Заказ 197. Філософія.
Работа 1.
Соціально-культурні процеси в епоху Нового часу. Формування засад.
Філософія Ф.Бекона
Зміст
Вступ
Вважається, що західноєвропейська цивілізація зробила крок назад після падіння Римської імперії та
встановлення середньовічних порядків і образу мислення, а наступна епоха – епоха Ренесансу – відновлює рух
прогресу, повертається до людських цінностей, змушує засумніватися в релігійних основах. З цієї точки зору,
Новий час, що був наступною епохою після Відродження, оцінюється неоднозначно – з одного боку, це, безперечно,
рух вперед – розвиток науки, техніки, промисловості були на порядок вище за середньовічні. З іншого боку,
зміцнення релігійного світогляду, оновлення та реформація церковного життя, „очищення” віри від непотрібних
елементів, змушує говорити про продовження панування християнської моралі та світогляду у суспільній думці
того часу, зміцнення їх позицій.
Суспільно-політичний та культурний розвиток Нового часу породив нові філософські концепції, змусив людство
по-іншому поглянути на свою роль та значення в розвитку цивілізації, пізнанні Всесвіту та свого буття в ньому.
Дана робота присвячена визначенню соціально-культурних процесів, що тривали у Західній Європі у той час, та їх
впливу на формування нових філософських засад. Не менш важливим вважається при цьому розгляд творчості
Френсиса Бекона, який заклав нові методологічні основи наукового пізнання природи.
1. Соціально-культурні процеси в епоху Нового часу.
Формування нових засад.
Тенденції, започатковані епохою Відродження, знайшли своє продовження у так званому Новому часі (XVII –
початок XIX ст.) В цей період виникають соціально-історичні та культурні чинники, які суттєво вплинули на всю
систему життя Західної Європи, на формування відповідних напрямів філософської думки. Значною мірою вони
зумовлювалися попереднім історичним розвитком, і все ж це були новітні тенденції суспільного розквіту, котрі
започаткували формування нових політичних і економічних структур, нове розуміння світу і людини, нову систему
культурних цінностей.
1. Реформація і контрреформація. Новизна поглядів часу проявилася першочергово в Реформації. Реформація (в
перекладі з лат. – перетворення, виправлення) – загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху,
який був спрямований проти католицької церкви.
Розпочалася Реформація в Німеччині і тривала з XVI до середини XVII ст. в більшості країн Західної Європи. Її
початком стала подія, пов’язана з проголошенням 31 жовтня 1517р. професором теології Віттенберзького
університету Мартіном Лютером (1483 – 1548) своїх "Дев'яносто п'ять тез", які були спрямовані проти практики
продавання церквою індульгенцій на відпущення гріхів. У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна
опозиція, яка отримала назву протестантизму (від лат. – проголошення, урочиста заява). Протестантизм
представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.
Релігійним наслідком Реформації, де вона перемогла, було утворення кількох нових, так званих протестантських,
церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських, унітаристських та ін.).
В рамках протестантизму значно помітний був рух кальвінізму. Кальвінізм – один з історичних напрямів
протестантизму. Засновник його – Кальвін (1509 – 1564). 1534 року він офіційно порвав з Католицькою Церквою,
втік із Франції в Женеву, яка стала центром його діяльності. Вчення Кальвіна і створена ним церква на відміну
від лютеранської Аугсбурзької, називається реформаторською. Головне у вченні Кальвіна – догма про абсолютне
призначення, тобто, людина ще до свого народження визначена “спастися” чи “загинути”. Головним джерелом віри
вважається Св. Письмо. Кальвін усунув із церкви вівтарі, ікони, хрести, свічки. Богослужіння, за його
реформами, повинно складатися із читання Біблій і співу псалмів, а керувати общинами повинні проповідники,
яких віруючі обирають самі. Подібний до кальвіністського був рух пуритан в Англії.
Незважаючи на успіх Реформації, католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла організувати
могутній спротив. Головними її знаряддями стали орден єзуїтів та реорганізована інквізиція. Контрреформація,
перемігши в Південній Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями проти будь-якого прояву
вільнодумства; у 1559 р. – було вперше опубліковано "Індекс заборонених книг".
„З ідеологічного погляду, Реформація досить послідовно відображала новий, буржуазний, час в історії Європи,
відіграла величезну роль у руйнації старого феодально-патріархального укладу в культурі, мисленні, способу
життя”
Рассел Бертран. Історія західної філософії, К., Основи, 1995. – С. 325.. Протестантизм виробив особливу етику
– етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратність, педантизм та інші бюргерські чесноти.
Протестантська цивілізація увібрала кращі досягнення західного середньовіччя: зберегла традиції римського
права, самоврядування міст, автономію університетів тощо. Реформація забезпечила і деякі особливі риси
культури Нового часу в галузі філософії, науки, мистецтва, моралі. Можна сказати без перебільшення, що
Реформація змінила обличчя Європи, суттєво посприявши поступовому створенню того соціального і культурного
ладу, що й дотепер існує у більшості європейських держав.
2. Просвітництво. Просвітництво – це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до
індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію
третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей,
політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і
"просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства". Тим самим новітні постулати
спричинили надлам старої феодальної організації. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму
просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.
За часом доба Просвітництва – це середина XVII – XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії,
потім у Франції, пізніше – в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так
чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін
просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї
Просвітництва поширилися по всій Європі. Найвідомішими просвітителями були Шарль Монтеск’є (1698 – 1775),
Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694 – 1778), Жан-Жак Руссо (1712 – 1778), Жан Антуан Кондорсе (1743 – 1794), Дені
Дідро (1713 – 1784), Жан Лерон Д’Аламбер (1717 – 1783) та ін. Їх вчення та погляди в визначній степені
підготували революційні події у Франції наприкінці XVIII ст.
3. Соціальні потрясіння Нового часу. Епоха Нового часу відрізняється значною нерівномірністю соціального
розвитку. Так, наприклад, в Англії відбувається буржуазна революція (1640 – 1688). В цей час Франція переживає
період розквіту абсолютизму, а Італія внаслідок перемоги контрреформації виявляється надовго відкинутою з
переднього краю суспільного розвитку. Наприкінці XVIII століття революційні катаклізми сколихують вже Францію,
де ідеї Просвітництва знаходять свою практичну реалізацію в ліквідації монархічного устрою та проголошенні
рівності прав всіх людей.
Англійська буржуазна революція стала межею, що відокремлює одну епоху від іншої, під час якої була зруйнована
