Зображення життєвих ідеалів героїв роману Пушкіна "Євгеній Онєгін"
У романі «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкін відтворює російське життя 20-х років ХІХ століття. Поет показує
пробудження громадських інтересів у передових людей свого часу, їхнє бажання до активної дії. Особиста драма
Євгенія Онєгіна відобразила духовну драму прогресивного дворянства 20-х років XIX століття.
Кожний вдумливий письменник у своїх творах ставив споконвічне питання: у чому сенс життя, і намагався так чи
інакше відповісти на нього. О. С. Пушкін у своєму романі «Євгеній Онєгін» теж шукав відповідь і на це питання.
У вираженні думок і почуттів поета величезна роль належить образам-персонажам. Строкатою юрбою проходять перед
читачем Гвоздіни, Пустякови, Скотиніни, «необхідні дурні» великосвітського товариства. Можливо, у
благополучній суєті столичного дворянства і відбитий ідеал життя? Ні, в описанні цих персонажів явно
відчувається іронія, а то й глузування. А Ольга І Ленський? Вони усе ж виділені з загальної маси дворян. Але
їхній спосіб життя не можна поставити за приклад.
Євгеній Онєгін різко виділяється серед інших героїв роману. Він не «позитивний герой», але і не «негативний
герой». І це змушує нас активніше, без підказування автора, самим розібратися в характері героя роману.
Соціальне становище і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого пана, «спадкоємець
усіх своїх рідних». Йому не потрібно було трудитися за шматок хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін
підкреслює це, прямо говорячи про свого героя, що «праця завзята йому була нудна».
Виховання, яке отримав Онєгін, було саме кепське. Його батько, легковажний петербурзький пан, передоручив
виховання сина убогим гувернерам, «мадамам» і «мосьє», які нічого не навчили хлопчика, ніяк не виховували його
і тільки злегка лаяли за пустощі.
Не важко зрозуміти, що з Онєгіна виріс закінчений егоїст, що піклується тільки про себе, про свої бажання і
задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання інших людей, здатний із легкістю
скривдити, образити, заподіяти горе людині, навіть не помічаючи цього.
Гарні задатки його душі завдяки вихованню і життєвій обстановці залишалися під спудом, не набули розвитку.
Онєгін обертається у вищому світі. Спочатку він живе, як і всі світські люди: їздить на бали, упадає за
жінками, зустрічається з друзями в ресторані, ходить у театри. Але це він робить без задоволення, як щось
обов'язкове, його навіть перестало цікавити що відбувається на сцені.
Але за своїми поглядами і вимогами до життя Онєгін стоїть незрівнянно вище не тільки від своїх
сусідів-поміщиків у селі, але і представників петербурзького вищого світу. Онєгіна не задовольняло порожнє,
беззмістовне життя, яке вважали за нормальне його світські знайомі.
Проте в Онєгіна не вистачило ні сили, ні бажання порвати з цим життям. При цьому його егоїзм, неуважність до
почуттів інших змушують його постійно чинити зло людям, із якими стикає його доля. Одержавши любовний лист від
Тетяни, він, не маючи наміру розділити її почуття, чесно вирішує сказати їй про це, щоб відразу убити в ній
усяку надію.
Егоїзм і неуважність до людей позначаються і у подальшій поведінці Онєгіна. Вирішивши помститися Ленському,
який умовив його приїхати на провінційний бенкет, Онєгін починає демонстративно, на очах у всіх, залицятися до
нареченої свого друга, Ольги. Він дійсно «розлютив» і засмутив Ленського, але йому й у голову не приходить, що
цими залицяннями він у той же час заподіяв гіркі страждання ні в чому не винній перед ним, закоханій в нього
Тетяні. І це в день її іменин!
Характер Онєгіна не вигаданий Пушкіним. Він у цьому образі узагальнив риси, типові для цілого прошарку молодих
людей. Це люди, забезпечені працею кріпаків, які одержали бездарне виховання. Але, на відміну від більшості
представників пануючого класу поміщиків, які спокійно й безтурботно ставляться до свого бездумного і
спокійного життя, ці молоді люди більш розумні, чуйні і благородні, відчували невдоволеність колишнім
середовищем і у той же час — невдоволення собою. Вони замикалися в собі, почували себе розчарованими в житті,
озлобленими на все і на всіх. Вони різко виділялися серед світської юрби, здавалися у суспільстві якимись
дивними людьми, але самі продовжували таке ж беззмістовне світське життя, добре розуміючи його порожнечу і не
зазнаючи від нього нічого, крім нудьги і щиросердечних страждань,
У романі Пушкіна є ще один герой — юний поет-романтик Володимир Ленський.
Ленський молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його
найблагородніші, найпередовіші: мрії про свободу народу. Незважаючи на свою досить солідну на той час освіту
(він навчався в університеті в Німеччині, у Геттінгені), Ленський, як дійсний романтик, не тільки зовсім не
знає життя, але й не намагається пізнати його.
Вивчення дійсності йому заміняє підсвідома, але непохитна віра в романтичні ідеали: високу дружбу, вічне,
ідеальне кохання. Коли він зустрічав у житті протиріччя своїм ідеалам, то приходив у зневіру, у розпач і
виливав свої почуття в елегійних віршах, або ж як людина надзвичайно палка і рішуча, міг здійснити
найнеобдуманіші вчинки. Так, під враженням своїх пропозицій, далеких від дійсності, «кипя враждой
нетерпеливой» до свого вчорашнього друга, Ленський стає під кулю холодного і байдужого до усього Онєгіна.
Малюючи у своєму романі чарівний образ російської дівчини, не красуні, із селянським ім'ям, автор і в
характеристиці її душевного складу, і в зображенні її поведінки анітрішки не прикрашує, не ідеалізує, хоча і
заявляє не раз про свою глибоку симпатію.
Тетяна росла в сім'ї дикою, неласкавою дівчинкою, яка не любить гратися з подругами, здебільшого заглиблена в
себе у свої переживання. Допитлива, вона намагається зрозуміти усе навколишнє і свою власну душу і, не
знаходячи відповіді на свої запитання в старших - матері, батька, няньки, - шукає їх у книгах, до яких вона
мала пристрасть із самого дитинства і яким звикла вірити.
Я думаю, якщо б її батьки приділяли їй більше часу, то вона не була б такою наївною. Про життя, про людей
Тетяна звикла судити по книгах. У них же вона шукала вираження своїх власних переживань. Навколишнє життя,
середовище сільських поміщиків, їхніх дружин і дітей мало задовольняють її вимогливу душу, її допитливий
розум. У романах вона бачила інше життя, більш чудове, значне і багате подіями, інших людей, більш цікавих;
вона вірила, що таке життя і такі люди не вигадані авторами, а існують насправді, і була впевнена, що і вона
коли-небудь зустрінеться з такими людьми і буде жити таким життям.
Головна властивість Тетяни — висока, щира шляхетність, сильно розвинуте почуття обов'язку, щирість відчуття.
Тетяна змінилася зовні, але не в душі.
Я вважаю, що Тетяна діє правильно, відмовляючи Онєгіну. Якщо вона дала обіцянку бути вірною людині, яку вона
не кохає, але поважає, то зобов'язана берегти непорушно це слово. Нехай тепер вона розуміє, що це була помилка
з її боку, що вона прийняла хибне рішення, — страждати за цю помилку повинна ляше вона.
