відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів.
Соціальні інститути (інститути в соціальній сфері) – організовують добровільні об’єднання (громадські
організації, товариства, фонди), регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки
Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, якщо розглядати його з
системно-організаційної точки зору. Він розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства.
Соціальний статус зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура
сім’ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти – учитель, учень; в
економіці – підприємець, робітник і т.д. Соціальні позиції (статуси) та зв’язки між ними визначають характер
соціальних відносин.
Системно-організаційний принцип визначення структури суспільства придає великої уваги і соціальним
спільнотам. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів
у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства – соціальні групи. Це
поняття становиться родовим щодо понять “клас”, “соціальна верства”, “колектив”, “нація”, “етнічна,
територіальна, релігійна та інші спільноти”, оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями
людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів
виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної
належності, місця проживання, стилю життя тощо. У соціальні групи люди об’єднуються на підставі спільних
соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії.
3. Мікросоціологічний підхід виходить з того, що значна частина того, що соціологи називають
соціальною структурою складається з мережі тих неявних правил та інституціональних установлень, що спрямовують
поведінку людей. Значна частина таких установлень ніколи не викликає протидії i не створює ніяких проблем,
тому що люди вважають ці установлення само собою зрозумілими, а їх виконання – звичайною справою. До того ж
для життєвої практики немає необхідності, щоб люди формулювали відповідні правила та установлення, – навіть
щоб вони мали уяву про всю соціальну структуру. Типовою є потреба керуватися дуже обмеженим колом
запроваджених порядків у певних обставинах: перш за все дома, по дорозі на роботу та на робочому місці.
З точки зору мікросоціології, одним з шляхів структурування повсякденного життя є поєднання певних випадків
та їх ярликування (labeling). Для того, щоб повніше збагнути цю точку зору, можна спробувати уявити себе
істотами, які мають розміри невеликого атома, та споглядають зсередини усі об'єкти – людину, стіл, склянку з
водою на столі та таке інше. Для такої мiкроскопiчної істоти усі ці об'єкти мов би "не існують" – вони є
тільки зібраннями певних дій атомів. З цієї точки зору, ми розумово співвідносимо один випадок з іншими, щоб
створити в уяві більш велике ціле, що охоплює більш широке коло випадків (або подій). Це – мiкросоцiологiчне
бачення макросоцiальних структур. У такому баченні соціальна структура виявляється в угрупуваннях соціальних
позицій та розподілі людей по цих позиціях.
Усі поєднання соціальних позицій складають певні елементи соціальної структури . Ми сприймаємо їх як незалежну
від нас реальність, що формує частину нашого об'єктивного середовища. Вони існують як дещо, що ми не можемо
ігнорувати, та з чим ми повинні постійно мати справу. Як наслідок, соціальна структура обмежує нашу поведінку
та спрямовує наші дії у певних напрямках. Але й люди змінюють соціальні структури. Тому з мiкросоцiологiчної
точки зору соціальні структури мають два основні компоненти – статуси та ролі.
Статус – це позиція у певній соціальній структурі суспільства з певними правами та обов'язками
Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Львів, Кальварія, 1996. с. 42.. З усіх статусів кожної людини соціологи
виділяють той статус, який справляє найбільший вплив на взаємодії та взаємовідносини людини із соціальним
середовищем, i тому має найбільше значення для встановлення соціальної ідентичності. Це – головний статус
(master status).
Соціальна роль – це сукупність очікувань щодо поведінки людей стосовно певного соціального статусу, або
сукупність норм такої поведінки. Тобто, у найбільш поширеному розумінні роль – це не сама поведінка, а тільки,
так би мовити, безавторський "проект" поведінки, соціально очікувана "схема" поведінки.
Соціальні ролі, їх виконання зв'язують людей певними соціальними відносинами. У даному випадку маються на
увазі такі форми соціальної взаємодії, що продовжуються досить довго для того, щоб серед учасників цієї
взаємодії склалася відносно стала сукупність очікувань щодо поведінки стосовно один одного. Коли ці відносини
підтримуються у часі, вони перетворюють їх учасників – з певного боку цих відносин – на соціальну групу.
Зрозуміло, що в ході взаємодії людей в соціальних групах, вони керуються певними елементами культури – нормами
і цінностями, які передаються один одному за допомогою знаків (symbols), і якими вони визначають ту
поведінку, що очікується від людей у певних соціальних статусах. Коли ми досліджуємо багато таких відносин, ми
можемо виявити те сполучення елементів культури, що лежить в основі цих відносин i яке спрямоване на
досягнення досить узагальнених та важливих соціальних цілей. Через те, що деякі соціальні відносини є
критичними для відтворення суспільства i його груп, вони зберігаються у відносно тривалих соціальних
утвореннях, які отримали назву інституцій.
Виходячи з такого розуміння структури суспільства, слід визнати, що мікросоціологічний підхід пояснює і
розкриває весь соціум через окремого індивіда, подібно до того як через частку можна пояснити ціле. Статуси і
ролі визначають решту елементів соціальної структури: соціальні групи і інститути.
Таким чином, при аналізі структури суспільства, в першу чергу, слід визначитися, відповідно з яким підходом
буде проводиться її дослідження: соціогруповим, системно-організаційним, мікросоціологічним. В кожному
підході є свої методологічні принципи, які лежать у основі розуміння суспільства як певної єдності, тобто як
утворення, складові елементи якого знаходяться у певному логічному взаємозв’язку та взаємовідносинах. Кожний
підхід пропонує свою методику розподілу суспільства на структурні елементи, надає можливість його розгляду в
усій багатоманітності суспільних відносин. Однак при будь-якому підході соціологи включають в соціальну
структуру такі поняття як соціальні групи, соціальні інститути, соціальні механізми взаємодії, соціальні
статуси індивідів, з яких складається будь-яке суспільство. Різниця в підходах полягає в тому, якому саме
елементу надається головне, приоритетне значення в справі об’єднання всіх частин в єдине логічне ціле. При
аналізі структури суспільства першою задачею дослідника є визначення цих складових елементів, а в подальшому
– встановити та пояснити їх взаємодію.
2. Трудовий колектив в політичній системі суспільства.
Трудовий колектив – основний економічний, соціальний і політичний осередок суспільства, різновид соціального
інституту, соціальна спільність, головною ціллю якої є виробництво матеріальних і духовних благ
Соціологія: короткий енциклопедичний словник. (уклад. В.І..Волович та ін.). К., Український центр духовної
культури, 1998. с. 287.. Колектив розглядається як багатогранне явище, яке цілком закономірно виступає
об’єктом дослідження політологів, соціологів, економістів, філософів, правознавців. Досліджуючи колектив в
політичній системі суспільства, необхідно виходити з того, що суспільно-корисна діяльність, спільна праця є
об’єктивною передумовою формування трудового колективу.
Для розуміння процесів, які спонукають трудовий колектив до політичного життя в суспільстві, важливо
проаналізувати його склад. В цьому плані розрізняються дві позиції науковців. Одні дослідники до складу
трудового колективу включають не тільки найманих працівників (постійних, сезонних, тимчасових), а й працюючих
власників, навіть керівника підприємства, який вже є уповноваженим власником органом. Підкреслюється, що
єдиною підставою для включення працівника до складу трудового колективу має бути наявність трудових відносин
працівника з підприємством, установою, організацією.
Інші автори зауважують на тому, що в певних випадках власник або уповноважений ним орган виступають
самостійною стороною і не включаються до складу трудового колективу (зокрема у процесі вирішення колективного
трудового спору). У зв’язку з цим пропонується поняття „трудовий колектив” вживати у двох розуміннях: у
широкому та вузькому. У широкому розумінні поняття „трудовий колектив” повинно охоплювати всіх працівників,
які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового
договору, контракту, акту про призначення тощо, у тому числі й працюючих власників. У вузькому розумінні,
тобто в окремих випадках, поняття „трудовий колектив” повинно охоплювати лише колектив найманих працівників,
які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, за виключенням працюючого
власника або уповноваженого ним представника.
Власник підприємства і колектив найманих працівників займають різнополярні позиції у трудових відносинах, які
залежать від місця особи в процесі виробництва, степені залученості до процесів виробництва, розподілу
