здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.
2. Ключові поняття етносоціології.
Етносоціологія (грец. ethnos – плем'я, народ) – галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних
спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та
вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин. Як наукова дисципліна, вона існує на
стику соціології, етнографії та історії. Предмет її – взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з
явищами та процесами етнічними. Об'єкт – особливості етнічних виявів соціального
Городяненко В.Г., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія: Підручник. К.,
Видавничий центр "Академія", 2005. С. 196..
Як і кожна наука, етносоціологія має свою систему наукових категорій, понять, за допомогою яких, власне, і
розкривається зміст науки. До основних понять цієї галузі соціології належать: етнос, народ, нація,
народність, плем’я, соціально-етнічні інтереси, цінності, відносини, процеси, взаємодія, конфлікти,
національна свідомість, самоусвідомлення, етнічна ідентифікація, асиміляція. Через сутність і взаємозв’язок
категорій та понять розкривається сутність цієї науки.
Етнос (грец. ethnos – група, плем'я, народ) – загальновизнаного визначення не існує. Найчастіше етнос
визначають як міжпоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною
мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу, як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на
всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. У
російській етнології термін «етнос» уживається майже у всіх випадках, коли мова йде про народ і навіть націю.
Основи теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму
існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу
життя». У 60-80-і концепція Широкогорова була розвинута радянськими етнографами. Найбільш послідовною її
марксистською інтерпретацією стала теорія Ю.В. Бромлея. Він пропонував розрізняти етнікоси (етнос у вузькому
значенні слова) як сукупності людей, об'єднаних спільною мовою, культурою і самосвідомістю, і етносоціальні
організми (етнос у широкому значенні слова) як етнос, сполучені з територіально-політичними спільнотами.
Останні, за Бромлеєм, являють собою самостійні макроодиниці суспільного розвитку. У залежності від
приналежності до певної суспільно-економічної формації етносоціальні організми виступають у формі племені,
народності (рабовласницької або феодальної), нації (буржуазної або соціалістичної). Значне місце в теорії
Бромлея займала деталізована класифікація етнічних процесів – змін етносу, проінтерпретована стосовно до
різних епох прогресу людства.
У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і М. М. Чебоксарова етнос був розглянутий
у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації
Арбєніна В.Л. Етносоціологія: навч. посібник. Х., ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2007. С. 45.. Особлива увага була
звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в
часі. Стадіальні типи етнічних спільнот – племена, народності і нації розглядалися як три різних типи
інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найбільш продуктивним в інструментальному і
прикладному відношенні варіантом теорії етносу.
Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як
елементи етносфери – особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами.
Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в
останній обумовлений свого роду мутаціями – пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд
стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція
Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. При всіх розходженнях
концепції етносу мають ряд спільних недоліків. Опора на поняття, обсяг яких сам собою є предметом дискусії
(мова, культура, територія), робить побудову теорії і самого визначення етносу вкрай утрудненим. Поняття
етносу відбиває повною мірою лише властивості етнічних спільнот індустріальної епохи – націй. Стосовно
донаціональних стадій розвитку, з характерними для них культурно-лінгвістичною варіативністю і позаетнічними
формами самосвідомості, поняття етносу виявилося непродуктивним (наприклад, категорія «народність»).
У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії
не вважається актуальним. Більш уживаним є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації
або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: це така
група, члени якої «мають суб'єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або
звичаїв, або того й другого разом, або ж через спільну пам'ять про колонізацію і міграцію». Важливу роль у
створенні теоретичної основи для вивчення етнічності відіграли роботи норвезького вченого Ф. Барта з проблеми
співвідношення етнічних і соціальних границь. Цей учений звернув увагу, що характеристики, використовувані для
визначення етнічних груп, не можуть зводитися до суми культурного матеріалу, що міститься в межах етнічних
границь. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тими характеристиками, котрі самі члени групи
вважають для себе значимими і які лежать в основі самосвідомості. Таким чином, етнічність – це форма
соціальної організації культурних розбіжностей.
Етнічна спільність – вид стійкого соціального угруповання людей, що склався історично, може бути представлений
племенем, народністю, нацією; термін "етнічна спільність" близький поняттю "народ" в етнографічному смислі.
Народ (грецькою – етнос) – поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: народ
– це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови,
культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно
зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Народ виступає як „соціальний організм, який самовідтворюється
шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш
стійкого існування народ прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні
групи, особливо в сучасних умовах, – своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав”
Євтух В. Б., Трощинський В. П., Галушко К. Ю., Данилюк І. В., Малиновська О. А. Етносоціологія: терміни та
поняття: Навч. посібник, К., Фенікс, 2003. С. 24..
Для внутрішньої єдності народу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї
спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих особливостей народу, забезпечує його
повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес – конвергенція (зближення) етнічних культур
внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного народу характеризує
сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого – загальнолюдських компонентів.
Народ – це біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв'язками: з сім'ї виросла родина, з
родини – рід, рід перетворився на плем'я, плем'я – на народ. Внаслідок тривалого співжиття племена
змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ – наслідок змішання римлян, кельтів і германців;
український – слов’янських і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен,
гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним
походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже
важливим елементом його існування. Люди здавна були пов'язані природою, простором (рибальство, полювання,
рільництво, тваринництво). Цей простір для них був близьким, рідним, а всякий інший – чужим. Колективними
зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще
один важливий компонент – мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй розпочиналося духовне
життя народу. Кожне соціальне явище – це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія
і т. д.
Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викристалізувалися лише в XVII – XVIII ст. (німці, скажімо,
стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не дана природою, а народжується історично.
Нація (лат. natio – плем'я, народ) – полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих
соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну:
1. Політична спільнота громадян певної держави – політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава,
коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші
установи.
2. Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної
