Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою. Це – відкритий тип
стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовою ознакою –
звичайне явище, оскільки належність до класу пов'язана з професією, матеріальним рівнем, майновим цензом
індивіда, його прилученням-неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.
Клас – угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні
життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти. Однак за всієї значущості класова
система – один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної
структури не заперечують одна одну, а навпаки – сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд
соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної
ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли
змінюються механізми соціальної диференціації.
2. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Організація як
процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням – об'єднанням
людей, закладам, установам тощо.
Соціальна організація – "соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і
формування високоформалізованих структур в суспільстві" [9; с. 302].
Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні
від них риси:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї
діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не
обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні
системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей – ієрархічну
структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок
охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких – чітко визначені, а відносини передбачають
владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган
або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації,
зовнішнього середовища.
Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації.
Основний критерій структурування соціальних організацій – ступінь формалізації існуючих у них відносин. З
урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.
Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними
є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі
формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим більш розвиненою
є спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша
структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох
рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових
позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно
службові зв'язки між індивідами.
М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв теоретичні основи її управління. На його думку,
вимогам спеціалізованої і багатогранної організації найліпше відповідає бюрократична система. Переваги
бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків вдається виключити
особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії притаманні: раціональність,
надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій,
централізація влади. Головний недолік бюрократії – відсутність гнучкості, шаблонність дій.
Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і
характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо.
Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми
потребами.
Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без
соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:
організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми,
фінансові установи, банки);
організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);
організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту
(лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
науково-дослідні організації;
органи законодавчої, виконавчої влади. Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно
корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний
контроль.
Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і
соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх,
закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім
світом.
Соціолог В.І. Добреньков під соціальною організацією розуміє "сукупність ієрархічно розташованих соціальних
позицій (статусів), виконуваних функцій (ролей), форм діяльності, відносин і зв'язків працівників" [3; с.
144]. На його думку, у соціальній організації основною одиницею виступає не індивід як такий, а його роль.
Тому соціальну організацію можна визначити як сукупність ролей, об'єднаних в систему завдяки каналам
комунікації. Крім того, соціальна організація – це і цільова група, тобто об'єднання людей, прагнучих до
реалізації певної мети впорядкованим чином.
Він пише: "Сучасне суспільство немислиме без соціальних організацій – банків, підприємств, університетів,
магазинів, транспортної системи і т.д. У кожної соціальної організації є своя назва, статут, цілі, сфера
діяльності, порядок роботи, штат співробітників, головний офіс, уніформа і навіть службова машина для
керівника" [3; с. 145].
Проте головне, що привертає увагу соціологів до соціальної організації, – це наявність в ній соціальної
ієрархії, особливої системи розподілу ролей і статусів, складної мозаїки соціальних відносин і взаємодії, куди
обов'язково треба включити види, типи і форми влади, лідерство, престиж, службову кар'єру, винагороди,
санкції, норми і правила поведінки і т.п. Крупна соціальна організація нагадує суспільство в мініатюрі, бо в
першій ми знайдемо все те, що існує в другому. Різниця лише в масштабі: суспільна ієрархія складається з
великих соціальних груп (класів, страт, станів, каст), а організаційна – з малих: вища адміністрація, лінійні
керівники, штабні керівники, нижчі управлінські чини, службовці (або робітники).
3. ПІТИРИМ СОРОКІН ПРО МОБІЛЬНІСТЬ
Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Її динаміка залежить
насамперед від соціальної мобільності окремих елементів структури.
У сучасній соціології під соціальною мобільністю розуміють "міжгрупову або просторову рухливість населення,
його здатність (готовність) до соціальних переміщень" [6; с. 182]. Соціальні переміщення є виявом соціальної
мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи
до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну
соціальну мобільність – посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з
вищим чи нижчим статусом, і горизонтальну сціальну мобільність – рух між соціально однорідними позиціями й
