Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «Ідентифікаційні практики особистості у сучасному українському суспільстві» (ID:33451)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       16 стр.
Размер в архиве:   63 кб.

Загальним місцем для більшості сучасних досліджень є характерним протиставлення особистісної та соціальної
ідентичності. Практично започаткував цю вже традиційну диференціацію, що стала немов би неписаним правилом в
роботах сучасних дослідників, ще Дж. Мід у 1934 році, протиставивши своїй концепції “І” та “Mе” [22, с. 67].

Соціальна ідентичність трактується в термінах приналежності до певної групи, що входить в певну соціальну
категорію. Чим сильніша ідентифікація із власною групою, відповідно, і інгрупова подібність, тим більш значуща
диференціація цієї групи від інших.

Особистісна ідентичність – це набір характеристик, що робить людину тотожною собі і такою, що відрізняється
від інших.

Розглядаючи підхід Г.Теджфела про ідентичність як соціально-поведінковий континуум, його прихильники вирішують
прблеми актуалізації одного із полюсів континууму через мотиваційну структуру досягнення позитивної
самооцінки. Якщо соціальна ідентичність – найкоротший шлях до досягнення позитивної самооцінки, то обирається
цей полюс. Якщо ж позитивної самооцінки можна досягти на рівні міжоособистісного спілкування, то йому немає
потреби переходити до протилежних норм поведінки цього континууму. Тобто, активізувати полюс соціальної
ідентичності є недоцільним.


Не можна погодитись із твердженням деяких вітчизняних авторів, що “представники когнітивної психології ще й
сьогодні продовжують розглядати соціальну та особистісну ідентичності як поняття, що взаємо виключають одне
одного” [7, с. 69]. Посилання автора на праці М. Яромовіц не є коректним, оскільки дослідниця ніде прямо не
підкреслює жорсткого протиставлення полюсів “особистісне – соціальне” .

Соціальна ідентичність (за М. Яромовіц) – у тих, у кого високий рівень диференціації при порівнянні “Ми –
Вони” та низький рівень диференціації при порівнянні “Я – Ми”. Навпаки, особистісна ідентичність домінує у
тих, у кого високий рівень диференціації у випадку порівняння “Я – Ми” і низький – у випадку порівняння “Ми –
Вони”. При цьому, чим більш висока різниця, тим більший вплив на поведінку індивіда. В своїй праці М. Яромовіц
спробувала не тільки запропонувати новий методичний інструментарій для дослідження ідентичності, а й визначити
вплив різних варіантів співвідношення особистісної і соціальної ідентичності на ставлення до членів аутгрупи.
Дослідниця висунула гіпотезу, згідно з якою низький рівень диференціації “Я” від “Ми” співвідноситься із
недостатньо розвиненою здатністю усвідомлювати потреби, стани та цілі інших (“Вони”), і навпаки – здатність
усвідомлювати потреби, стани та цілі членів аутгруп передбачає наявність умінь та навичок виділяти себе із
власного середовища.

 У результаті М. Яромовіц були зроблені такі висновки:

інгрупова орієнтація – універсальна риса людини;

диференціація когнітивної схеми “Я – Ми –Інші” – необхідна умова виходу за рамки інгрупової орієнтації;

формування навичок переключення виду ідентичності  – необхідна умова розвитку як соціальної, так і
особистісної ідентичності.

Треба відзначити вплив Е. Еріксона на дослідження ідентичності як вирішальний у формуванні світоглядних
позицій більшості дослідників. Не випадково існує думка, що сучасні підходи не дозволяють „вийти за межі
еріксонівської класифікації, …операціоналізувати модель ідентичності, запропоновану Дж. Тернером”.

Психологічний розвиток відбувається в результаті взаємодії між біологічними потребами індивіда та нормативними
вимогами суспільства. Ядром, навколо якого будується особистість, є набуття нею „Его- ідентичності”. Відтак
вважаємо за доцільне прийняти твердження Г. Крайг, що Е. Еріксон значно відійшов від психоаналітичного
розуміння ідентичності і що його теорія є, перш за все, психосоціальною. Пізніше Е. Еріксон зробив висновок,
що розвиток ідентичності неможливий поза синтезом ідентифікацій, які мали місце в процесі соціалізації.


Висновки до 1-го розділу


Ідентифікація розглядається в сфері дослідження психологічної і соціологічної науки, а також в руслі інших
дисциплін, які ставлять собі за мету відпрацювання практичних висновків щодо впливу на людину, покращення її
взаємодії з іншими індивідами. Два основних підходу (соціологічний та психологічний) беруть за основу
розуміння того, що так чи інакше, але на свідомість особистості здійснює певний вплив соціальна реальність,
яка змушує індивіда реагувати на її вплив, перебудовувати свою поведінку, формувати нові ціннісні орієнтації
та установки. Ідентифікацію слід як один з механізмів міжособистісного сприйняття (поряд з рефлексією та
стереотипізацією). Вона надає можливість суб’єктові комунікації моделювати змістове поле партнера з
спілкування (хоча б на рівні оцінних кліше), забезпечує процес взаєморозуміння та адекватної поведінки).

Ідентифікація являється центральним елементом самосвідомості. Вона сприяє появі суб’єктивного відчуття
власної приналежності до різних соціальних угруповань, а також включення у свій внутрішній світ групових
цінностей та прийняття їх як особистісно значущих. Незважаючи на те, що різні варіанти функціонування
ідентифікацій малосумісні і їх об’єднання носить дещо еклектичний характер, автори, на нашу думку, визначили
головну, „ядерну” ознаку ідентифікації – процесуальність. Тобто, ідентифікація є процесом соціалізації
індивіда, який впливає на розвиток його самосвідомості.

Становлення ідентичності носить соціальний характер, тому важливо сприяти формуванню адекватної та позитивної
ідентичності, надаючи особистості необхідну психологічну підтримку, вказуючи ефективні шляхи самореалізації,
пропонуючи дійсно значущі об’єкти для ідентифікації, забезпечуючи свободу вибору та волевиявлення.

В цілому, теоретичні підходи щодо ідентифікації і ідентичності, що розглядалися, не суперечать, а скоріш
взаємодоповнюють одне одного, визначаючи як об’єкт дослідження різні компоненти й етапи функціонування
феномена ідентичності. Отже, проблема дослідження співвідношення ідентичностей та ідентифікацій має досить
невизначений характер.


Розділ 2.



ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ У СТАВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ ДО ДЕРЖАВИ



2.1. Політична ідентифікація як вид ідентифікації особистості.


Для нових держав, які виникли після розпаду Радянського Союзу, однією з найістотніших є проблема становлення
не лише на правовому, економічному або політичному рівні, а й на рівні соціально-психологічному. Зміни, які
відбуваються на суб'єктивному рівні – на рівні окремих особистостей, є, власне кажучи, основою для змін більш
глобального характеру.   У зв'язку з цим не можуть не цікавити явища ідентифікації, які визначають особливості
ставлення до держави у громадян нашої країни.

Для успішного функціонування держави необхідним є певний ступінь ідентифікації громадян із нею: це дає змогу
досягти узгодженості інтересів держави і громадян, забезпечує особистісну включеність громадян у важливі для
країни процеси.

  Імовірно, існують культури, для яких характерний високий рівень ідентифікації особистості з державою. Так,
наприклад, для російської культури є нормальною і досить-таки поширеною ситуація, коли людина із соціального
дна, яка не бере участі в повсякденному функціонуванні державної системи, тим не менш є емоційно включеною до
подій державного масштабу (наприклад, її хвилюють успіхи власної країни у воєнних діях, що ведуться на чужій
території). Що стосується сучасної української культури, то з великою часткою ймовірності можна говорити про
відсутність або слабку вираженість ідентифікаційних зв'язків особистості з державою. Як правило, держава
ототожнюється не з деяким "Ми", до якого особистість також безпосередньо причетна, а з відокремленим і ворожим
"Вони". Образ держави при цьому більшою або меншою мірою набуває рис "образу ворога". А, як відомо, "образ
ворога" завжди наділяється такою якістю, як принципова "інакшість" – чужість, незрозумілість [1, с. 20]. У
зв'язку з цим виникає відчуття загрози, що виходить від даного образу. Звідси – трактування політичного життя
(яке складається із взаємодій, що відбуваються на рівні держави) як чогось принципово незрозумілого, чужого,
непорядного, брудного.

  У зв'язку зі слабкістю ідентифікаційних зв'язків із державою та тотальною недовірою до неї в особистості
виникає прагнення захистити себе від будь-якого впливу з боку держави, забезпечити свою автономію від неї, не
дати їй використати себе в "таємній грі". Це виявляється, наприклад, у виробленні різних способів захисту від