Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «Ідентифікаційні практики особистості у сучасному українському суспільстві» (ID:33451)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       16 стр.
Размер в архиве:   63 кб.

структуру її ідентичності. Як другий аспект, А. Ватерман виділяє носіїв змісту, які впливають на формування
ідентичності: професія, певні політичні погляди, переконання, ступінь оволодіння та використання
соціально-функціональних ролей. Таким чином, за А. Ватерманом, ідентифікація значною мірою впливає як на вибір
професії індивідом, так і на специфіку прийняття ним певного комплексу соціально-функціональних ролей, що
притаманні обраній професії.

Так, з точки зору цього автора, рішення, що приймає особистість, можуть оцінюватись нею чи як такі, що дійсно
віддзеркалюють її глобальні завдання в житті (змістоутворюючі за своєю суттю), або ж як суто інструментальні
рішення. Відповідно, така диференціація призвела до більш широкого тлумачення статусів ідентичності та
збільшення їх кількості (з 4 до 7), оскільки лише до поняття “дифузія ідентичності”, при якому будь-які
установки відсутні, такий вимір не є, так би мовити, дієспроможним. У той же час, поза увагою А. Ватермана
залишився розгляд зміни ідентичності (як результат) під впливом зміни ідентифікацій (як процесу).

Серед багатьох робіт у цій області потрібно зупинитися на дослідженнях Пауля Федерна, як на найбільш системних
і відповідних тематиці нашого огляду. У роботах П.Федерна ми не знайдемо терміна “ідентичність”, але
досліджуване й описане ним “почуття Я”, по своїй сутності і змісту, повною мірою можна було б віднести до
концепції ідентичності. Особливість поглядів П.Федерна полягає в тому, що “Я” не рівнозначне сумі своїх
функцій; це, насамперед, – постійне психічне переживання, що позначається як почуття “Я”. Розглядаючи це
почуття “Я” як безупинне, що відновлює єдність, як переживання щиросердечної і тілесної пов’язаності
особистості в тимчасовому і змістовному аспекті, П.Федерн бачить двоїстість “Я” в тому, що воно є і носієм, і
предметом свідомості. Це значить, що особистісне “Я” - це континуум мінливих станів “Я”, схожий на альбом з
фотографіями, що запам’ятовують “Я” в різні періоди життя. Центральне місце в цих розробках П.Федерна займає
концепція меж “Я”, що відокремлюють “Я” від не – “Я” зсередини і зовні і є специфічними ділянками (зонами)
“Я”, гостро і тонко почувають дійсність і зберігають наше почуття ідентичності. З погляду П.Федерна, динамічна
єдність “Я” оточена гнучкими межами, що охоплюють сферу почуття “Я” на різному часовому проміжку. Ці межі
служать, з одного боку, свого роду периферичним органом сприйняття навколишнього і внутрішнього світу і, з
другого боку, є функціями “Я”, наповненими почуттям “Я”, приналежних “Я”. Це почуття єдності “Я” обумовлене
взаємозалежним завантаженням “Я”. П. Федерн виділяє специфічне завантаження “Его”, що заповнює, поряд з іншими
функціями, межі “Я”. Від довжини межі залежить інтенсивність актуального почуття “Я”. Людина надзвичайно
гостро може відчувати, де припиняється його “Я”, і особливо в тому випадку, якщо ці межі змінюються. П. Федерн
припускає, що “Я” завантажується нарцистичним лібідо, що служить самозбереженню і є незалежним від
сексуального лібідо й інстинкту смерті. Аналізуючи стан відчуження, П. Федерн стверджує, що ці почуття
відчуження не є (як це прийнято було раніше вважати) результатом “надмірного нарцистичного перевантаження”, а
навпаки, є свідченнями його зниження. Цей недолік нарцистичного перевантаження меж “Я” і робить його пасивним
стосовно будь-якої хворобливої події. Кожна фрустрація, кожна втрата об’єкта сприймаються як безпосередня
загроза забезпечуваному межами єдності “Я” і повинна негайно відбиватися як небезпечна для його цілісності.

Розгляд ідентичності має нелінійний характер і мало ймовірно, що відбувається за принципом “від меншого до
більшого”, “від кращого до ще кращого”. Оскільки період ускладнення структури ідентичності може змінитися
періодом її спрощення, або навіть примітивізації і навпаки. Тобто, твердження Д. Марсіа про неминучість
тенденцій до посилення складності структури ідентичності носить не загальнообов’язковий характер, а може
розглядатися лише як один із ймовірних варіантів взаємодії ідентичночності та ідентифікації. Якщо розглянути
використання поняття „ідентифікація” в сучасній психології, то можна виокремити принаймні три напрями її
дослідження. До першого можна віднести праці, в яких ідентифікація розглядається як базисне явище, завдяки
якому відбувається особистісний розвиток людини в ході соціалізації та персоніфікації (З. Фрейд, А. Бандура,
Р. Адамек, М. Драганов, М. Герберт, Л. Лазовік, В. Мухіна, О. Васильченко). Так, за В. Мухіною, ідентифікація
– це центральний механізм структурування самосвідомості. Ідентифікації, які відбуваються в онтогенезі,
формують соціальнозначущі риси особистості [24, с. 32]. Л. Лазовік зазначав, що ідентифікація – це результат
процесу навчання. На його переконання, навчання відбувається значеннями, які в своїй сукупності складають
систему координат функціонування індивіда. Водночас деякі прихильні до цього підходу автори взагалі
відмовляються обговорювати дефініцію цього поняття. Так, О. Асмолов вважає, що поняття „ідентифікація” та
„ідентичність” – синоніми, і тому недоцільно проводити між ними чітку диференціацію [2, с. 24].

Другий напрям дослідження ідентифікації присвячений з’ясуванню її ролі в структуруванні особистості з точки
зору системи коодинат соціальної психології (В. Агеєв, Г. Андреєва, М. Боришевський, В. Собкін, А.
Петровський, М. Обозов). У цьому випадку ідентифікація розглядається як „дія в системі цілей і мотивів тієї
людини, з якою ідентифікація відбувається” [25, с. 56]. З точки зору прихильників цього підходу, головне
завдання – наблизитись до виокремлення процесів, що відбуваються із суб’єктом ідентифікації. Йдеться про два
типи ідентифікації поведінки: „прийняття ролі” (так зване „холодне” входження в позицію іншого) та
співпереживання („тепле”, тобто емоційно забарвлене входження в позицію іншого). М. Обозов вважає, що
ідентифікацію детермінує потреба людини у спілкуванні. При цьому, ідентифікація в соціальній перцепції –
процес порівняння явищ, об’єктів, образів. Ідентифікація, що міститься в основі емпатії, обумовлює взаємодію
із „значущим іншим”. Отже, ідентифікація є своєрідним механізмом об’єднання групи, зміст якого – створення
почуття „Ми” [25, с. 37].

Для третього напряму досліджень ідентифікації характерна підвищена увага до її мотиваційних компонентів.
Зокрема, ідентифікацію розглядають як рядоутворюючий термін поряд з емпатією, а в емпатії знаходять ознаки
ідентифікації. Так, В. Кан-Калік вважав емоційну ідентифікацію важливим соціально-психологічним компонентом на
всіх етапах виховного процесу. А. Петровський розглядає її як емоційно забарвлений процес ототожнення
суб’єктом себе з іншими індивідами. [26, с. 81].

Отже, якщо спробувати узагальнити, так би мовити, „спільний продукт спілкування”, притаманний цим досить
різним підходам, то можна сказати, що всі вони розглядають ідентичність як самовизначення соціального
суб’єкта, а ідентифікацію – як процес емоційного самоототожнення (що не є усвідомленим) суб’єкта з образом
„значущого іншого”.

Крім того, ідентичність визначається як динамічна система, що розвивається нелінійно протягом усього життя
людини і має складну ієрархічну структуру. Під ідентичністю розуміють приналежність до певної соціальної
групи. Можна сказати, що це почуття володіння власним „Я” стосовно соціуму. Зміна ідентичності, на думку
деяких авторів, відбувається неочікувано, непередбачувано і, можливо, включає в себе такі елементи: 1)
дисоціацію, або відмирання існуючих основ „Я-образу”; 2) невизначеність основ для подальшого розвитку
особистості; 3) подолання невизначеності шляхом конструювання нової ідентичності, що має свій прояв у новому
„Я-образі”.

Згідно з моделлю А. Ватермана, почуття досягнення ідентичності поступово руйнується в міру того, як мета,
цінності і переконання втрачають свою життєздатність і вже не відповідають вимогам життя, що змінилося. Якщо
при цьому розпочинається процес подолання кризи, то ідентичність переструктуровується відповідно до нових
вимог соціуму. Якщо в структурі ідентичності починає домінувати „механізм психологічного захисту”, і індивід
не бажає помічати змін, що сталися, то виникає криза ідентичності.

До структури ідентичності, поряд з природними задатками, базовими потребами, ефективними „психологічними
захистами”, успішними сублімаціями, постійними ролями, входять і „значущі ідентифікації”, які й відіграють
визначальну роль в тому, з якими саме моральними цінностями і нормами поведінки солідаризується індивід.

Ідентичність уявляється як когнітивна система, що має дві підсистеми: особистісну і соціальну. За Г.
Теджфелом, це два полюси єдиного біполярного континууму, вибір форми поведінки в якому здійснюється залежно
від того, яка саме ідентичність актуалізується. Дж. Тернер відзначив наявність тісної взаємозалежності між
цими двома підсистемами, оскільки, на його думку, це не стільки різні форми ідентичності, скільки різні форми
самокатегоризації: особистість категоризує себе в межах певного біполярного континууму „ближче” то до одного,
то до іншого полюсу. До механізмів становлення і розвитку ідентичності дослідник відносив: соціальну
категоризацію, соціальне порівняння (міжособистісне-міжгрупове); соціальну ідентифікацію (персоналізація,
самовизначення, самоорганізація), міжгрупову дискримінацію. Отже, підхід, що традиційно пов’язується з особами
Г. Теджфела і Дж. Тернера, можна визначити як спробу подолання дихотомії особистісного та безособистісного
начал в людині. Наголос робиться на соціальній ідентичності як структурі більш високого рівня порівняно з
особистісною ідентичністю.

Г. Брейкуелл інакше розв’язує проблему співвідношення соціальної та особистісної ідентичності. На її думку,
ідентичність має соціальне походження, а особистісна ідентичність – вторинна по відношенню до соціальної.
Засвоєні індивідом категорії соціальної ідентичності, з точки зору Г. Брейкуелл, дають можливість людині