функціями (наприклад, виховною). Разом з тим, філософія і світогляд – це не тотожні поняття:
1. Поняття “світогляд” більш широке за обсягом ніж поняття “філософія”. Світогляд включає в себе різноманітні
погляди людини на світ – філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні та ін.
2. Для характеристики світогляду використовуються поняття “загальна картина світу”, “світовідчуття”,
“світосприйняття”, “світоуявлення”, “світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є
“світорозуміння”.
3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе онтологію, логіку, теорію пізнання
(гносеологію), діалектику, антропологію і т.п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання, віра,
ціннісні орієнтації, переконання тощо).
4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і науку. Світогляд як система поглядів
на світ, як спосіб його духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на не наукових
засадах.
5. Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм
логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.
Філософія має тісний взаємозв’язок з наукою. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад,
Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт і так звані логічні
позитивісти). Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього
напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж
представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою.
Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia –
знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як
найвищу культурну цінність. В цю цінність включається лише природниче і точне знання, крім того, науковим
знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних
природно-наукових методів. З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні
науки оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно,
філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи
пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.
Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру
точності і свою міру доведення.
На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є найбільш
загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання
широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її
основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму, на рівні
діалектичного методу.
Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій
понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність. Спільним
для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука
здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і
наука є структурними елементами наукового світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні
елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).
Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну
від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як
відомо, є формою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила
суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології
пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4)
філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої
цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого
світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.
2. ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ.
Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення дійсності в свідомості людини. В ході пізнання
виявляються різноманітні грані буття, досліджується зовнішня сторона і суть речей, явищ навколишнього світу, а
також суб'єкт пізнавальної діяльності – людина – досліджує людину, тобто саму себе. Результати пізнання
залишаються не тільки в свідомості конкретної людини, але й передаються з покоління в покоління, головним
чином, за допомогою матеріальних носіїв інформації – книг, малюнків, об'єктів матеріальної культури.
История философии: Энциклопедия / А.Грицанов (сост.), Минск, Интерпрессервис, 2002. – С. 765.
В процесі життя людина виконує два види пізнавальних дій:
• пізнає навколишній світ безпосередньо (тобто відкриває щось нове або для себе, або для людства);
• пізнає навколишній світ через результати пізнавальної діяльності інших поколінь (читає книги, вчиться,
дивиться кінофільми, залучається до всіх видів матеріальної або духовної культури).
У філософії існують дві основні точки зору на процес пізнання: 1) гностицизм; 2) агностицизм.
Прихильники гностицизму (як правило, матеріалісти) оптимістично дивляться на теперішнє і майбутнє пізнання. На
їх думку, світ пізнаваний, а людина володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.
Агностики (часто – ідеалісти) не вірять або в можливості людини пізнавати світ, або в пізнаваність самого
світу або ж допускають обмежену можливість пізнання. Серед агностиків найвідомішим є Еммануїл Кант. Їм була
висунута послідовна теорія агностицизму, згідно якої:
• сама людина володіє обмеженими пізнавальними можливостями (завдяки обмеженим пізнавальним можливостям
розуму);
• сам навколишній світ непізнаваний у принципі – людина зможе пізнати зовнішню сторону предметів і явищ, але
ніколи не пізнає внутрішню суть даних предметів і явищ – "речей у собі".
Агностицизм і гностицизм є не головними відмінностями в підході до пізнання матеріалістів і ідеалістів.
Головна відмінність їх підходів у тому, що:
• ідеалісти рахують пізнання самостійною діяльністю ідеального розуму;
• матеріалісти рахують пізнання процесом, в результаті якого матерія через свою здатність віддзеркалювання –
свідомість – вивчає сама себе.
Свідомість – одне з фундаментальних понять філософії, психології, соціології, яке протистоїть в контексті
суб'єкт-об'єктної опозиції поняттю Буття як суб'єктивне – об'єктивному. В межах матеріалістичної традиції
поняття "свідомість" характеризує найважливіший системний компонент людської психіки. Функціонування
свідомості. забезпечує людині можливість виробляти узагальнені знання про зв'язки, відносини, закономірності
об'єктивного світу, ставити цілі і розробляти плани, що передують його діяльності в природному і соціальному
середовищі, регулювати і контролювати емоційні, раціональні і наочно-практичні відносини з дійсністю,
визначати ціннісні орієнтири свого буття і творчо перетворювати умови свого існування.
История философии: Энциклопедия / А.Грицанов (сост.), Минск, Интерпрессервис, 2002. – С. 988. Проблема
свідомості одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки, зокрема філософії. По-перше,
ця проблема багатогранна, різноаспектна. Її вивчають психіатрія нейрофізіологія, психологія, біологія, логіка,
релігія, філософія, антропологія, кібернетика і т.д. По-друге, свідомість – специфічний об’єкт пізнання,
котрий не піддається безпосередньому експериментуванню: процес виникнення свідомості, її утворення, не
фіксується ніякими приладами. Можна під мікроскопом розглядати будь-яку клітину мозку, але акти свідомості
залишаться невловимими. По-третє, при дослідженні проблем свідомості забагато суб’єктивного в оцінці різних її
аспектів.
Щодо свідомості ми достовірно знаємо, що:
Свідомість – продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення;
Свідомість – вища форма відображення дійсності;
Свідомості передують більш прості форми відображення;
Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об’єктивної дійсності; свідомість не може бути
чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям;
Свідомість детермінована біологічно, генетично;
