Найбільш дієвими чинниками, які провокують молодь до вживання алкоголю, дослідники визначають наступні [5; с.
6]:
1) Неблагополуччя сімейних відносин – напружена атмосфера вдома, складнощі у взаєминах з батьками, пияцтво
батьків, відсутність у родини коштів для того, щоб дати молодій людині нормальні освіту і виховання.
2) Емоційні чинники – бажання підняти настрій, підбадьоритися, забути про проблеми.
3) Толерантне ставлення до алкоголю середовища, у якому знаходиться молода людина, розповсюджені у даному
суспільстві стереотипи.
4) Інформаційний фактор – реклама у засобах масової інформації, що пропагує не просто спиртні напої, але
красивий стиль життя, що супроводжується вживанням алкоголю.
5) Незнання як заповнити вільний час – пияцтво компенсує потребу у творчій самореалізації, самоствердженні.
6) Відсутність визначених цілей і сформованих ціннісних установок молодих людей. Потрапляючи в оточення, де
цінністю і нормою є вживання алкоголю, така молода людина не в змозі протистояти негативному впливу
перекручених цінностей.
2. ПЕРЕМІЩЕННЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС. ВИДИ ПЕРЕМІЩЕНЬ
Соціальне переміщення (або іншими словами – соціальна мобільність) – це перехід людей із одних суспільних
верств, груп до інших, а також їх рухи до більш престижних позицій (соціальний рух), або ж рух в напрямку
низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація). Термін „соціальна мобільність” вперше був введений у
соціологію професором Гарвардського університету П. Сорокіним і став широко застосовуваним у сучасній
соціологічній науці. Поняття „соціальна мобільність” застосовують в характеристиці ступеню відкритості чи
закритості соціальних верств, груп або ж суспільства в цілому.
Соціальна мобільність, яка проявляє себе в різноманітних видах суспільних переміщень не зумовлюється
об’єктивними процесами, що набувають характеру тенденцій. В даному процесі важливе місце займає суб’єктивний
фактор (бажання індивіда). Суб’єктивними показниками соціальної мобільності можуть слугувати дані про
внутрішньо групову структуру суспільства, в якій спостерігається суб’єктивне прагнення молоді до оволодіння
новими професіями до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився чи виріс.
Іншими словами, під соціальною мобільністю розуміється переміщення індивіда або групи вгору, вниз або по
горизонталі як зміна свого соціального статусу. Соціальна мобільність характеризується напрямом, різновидом і
дистанцією соціальних переміщень людей в суспільстві (індивідуально і групами). В найширшому плані розрізняють
вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність [6; с. 164].
Вертикальна мобільність – це рух вгору або вниз у соціальному просторі. Відповідно до цього, вона буває двох
типів: низхідної (зверху вниз) і висхідної (від низу до верху).
Згідно стратифікаційної теорії П. Сорокіна, вертикальна мобільність розуміється як переміщення з однієї страти
до іншої. Сорокін також говорить про висхідну мобільність (соціальний підйом, рух вгору) і про низхідну
мобільність (соціальний спуск, рух вниз). Між сходженням і сходженням існує певна асиметрія: всі хочуть
підійматися і ніхто не хоче опускатися по соціальних сходах. Як правило, сходження – явище добровільне, а
сходження – вимушене.
Підвищення на посаді – приклад висхідної мобільності індивіда, звільнення, пониження на посаді – приклад
низхідної. Вертикальна мобільність – зміна людиною протягом життя високого статусу на низький або навпаки.
Скажімо, переміщення людини із статусу водопровідника на посаду президента корпорації, як і зворотний рух,
служить прикладом вертикальній мобільності.
Соціологи відзначають таку закономірність: чим ширше за можливість для просування вгору, тим сильніше люди
вірять в доступність для них каналів вертикальної мобільності, а чим більше вони в це вірять, тим сильніше
прагнуть просунутися, тобто тим вищий в суспільстві рівень соціальної мобільності. І навпаки, в становому
суспільстві люди не вірять в можливість змінити свій статус, не маючи багатства, родоводу або заступництва
монарха [6; с. 169].
У 1986р. інститут Геллапа провів порівняльне дослідження двох країн: 45% англійців заявили, що головний спосіб
просунутися в житті – спадкоємство багатства і статус батьків; тоді як 43% американців, навпаки, вважали
єдиним шляхом до досягнення успіху „важку працю і власні зусилля”. У Англії сильні станові пережитки. Рядовий
американець з дитинства націлений на те, що свою долю він повинен робити власними руками.
Рух вгору відбувається, як вважають дослідники, головним чином завдяки освіті, багатству або членству в
політичній партії. Освіта виконує важливу роль не тільки при отриманні індивідом вищого доходу або більш
престижної професії: рівень освіти один з відмітних знаків приналежності до вищої страти. Багатство служить
відмітним знаком статусу у вищих стратах. Американське суспільство є стратифікованою системою з відкритими
класами. Хоча воно не є безкласовим суспільством, в ньому зберігається диференціація людей за соціальним
статусом. Це суспільство відкритих класів в тому значенні, що людина не залишається все життя в тому класі, в
якому вона була народжена.
Горизонтальна мобільність розуміється як перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на
одному і тому ж рівні. Прикладом служать переміщення з православної в католицьку релігійну групу, з одного
громадянства в інше, з однієї сім'ї (батьківської) в іншу (свою власну, знов утворену), з однієї професії в
іншу. Подібні рухи відбуваються без помітної зміни соціального положення у вертикальному напрямі.
Горизонтальна мобільність має на увазі зміну людиною впродовж свого життя одного статусу на інший, що є
приблизно еквівалентним. Скажімо, людина була спочатку водопровідником, а потім стала теслярем.
Різновидом горизонтальної мобільності служить географічна мобільність. Вона має на увазі не зміну статусу або
групи, а переміщення з одного місця в інше при збереженні колишнього статусу. Прикладом може служити
міжнародний і міжрегіональний туризм, переїзд з міста в село і назад, перехід з одного підприємства на інше.
Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється на міграцію. Якщо
сільський житель приїхав в місто, щоб відвідати родичів, то це географічна мобільність. Якщо ж він переселився
в місто на постійне проживання і одержав тут роботу, то це вже міграція.
Класифікація соціальної мобільності може бути проведена і за іншими критеріями. Так, наприклад, розрізняють
індивідуальну мобільність, коли переміщення вниз, вгору або по горизонталі відбуваються у індивіда незалежно
від інших, і групову мобільність, коли переміщення відбуваються колективно, наприклад, після соціальної
революції старий пануючий клас поступається своїми позиціями новому пануючому класу.
На інших підставах мобільність може класифікуватися, скажімо, на стихійну або організовану [6; с. 171].
Прикладом стихійної мобільності можуть служити переміщення з метою заробітку жителів ближнього зарубіжжя в
крупні міста Росії. Організована мобільність (переміщення людини або цілих груп вгору, вниз або по
горизонталі) управляється державою. Ці переміщення можуть здійснюватися: а) з відома самих людей
(добровільна), б) без їх згоди (недобровільна). Прикладом організованої добровільної мобільності за радянських
часів можуть служити переміщення молоді з різних міст і сіл на комсомольські будівництва, освоєння цілинних
земель і т.п. Прикладом організованої недобровільної мобільності може служити репатріація (переселення)
чеченців і інгушів в роки війни з німецьким нацизмом.
Від організованої мобільності слід відрізняти структурну мобільність. Вона викликана змінами в структурі
народного господарства і відбувається крім волі і свідомості окремих індивідів. Скажімо, зникнення або
скорочення галузей або професій приводить до переміщень великих мас людей.
Міграція є різновидом горизонтальної мобільності. Міграція населення – це переміщення людей, зв'язані, як
правило, із зміною місця проживання (переселення людей з країни в країну, з району в район, з міста в село і
назад, з міста в місто, з села в село). Вона підрозділяється на безповоротну (з остаточною зміною постійного
місця проживання), тимчасову (переселення на достатньо тривалий, але обмежений термін), сезонну (переміщення в
певні періоди року), залежну від пори року (туризм, лікування, навчання, сільгоспроботи), маятникову –
регулярні пересування з даного пункту і повернення в нього.
Міграція – це дуже широке поняття, що охоплює всі види міграційних процесів, тобто переміщень населення як
усередині однієї країни, так і між країнами – по всьому світу (міжнародна міграція). Міграція буває зовнішньою
(за межі країни) і внутрішньою. До зовнішньої відносяться еміграція, імміграція, а до внутрішньої – рух з села
в місто, міжрайонні переселення та ін.
Другим різновидом горизонтальної мобільності є урбанізація.
Урбанізація – регулярне переміщення населення з сіл в міста або (що є дуже рідкісним) у зворотному напрямі.
Інтенсивність цих пересувань залежить від конкретних умов країни і епохи. Якщо на початку XIX ст. у містах
