– протилежність між керівною меншістю та керованою більшістю є вічна істина, що породжує завжди різні
колізії.
Конфлікти не завжди займають домінуюче місце у поясненні соціальних процесів і змін. Сформувався цілий
напрямок, який у своїх теоретичних побудовах робить акценти на проблемах стабільності й консенсусу (Е.
Дюркгейм, Т. Парсонс, Н. Смелзер).
3. Розвиток конфліктології наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Починаючи із середини ХХ ст. відбувається активний
розвиток науково-практичного осмислення конфліктів. Спочатку була запропонована модель рівноваги суспільства,
пов'язана з методологією структурно-функціонального аналізу. Суспільство розглядалося як цілісне утворення, в
якому гармонійно взаємодіяли його складові. Представники цього напрямку (найбільш відомий з них –
американський соціолог Т. Парсонс) зазначали роль саморегулюючих механізмів суспільного життя, які підтримують
стійкість всієї системи, конфлікт вони розглядали як властиве людському суспільству явище. Парсонс вважає
конфлікт деструктивним, дисфункціональним і руйнуючим.
Проблемам конфліктів були присвячені праці З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна т інших авторів.
Австрійський психолог Зиґмунд Фрейд (1856 – 1939) створив одну з перших концепцій конфліктології – теорію
психоаналізу. Згідно з його теорією, поява і розвиток внутрішньоособистісних конфліктів визначаються
зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основною з яких є лібідо (сексуальний потяг) та
необхідністю вистояти у ворожому індивідові соціальному середовищі. Заборони з боку середовища завдають
душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, які прориваються обхідними шляхами у вигляді
невротичних синдромів. З. Фрейд наголошував на необхідності пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері
несвідомого.
Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875 – 1961) заснував школу аналітичної
психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів
особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особистості в конфлікті.
У 60-х роках ХХ ст. були опубліковані праці американського психотерапевта Еріка Берна (1902 – 1970), який на
основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г. Мід ) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Е.
Берном, структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: "дитина" (джерело спонтанних емоцій,
прагнень і переживань), "батько" (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і "дорослий" (раціональне і
ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується
непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес
спілкування порушується і може виникнути конфлікт.
Німецький соціолог Ральф Дарендорф та інші науковці узагальнили теорію "конфліктної моделі суспільства",
діалектичну теорію конфлікту, прагнули визначити й показати загальні для усіх суспільних систем причини
конфліктів, а також вказати шляхи оптимізації конфліктного процесу. Р. Дарендорф виокремлював не тільки
негативні сторони конфлікту, а й позитивні. Конфлікт, на його думку, може бути джерелом інновацій, соціальних
змін. Дарендорфа вважають класиком конфліктології.
Інший американський учений М. Амстуті розвинув ідею "корисності" та "негативності" (шкідливості) конфліктів.
Конфлікти є корисними тому, що:
– можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого
насильства, створюють можливість розв'язувати проблеми цивілізованим шляхом;
– стимулюють творчість та ініціативу;
– прояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.
Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та
ускладнюють прийняття рішень тощо.
У 1956 р. Л. Козер видав книгу "Функції соціального конфлікту", в якій дав своє визначення конфлікту. Він
довів, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають негативне й позитивне
значення для функціонування суспільних систем та їх змін. Він стверджував, що чим більше незалежних один від
одного конфліктів, тим краще для суспільства [9; с. 327]. Ця його книга відіграла воістину історичну роль в
оформленні конфліктології як науки та в її подальшій долі.
Основні положення "теорії конфліктного функціоналізму" Л. Козера такі:
– чим сильніше незаможні групи сумніватимуться в законності існуючого розподілу ресурсів, тим вища ймовірність
того, що вони можуть стати призвідниками конфлікту;
– чим більше злигоднів переживають групи, тим вища ймовірність того, що ці групи стануть ініціаторами
конфлікту;
– чим більше груп вступають у конфлікт через свої об'єктивні інтереси, тим легший конфлікт і, навпаки, чим
більше конфлікт пов'язаний з неправдою, тим він гостріший;
– чим жорсткіша соціальна система, тим менше інституціалізованих засобів для погашення конфлікту та зняття
напруження, тим гостріший конфлікт;
– чим менше між учасниками одностайності щодо спільної мети, тим триваліший конфлікт;
– чим менше піддається інтерпретації символічний зміст перемоги чи поразки з супротивного боку, тим триваліший
конфлікт;
– чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що повне досягнення мети коштує дорожче, ніж перемога,
тим коротшою буде тривалість конфлікту;
– чим гостріший конфлікт, тим більш ймовірність того, що в конфліктних групах утворяться централізовані
структури прийняття рішень, тим краще він сприятиме зміцненню структурної та моральної згуртованості;
– чим більше відносини між основними конфліктуючими групами мають первинний характер, тим гострішим є
конфлікт, тим більше він призводить до придушення інакодумання та відхилень у кожній групі й посилює
підпорядкування основним нормам і цінностям;
– чим частіше відбуваються конфлікти, тим менш ймовірність того, що вони відображають різні думки щодо
основних цінностей, тим більшою мірою їхнє функціональне значення полягає в тому, щоб підтримувати рівновагу;
– чим частіші й слабкіші конфлікти, тим вища ймовірність того, що вони сприятимуть створенню нормативного
регулювання конфлікту [5; с. 119].
Отже, в основі будь-якого конфлікту лежать особистісні інтереси індивідів, які мають приймати рішення на
макрорівні.
Наприкінці ХХ ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося. Конфліктологія має
кілька напрямків:
– філософсько-соціальний, який охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні;
– організаційно-соціологічний – вивчає причини конфліктів, динаміку конфліктів організацій, груп, колективів;
– індивідуально-психологічний – з'ясовує психофізіологічні особливості та характеристики окремих особистостей,
їхню поведінку в конфлікті.
Організаційно-соціологічний напрямок розвитку конфліктології тісно переплітається з управлінськими
дисциплінами:
– управління персоналом (комплексний вплив на працівника);
– управління поведінкою – система заходів щодо формування принципів, норм поведінки людей в організації;
– організаційна поведінка – систематичний науковий аналіз індивідів, груп, організацій, щоб з'ясувати,
спрямувати та удосконалити індивідуальне виконання та функціонування організації тощо.
2. РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ ДАВНЬОГО СХОДУ
Конфліктологія – наука досить молода. У закінченому вигляді вона з'явилася тільки у середині XX сторіччя.
Проте конфлікти були завжди, перші ж спроби їх пояснення можна віднести до глибокої старовини.
Мислителі Давнього Сходу вважали, що конфлікт можна розглядувати подвійним чином. На їх думку, він "є і не
хорошим, і не поганим, він утворюється скрізь в незалежності від думок людей про нього" [2; с. 44], тому
конфлікти існували завжди. В світі багато розбіжностей, з ними неминуче зв'язане життя людей, природу, а
також богів. Хоча сам термін "конфлікт" вони ще не використовували, проте вже розуміли, що конфлікт не
вичерпує собою все життя, а є тільки її частиною.
Конфуцій ще в VI ст. до н.е. в своїх висловах стверджував, що злість і зарозумілість, а з ними і конфлікти,
породжують, в першу чергу, нерівність і несхожість людей. Він наставляв, що потрібно покращувати характери,
усувати вади, уникати сварок, досягати того, щоб "тяжби не велися". Сам Конфуцій володів безперечними
