Реклама




Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: «1.Соціально-культурні процеси в епоху Нового часу. Формування засад. 2.Філософія Ф.Бекона» (ID:33213)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   21 кб.
| 1 | 2 | 3 | 4 |

стара політична система. Революційні події в Англії відбувалися в декілька етапів, які були дуже різними за
своїм змістом і політичним спрямуванням: скасування монархізму у 1642 році, страта короля, громадянська війна,
військова диктатура Кромвеля. У 1660 році відновлюється королівська монархія (реставрація династії Стюартів).
Але після того, як він не виконав своїх обіцянок, у 1688 р. здійснюється новий державний переворот, в ході
якого буржуазія відновила свої права в управлінні державою.

Велика Французька буржуазна революція (1789 – 1794) – вважається найвизначнішою подією не тільки в межах
Нового часу, а й подальшого розвитку історії. Ідеї революціонерів відіграли вирішальну роль у подальшому
формуванні політичної думки. Крім того, Велика французька буржуазна революція „заклала основи демократичної
традиції у Франції і в Європі; вона показала, що монархія не є єдиною можливою формою правління; дала
можливість розвиткові капіталістичних відносин у Франції” 

Жарова Л.М., Мішина І.А., Михеєв А.А. Всесвітня історія: Новий час, К., Генеза, 2001. – С. 115.. Революційні
події надихнули багатьох мислителів наступних століть на створення нових філософських концепцій, соціальних і
політичних програм, які пізніше лягли в основу нових ідеологій”.

4. Культурні течії і напрями мистецтва в Новий час. У часових рамках Нового часу і Просвітництва виникають три
основні типи художнього мислення : класичний, романтичний і реалістичний. Класицизм являв собою принципово
нове історико-художнє явище. Він формувався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монархія відігравала
значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не піднімався до заперечення суспільних відносин. У XVIII
ст. класицизм почав характеризуватися антифеодальною спрямованістю, адже він розвивався в умовах, коли
буржуазія готувалася до вирішального штурму феодальних бастіонів. Романтичний напрям проявився у так званому
сенсуалізмі. Сентименталізм (від фр. – почуття) був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з
його нехтуванням почуттями простої людини. Ідеалам просвітницького класицизму, що виріс на ґрунті
"самозадоволеного" розуму, сентименталізм протиставив ідеал "природної людини", складений з елементів утопії.
Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його
помірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність – художня правда, яка відкрила шлях
реалістичному мистецтву.

У художній культурі періоду Реформації сформувалися два стилі – бароко і класицизм. Епоха бароко (від італ. –
дивний, химерний) настала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий
своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Ще більш складний і
неоднозначний за своєю природою був класицизм, який пережив глибокі зміни і наповнився новим змістом у
другій половині XVIII ст. Як цілісна система цей стиль почав функціонувати у Франції у XVII ст., в епоху
піднесення абсолютизму.

Бароко і класицизм можна розглядати як культурно-світоглядні явища перехідного періоду – від Реформації до
Просвітництва. Духовна суть бароко виразила кризу свідомості соціальних верхів, що проявилось у контрастах
"високого" і "низького", "духовного" і "матеріального". Класицизм у допросвітницький період здебільшого
виражав естетичні ідеї, художні смаки і навіть політичні позиції тієї частини феодальної аристократії, яка
бачила порятунок системи у зміцненні абсолютної монархії, в тотальному контролі над духовним життям народу,
використанні світоглядних орієнтирів раціоналізму з метою надання старим ідеям привабливого звучання.

На початку XVIII ст. монументальний архітектурний стиль змінився новим художнім напрямом –
мальовничо-урочистим, вишуканим рококо (від фр. – декоративний мотив на зразок мушлі). Сформувавшись у 20-ті
роки XVIII ст., рококо досягло розквіту в 30-ті – 40-ві роки.

5. Наука. Особливо великі зрушення відбулися в зміні наукових принципів осягнення дійсності. Наука у XVII ст.
стає важливим фактором соціокультурних змін, перш за все – експериментальне природознавство. У результаті
прогресу природничих наук і математики виробляється механіко-матеріалістичне уявлення про природу, що
якнайповніше виражене у класичній праці І. Ньютона "Математичні начала натуральної філософії" (1687 р.).

Філософське обґрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII – XVIII ст. у рамках
двох суперечливих напрямків – раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм (від лат. – розум) визнає єдиним джерелом
пізнання розум, а емпіризм (від лат. – досвід) – чуттєвий досвід.

Для раціоналістів сумнів є передумовою всякого мислення, яке в свою чергу надає людському існуванню
справжнього сенсу. "Я мислю – отже, існую" – таким був принцип декартівського раціоналізму. Раціоналізм
вбачав у розумі здатність істинно осмислити існуючу реальність і не допускав можливості отримання хибних
знань унаслідок пізнавальної діяльності; якщо розум помиляється, то лише через емоції і волю. В контексті
раціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596 – 1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632 – 1677) і
об'єктивний ідеалізм Г. В. Лейбніца (1646 – 1716). Основи емпіризму були закладені Ф. Беконом (1561 – 1626),
який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності
застосовувати раціональний метод до чуттєвих даних. Становлення раціоналістичного світогляду в контексті
розвитку експериментального природознавства і філософії було, безумовно, видатним досягненням у культурному
процесі Нового часу.

Таким чином, бурхливий період Нового часу відмічається різноманітністю, суперечливістю та конфронтацією
багатьох суспільно-політичних і, навіть, культурних процесів. Різновекторність ідеологічних, політичних,
наукових концепцій в значній степені визначали багатоманіття філософських поглядів того часу. Основним
досягненням цієї епохи можна вважати вдосконалення та розвиток принципів та методів наукового пізнання
дійсності, що, в цілому, й надає періоду Нового часу своєрідності та визначає його як окремий етап в розвитку
західноєвропейської цивілізації. Реформування та зміцнення релігійних основ суспільства не стало завадою на
шляху розвитку наукових знань, які бурхливо прогресували, але певне протистояння цих двох світоглядних систем
знайшло своє відображення в багатьох філософських і природничих працях науковців і мислителів того часу.


2. Філософія Френсіса Бекона.


Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання,
концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі
формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що
основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в
чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а
лише систематизує дані чуттєво сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання
досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише
підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними
характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626), який основні свої ідеї висловив у
працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). На початку своєї філософської
кар’єри Бекон займався критикою середньовічної схоластики, вважаючи, що остання нічого не дала світу окрім
"чортополоху суперечок". Головну причину її безплідності філософ бачив у нехтуванні природознавством, у
застосуванні філософії в якості ролі служниці релігії. Прагнучи звільнитися від богослов’я, Бекон „вдається до
теорії двох істин, розмежовувавши тим самим компетенцію релігії, з одного боку, і філософії і науки, з іншою,
присвячуючи далі всю свою діяльність пропаганді наукового знання, метою якого він проголосив не знання ради
знання, а панування людини над природою” 

Михаленко Ю.П. Ф.Бэкон и его учение, М., Наука, 1975. – С. 22..

Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно
розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і
практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Проте для сприйняття нового методу
необхідна значна підготовча робота, яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. „Новий
метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари,
відволікають пізнання від істини” 

Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII-XVIII ст., К., Либідь, 1998. – С. 221..

На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень, "примар" (або "ідолів"), від яких слід звільнитися
перед тим, як починати пізнання – саме вони являють собою головні перешкоди. До першого виду помилок, які він
називає "примарами Роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини.
Вони укорінені в самій людській природі. Під впливом цих "примар" людина розглядає природу аналогічно зі
своїми специфічними рисами, антропологізує її. Вони є вродженими, тому позбутися їх практично неможливо.

| 1 | 2 | 3 | 4 |