думку Парсонса, направлені на те, щоб полегшити їх порівняння і підвищити точність аналізу їх життя. Проте
функціональні вимоги Парсонса як критерій виділення системи і її елементів дуже абстрактні і не володіють
достатньою вибірковістю, щоб ефективно відрізняти системний об'єкт від несистемного.
Теоретичну схему Парсонса об'єднує і організовує проблема соціального порядку. Це відноситься і до
теоретико-дієвого аспекту його поглядів: «Найзагальніша і фундаментальніша властивість системи –
взаємозалежність її частин або змінних... Взаємозалежність є порядок у взаємостосунках між компонентами, які
входять в систему»
Парсонс Т. Система современных обществ, М., Аспект Пресс, 1998. С. 107..
Треба відзначити, що термін «соціальний порядок» в сучасній західній соціології має багато логічно зв'язаних
між собою значень. Англійський соціолог Коен перераховує головні з них
История социологии в Западной Европе и США / Г. В. Осипов (отв. ред.), М., НОРМА-ИНФРА-М, 2001. С. 279..
По-перше, «порядок» відноситься до існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті. По-друге
– указує на існування взаємності в ній: поведінка кожного індивіда не випадкова і безладна, але відповідає
взаємністю або доповнює поведінку інших. По-третє – уловлює елемент передбачуваності і повторюваності в
суспільному житті: люди можуть діяти соціально тільки в тому випадку, якщо вони знають, чого чекають один від
одного. По-четверте – може означати певну узгодженість, несуперечність компонентів соціального життя, і,
нарешті, по-п'яте, стійкість, більш менш тривале збереження її форм. Всі ці значення виступають в різних
контекстах і у Парсонса.
Різні аспекти соціального порядку одержують віддзеркалення в безлічі понять, з яких основні – «система» і
«структура», що вживається Парсонсом як для роботи з об'єктами, що емпірично виділяються, і відносинами, так і
в роботі з абстрактними об'єктами.
Поняття структури у Парсонса охоплює ті стійкі елементи будови соціальної системи, які відносно незалежні від
незначних і короткочасних коливань в відносинах системи із зовнішнім оточенням. Оскільки ці відносини
міняються, необхідно ввести систему динамічних процесів і механізмів між вимогами, котрі випливають з умови
постійності структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації.
Цей динамічний аспект бере на себе функціональна частина аналізу. Функціональні категорії, за словами
Парсонса, мають справу з впорядкованими способами взаємодії між сталими зразками дії, які створюють дану
структуру, і даними властивостями навколишніх систем.
На найзагальнішому, безособово-абстрактнішому рівні аналізу порядок у Парсонса опиняється в основному
продуктом двох процесів: 1) тенденція соціальної системи до самозбереження і 2) її тенденція зберігати певні
межі і постійність по відношенню до середовища (гомеостатична рівновага). Дії системи в середовищі, яке сама є
рядом систем, аналізуються виходячи з функціональних передумов, вимог для виживання і рівноваги системи.
Організація видів діяльності усередині системи складається в результаті структурних реакцій системи на ці
вимоги, що виражають її зв'язок з середовищем. Тому в аналізі взаємодій соціальної системи важливо
досліджувати область її взаємообмінів з іншими системами
Парсонс Т. О структуре социального действия, М., Академический Проект, 2000. С. 124..
Різні елементи соціальної системи, за Парсонсом, виявляються похідними від умов соціальної дії і взаємодії.
Парсонс перераховує п'ять пар універсальних дилем, які повинна розв’язати будь-яка діюча особа, орієнтуючись
на інших у всіх соціальних ситуаціях. Він називає ці дилеми типовими, або «структурними, змінними» (pattern
variables). На його думку, соціальні системи можна охарактеризувати переважаючим типом рішення цих дилем.
Парсонс припускає, що люди повинні вирішувати дилеми, як орієнтуватися по відношенню один до одного, перш ніж
почнеться взаємодія. Що для цього треба? По-перше, діяч повинен зробити вибір між емоційністю і емоційною
нейтральністю, тобто між «безпосередністю» і «опосередкованістю задоволення від досягнення мети». Друга дилема
– «специфічність» і «дифузія», тобто вибір між побудовою відносин на якомусь спеціальному інтересі (наприклад,
відношення «урядовець-клієнт» або на невизначеній безлічі загальнолюдських інтересів (наприклад, відносини в
сім'ї). Третя пара – «універсалізм» і «партикуляризм»: чи слід розглядати інших в ситуації дії, виходячи
тільки із загальних спеціальних і формальних критеріїв або правил, незалежно від інших їх характеристик, як,
наприклад, в правовій системі, або ж брати їх у всьому багатстві рис як конкретну категорію людей. Четверта
дилема – «досягненість» і «аскрипція», або «якість» проти «представництва» (quality-performance), тобто вибір
між орієнтацією на дійсну ефективність дій даної особи або ж на очікування і оцінку її дій, обумовлених її
статусом. П'ята дилема – орієнтація на себе або орієнтація на колектив за інтересами, що залучені в дію.
Парсонс не стверджує, що ці дилеми вичерпують всі можливості орієнтації у взаємодії. Критика ж ставить під
питання саму істинність їх і корисність як структуроутворюючих змінних
Парсонс Т. О структуре социального действия, М., Академический Проект, 2000, С. 288.. Парсоновська схема
структурних змінних не володіє універсальною значущістю ще і тому, що система взагалі може не видавати деяких
рішень (альтернатива невизначеності), а діючи особи можуть порушувати рішення системи.
В системних побудовах Парсонса структурні змінні виконують важливу роль, оскільки з їх допомогою він описує
основоположні елементи соціальних систем – їх головні ціннісні системи. Наприклад, основну систему цінностей
сучасного бюрократизованого суспільства, яке у Парсонса, як правило, позначає капіталістичне суспільство
західного типу, він характеризує орієнтацією на універсалізм, якість виконання (або досягнення на відміну від
аскриптивності), специфічність і емоційну нейтральність. Рішення дилем, що створюють структурні змінні,
повинні бути системними, а не особистими. Вирішуючи їх у відповідь на функціональні вимоги, система діє на
своїх учасників через інституалізовані ціннісні переваги.
Положення Т. Парсонса дещо відрізняються від підходу Р. Мертона, який також створює цілісну теорію суспільства
і парадигму функціонального аналізу. Але, якщо Парсонс основну увагу приділяє механізмам підтримки соціального
порядку, то Мертон зосереджує зусилля на дослідженні дисфункцій, поведінки, що відхиляється від суспільних
норм, стану аномії, соціальних конфліктів. Мертон вдається, на відміну від Парсонса, до більш тонкого
пояснення суспільних та соціально-психологічних явищ.
Основні вихідні положення функціональної теорії стверджують, що:
– соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи (функціональна єдність);
– елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціональна універсальність), тому ці елементи є
необхідні для системи (функціональна примусовість)
– функції поділяються на явні і латентні (приховані)
История социологии в Западной Европе и США / Г. В. Осипов (отв. ред.), М., НОРМА-ИНФРА-М, 2001. С. 311..
Мертон погоджується з положеннями Парсонса, але й вносить доповнення. Повна функціональна єдність суспільства
зазвичай суперечить фактам, соціолог повинен дослідити ступінь реальної інтегрованості суспільства. Соціальні
явища можуть мати різні наслідки – сприяти інтеграції суспільства чи порушувати її, це виявить конкретний
аналіз. Потреба певних функцій ставить проблему необхідності соціальних інститутів, які повинні забезпечувати
розподіл цих функцій і не допускати їх змішування чи невиправну концентрацію. Соціолог також має чітко
розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише явні, але й приховані, неусвідомлені функції та їх
соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленої точки зору спостерігача
шляхом копіткого й ретельного аналізу.
Інтеграція суспільства для Мертона, на відміну від Парсона, є явищем проблематичним, таким, що рідко
зустрічається. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектру: від повної згоди до повної розбіжності.
Предметом уваги Мертона є саме ситуації близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства.
Отже основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу за Парсонсом виступають:
– розгляд суспільства як системи взаємопов’язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі
елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;
– розуміння соціальних інститутів не стільки як самостійних утворень, скільки частин соціальної системи, які
впливають на функціонування всього суспільства;
– визнання індивіда, як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через
виконувану ним соціальну роль;
– твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засновується на взаємодії та співробітництві
діючих у ньому індивідів;
– положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності, воно включає певні обов’язки людей
і необхідність соціального контролю;
– висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності, дисфункції у суспільстві є
ненормальним, патологічним станом, який слід долати; велику роль в цьому відіграє соціологія, бо саме вона
