "пориву" до "цінності"), "нижче" завжди виступає умовою для "вищого", але прогрес духу завжди здійснюється за рахунок аскетичного заперечення життя. "Хитрість духу" повинна полягати в умінні "поставити" собі на службу "нижчого", при цьому дух завжди "дистанціює" від життя, використовуючи схильність людини до неприйняття дійсності. Таким чином, людина визначально є подвійною, вона завжди "в світі" і "за світом". Звідси і амбівалентність самого поняття "людина", в якому дані одночасно і "популярність" і "таємниця", що підлягає постійній розшифровці, що дозволяє наближатися до ідеалу "загальної людини". У розшифровці "таємниці" людини і укладено власне, згідно Шелеру, призначення сучасної філософії.
Таким чином, на думку філософа, найближчим до людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Шелер вважав цю форму втілення цінностей головною. Згідно його поглядів, кожна видатна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи або навіть цілої доби. Філософ намагався зробити спроби обґрунтування за допомогою своєї концепції цінностей тих соціально-політичних процесів, які були притаманні Європі початку ХХ століття. Перша світова війна, біди і жахи якої збентежили людство і поставили його на межу абсурду, дозволила М.Ш

При подготовке работы на тему « „Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).» были использованы следующие источники:



Література
1. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії: Західноєвропейський контекст. – К., Тандем, 2000. – 406с.
2. Арон Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки: Монтеск'є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгайм. Парето. Вебер. – К., Юніверс, 2004. – 687c.
3. Афанасенко В. С., Горлач М. І., Данильян О. Г., Дзьобань О. П., Квіткін П. В. Соціальна філософія: Підручник. – Х., Прапор, 2007. – 687c.
4. Вебер М. "Объективность" социально-научного и социально-политического познания // Избранные произведения. – М, Прогресс, 1990. – С. 360-361.
5. Вебер М. Избранное. Образ общества. – М., Юрист, 1994. – 702с.
6. Вебер М. Избранное: Протестантская этика и дух капитализма. – М., РОССПЭН, 2006. – 651с.
7. Габермас Ю.. Філософський дискурс Модерну. – К., Четверта хвиля, 2001. – 424с.
8. Гавриленко І.М. Соціологія: соціальна статика. – К., ВЦ Київський університет, 2000. – 336с.
9. Жаринов В. М. Философские науки в таблицах и схемах: Курс лекций. – М., ПРИОР, 2000. – 64с.
10. Золотухина-Аболина Е.В. О специфике высших духовных ценностей // Филос. науки. – 1987. – № 1. – С. 11-18.
11. История философии: Энциклопедия. – Мн., Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с.
12. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги XX столетия: Учеб. пособие. – М., Логос, 2000. – 319с.
13. Малахов В.А Цінність як категорія культури // Філос. думка – 1982. – № 5. – С. 76-85.
14. Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс, Хабермас: Учеб. пособие. – Новосибирск, ИЦ НГУ, 1995. – 120с.
15. Стасевич В.П. Культура як аксіологічний феномен буття: соціально-філософський аналіз природи та ієрархії: автореферат дисертації / Донецький національний університет. – Донецьк, 2004. – 17 с.
16. Сучасна зарубіжна соціальна філософія: Хрестоматія / Міжнародний фонд "Відродження". – К., Либідь, 1996. – 384с.
17. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями: Хрестоматія / С.Л. Удовік (ред.), В.В. Лях (упоряд.), В.С. Пазенок (упоряд.). – К., Ваклер, 1996. – 428с.
18. Філософія: Навч. посібник / За ред. І.Ф. Надольного. – К., Вікар, 2003. – 457 с.
19. Філософський енциклопедичний словник / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди / В.І. Шинкарук (голова редкол.). – К., Абрис, 2002. – 742с.
20. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы. На пути к либеральной евгенике? – М., Весь Мир, 2002. – 143с.
21. Хабермас Ю.. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб., Наука, 2000. – 322с.
22. Шелер М. Ресентимент в структуре моралей. – СПб., Наука, 1999. – 231с.
23. Шелер М. Сутність моральної особистості. /Сучасна зарубiжна фiлософiя: Течiї i напрямки. Хрестоматiя. – К., 1996. – С. 10-31.
24. Ярошовець В.І. Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму: Підручник. – К., Знання України, 2004. – 214с.
Просмотр
ПросмотрПросмотреть с сайта...
Скачивание
СкачатьСкачать работу в архиве..

С данной работой также просматривают следующие рефераты и курсовые работы:

Формування здорового способу життя молоді


Вступ....................................................................................................................3
Розділ 1. Нова якість життя молоді...................................................................5
1.1. Поняття здорового способу життя молоді...........................................5
1.2. Соціальне значення здорового способу життя молоді......................15
Розділ 2. Стратегія розвитку здорового способу життя молоді....................23
2.1. Суспільне формування цінності здорового способу
життя молоді..........................................................................................23
2.2. Робота соціального працівника у формуванні свідомості
здорового способу життя .....................................................................38
Розділ 3. Проблеми та перспективи формування здорового
способу життя молоді........................................................................45
3.1. Фактори, які впливають на здоровий спосіб життя молоді...............45
3.2. Перспективи вирішення проблем молоді та оцінка можливих
шляхів формування у неї здорового способу життя ..........................48
Висновки..............................................................................................................72
Список використаної літератури........................................................................76


Організація та методика роботи щодо експертизи цінності документів


ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ АРІВНИХ ДОКУМЕНТІВ. РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ 7
1.1. Організація архівних документів 7
1.2. Рівні організації архівних документів 9
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ АСПЕКТІВ ЕКСПЕРТИЗИ ЦІННОСТІ ДОКУМЕНТІВ 14
2.1. Поняття про експертизу цінності документів та її основні завдання 14
2.2. Принципи і критерії проведення експертизи цінності документів 16
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА РОБОТИ ЩОДО ЕКСПЕРТИЗИ ЦІННОСТІ ДОКУМЕНТІВ 22
3.1. Порядок проведення експертизи цінності документів 22
3.2. Діяльність експертних комісій 25
3.3. Розробка переліку документів для полегшення експертизи цінності документів 29
ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36

Соціологія. Відповіді на питання


Питання 1. Значення історії соціології для визначення предмету, структури і функції соціології 4
Питання 2. Протосоціологія як складова частина історії соціології 4
Питання 3. Суспільство майбутнього в соціальних утопіях Т. Мора і Т. Кампанелла 5
Питання 4. Значення математики для розвитку емпіричних соціальних досліджень ХІХ – початку ХХ ст. 5
Питання 5. Сен-Сімон про завдання і проблеми нової науки про людину 6
Питання 6. Соціальна статика та соціальна динаміка у соціологічній теорії О. Конта 6
Питання 7. О. Конт – основоположник позитивістської методології в суспільствознавстві 7
Питання 8. Органічна школа в натурсоціології ХІХ ст. 7
Питання 9. Органічна соціологія Г. Спенсера 8
Питання 10. Теорія соціальної еволюції Г. Спенсера 8
Питання 11. Школа соціал-дарвінізму в натурсоціології ХІХ ст. 9
Питання 12. Явище етноцентризму та амальгації в соціальній теорії Л. Гумпловича 9
Питання 13. Расово-антропологічна школа в натурсоціології ХІХ ст. 10
Питання 14. Географічний детермінізм в натурсоціології ХІХ ст. 10
Питання 15. Психологічний соціологізм ХІХ ст. 11
Питання 16. Соціологія натовпу Г. Лебона і Г. Тарда. 11
Питання 17. Теорія наслідування Г. Тарда 12
Питання 18. Соціальна теорія З. Фрейда 12
Питання 19. Амбівалентність фрейдизму 13
Питання 20. Методологічна дискусія в соціології кін. ХІХ – поч. ХХ ст. 13
Питання 21. Соціальна дихотомія в соціології Ф. Тьонніса 14
Питання 22. Формальна соціологія Г. Зіммеля 14
Питання 23. Концепція соціальної диференціації Г. Зіммеля 15
Питання 24. Г. Зіммель про розуміння як метод соціального пізнання 15
Питання 25. Г. Зіммель про соціальні функції товарного обміну та грошей 16
Питання 26. М. Вебер про специфіку соціально-наукового пізнання 16
Питання 27. Поняття „цінностей” і „оцінок” у соціології М. Вебера 17
Питання 28. Поняття „ідеальних типів” у соціології М. Вебера 17
Питання 29. М. Вебер про типи соціальної дії 18
Питання 30. М. Вебер про поняття „дух капіталізму” 18
Питання 31. М. Вебер про роль протестантизму в формуванні буржуазного підприємництва 19
Питання 32. М. Вебер про типи панування 19
Питання 33. Соціологія релігії М. Вебера 20
Питання 34. М. Вебер про науку як професію і покликання 20
Питання 35. М. Вебер про політику як професію і покликання 21
Питання 36. Політика і етика в соціології М. Вебера 21
Питання 37. Життєвий шлях і соціально-політична позиція Е. Дюркгейма 22
Питання 38. Метод „соціологізму” Е. Дюркгейма 22
Питання 39. Теорія соціальної солідарності в соціології Е. Дюркгейма 23
Питання 40. Е. Дюркгейм про норму і патологію в суспільному житті 23
Питання 41. Проблема релігії та моралі в соціології Е. Дюркгейма 24
Питання 42. Соціологія суїциду Е. Дюркгейма 24
Питання 43. Теорія історичного матеріалізму К. Маркса 25
Питання 44. Принцип економічного детермінізму в соціології К. Маркса 25
Питання 45. Проблема суспільного розвитку і теорія суспільно-економічних формацій в соціології марксизму 26
Питання 46 Ленінське вчення про соціально-класову структуру суспільства 26
Питання 47. Соціологія держави в працях В.І. Леніна 27
Питання 48. Теорія середнього класу Е. Бернштейна 27
Питання 49. Е. Бернштейн про класи і класову боротьбу в умовах капіталізму 28
Питання 50. Е. Бернштейн про перспективи суспільного розвитку 28
Питання 51. Психоаналітична соціологія З. Фрейда 29
Питання 52. Структура суспільної свідомості в теорії З. Фрейда 29
Питання 53. Амбівалентність фрейдизму 30
Питання 54. Розвиток фрейдизму в соціології А. Адлера, Т.Г. Юнга, В. Райха 30
Питання 55. Теорія елітаризму в політичній соціології початку ХХ століття 31
Питання 56. Проблема демократії і політичних партій в соціології М.Я. Острогорського 31
Питання 57. Соціальний ідеал І. Я. Франка 32
Питання 58. Соціальні погляди М.І. Костомарова та М.П. Драгоманова 32
Питання 59. Соціальні погляди М. С. Грушевського 33
Використана література 34

Стан здоров’я населення Україні 2003-2006 роки


Вступ
1. Дати визначення "здоров’я", "суспільного здоров’я", "показників суспільного здоров’я'', демографічні показники, народжуваність, смертність, дитяча смертність, середня тривалість життя тощо.
2. Розкрити фактори, що визначають здоров’я населення, відтворення формування, втрата та відновлення здоров’я.
3. Аналіз і головні тенденції демографічних зрушень у 2003-2006 роках в Україні
Висновок
Література

Сучасні напрями виробництва солодких страв зниженої енергетичної цінності


ВСТУП 3 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ В УКРАЇНІ 5 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СИРОВИНИ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ ЗНИЖЕНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 7 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІДКИХ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ ЗНИЖЕННОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 17 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНОЛОГІЇ ПРИГОТУВАННЯ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ ЗНИЖЕНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ЗДОБНИХ БУЛОЧНИХ ВИРОБІВ) 19 5. ТЕХНОЛОГІЧНІ КАРТИ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ СХЕМИ ПРИГОТУВАННЯ СОЛОДКИХ ВИРОБІВ ЗНИЖЕНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 28 5.1. Компот з апельсинів 28 5.2. Безе з вишнею та мандаринами 30 5.3. Яблуко в слойці 31 6. КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ ЗНИЖЕНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 33 7. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ ДІЄТ 36 ВИСНОВКИ 41 ЛІТЕРАТУРА 42 ДОДАТКИ 45

Акт на документи що втратили історичну цінність і практичне значення і підлягають знищенню


Вступ 3

1. Експертиза цінності документів 3

1.1 Утворення та діяльність комісій з проведення експертизи цінності документів 3

1.2 Принципи і критерії визначення цінності документів 4

1.3 Утворення комісій з проведення експертизи цінності документів 4

1.4 Завдання комісій з проведення експертизи цінності документів та організація їх діяльності 7

2. Акт на документи що втратили історичну цінність і практичне значення та підлягають знищенню 11

2.1 Акт на знищення документів 11

2.2 Знищення документів згідно Примірної інструкції з діловодства у міністерствах інших центральних органах виконавчої влади Раді міністрів Автономної Республіки Крим місцевих органах виконавчої влади 12

2.3 Порядок проведення перевірки та погодження актів про виділення до знищення документів що не підлягають зберіганню 14

Висновки 16

Список використаних джерел 17

Додатки 19

Система суспільного телебачення і радіомовлення в Україні



Вступ 3
1. Сутність суспільного мовлення 4
2. Основні підходи до розбудови системи суспільного мовлення в Україні 6
3. Контроль за діяльністю СМ 8
4. Фінансування суспільного мовлення 11
Висновки 14
Література 16

Поняття морально-етичних цінностей їх структура та розвиток


Вступ 3
1. Філософія морально-етичних категорій. 6
2. Морально-етичні цінності християн. 14
3. Моральні цінності та релігія. 18
Висновки 28
Список використаної літератури 29

Соціально-економічна ефективність суспільного виробництва та її показники


Вступ 3
1. Поняття суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво 4
2. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія 8
3. Суспільний продукт і його структура 12
4. Ефективність суспільного виробництва 15
Висновки 20
Список використаних джерел 21

Ринок страхування життя й перспективи його розвитку в Україні



Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні основи страхування життя 8
1.1 Передумови виникнення і розвиток страхування життя. 8
1.2 Економічна сутність страхування життя. 15
1.3 Особливості страхування життя в умовах ринкових відносинах. 22
Розділ 2. Аналіз ринку страхування життя в Україні 29
2.1 Характеристика показників діяльності суб’єктів ринку страхування життя 29
2.2 Асортимент послуг із страхування життя та їх характеристика 35
2.3 Організація роботи ЗАТ "" по страхуванню життя 44
Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку ринку страхування в Україні. 55
3.1 Стратегічні напрямки розвитку ринку страхування життя. 55
3.2 Законодавчо-нормативна база страхування життя. 69
3.3 Зарубіжний досвід страхування життя і оцінка можливості його застосування в Україні. 84
Висновки 94
Список використаної літератури 98
Додатки 102

Фази і сфери суспільного виробництва


Суспільне виробництво, його сутність і структура.

План.
Вступ.
1. Виробництво як процес суспільної праці.
2. Фази і сфери суспільного виробництва.
3. Фактори суспільного виробництва: види, типи, функції.
4. Результативність суспільного виробництва.
Висновки.

Соціологія 3 питання


1. СОЦІАЛІЗАЦІЯ. ОСНОВНІ ГРУПИ ФАКТОРІВ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ 3
2. СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРОГРАМИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 8
3. ПРОБЛЕМИ МОЛОДОЇ СІМ'Ї 13
Література 14

Контрольна робота соціологія села


Вступ 3
1. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ В ДАВНІХ УКРАЇНСЬКИХ ПОСЕЛЕННЯХ 4
2. СУТЬ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ „ПРО ПРИСКОРЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ МАЙНА В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ” 9
Висновки 13
Література 14

Політика як суспільне явище


1. Роль моральних мотивів у політиці 3
2. Взаємозв’язок політики та економіки як механізмів регуляції суспільного життя 9
3. Політична діяльність та її основні форми 10
Список використаної літератури 13

Ринок страхування життя й перспективи його розвитку в Україні



Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні основи страхування життя 8
1.1 Передумови виникнення і розвиток страхування життя. 8
1.2 Економічна сутність страхування життя. 15
1.3 Особливості страхування життя в умовах ринкових відносинах. 22
Розділ 2. Аналіз ринку страхування життя в Україні 29
2.1 Характеристика показників діяльності суб’єктів ринку страхування життя 29
2.2 Асортимент послуг із страхування життя та його характеристика 34
2.3 Організація роботи ЗАТ "н" по страхуванню життя 46
Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку ринку страхування в Україні. 59
3.1 Стратегічні напрямки розвитку ринку страхування життя. 59
3.2 Законодавчо-нормативна база страхування життя. 72
3.3 Зарубіжний досвід страхування життя і оцінка можливості його застосування в Україні. 87
Висновки 97
Список використаної літератури 104
Додатки 108

Основні поняття суспільного виробництва


Зміст


Вступ 3
1. Основні поняття суспільного виробництва 5
1.1 Сутність і структура суспільного виробництва 5
1.2 Матеріальне та нематеріальне виробництво 7
2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок 11
3. Шляхи підвищення ефективності виробництва 27
Висновки 29
Література 31