Заказ 3764. Соціальний розвиток
Вторая работа.
Варіант 4Зміст
1. КЛАСИЧНІ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ
Соціальна еволюція – процес поступального розвитку суспільства та його елементів від найпростіших форм до
більш складних. Вчені, філософи, політичні і громадські діячі завжди намагалися відповісти на питання стосовно
перспектив розвитку суспільства, пробували спрогнозувати подальший напрям його руху. Сьогодні реалії сучасного
життя, зростаюча інтенсивність інформаційних процесів змушують по-новому, осмислити еволюцію людства. Разом з
тим, на даний час в арсеналі науковців накопичився певний обсяг концепцій еволюцій суспільства, які були
опрацьовані дослідниками суспільного життя у минулі роки. Найбільш відомими з них є концепції, які набули
статус класичних та які відображені в працях О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса, Р. Вормса, Я. Новикова,
П.А. Кропоткіна, В.М. Бехтєрева, Л.І. Мечнікова, М.М. Ковалевського, Н.К. Михайловського, Е. Де-Роберти,
П.А. Сорокіна, Г. Тарда, Л. Уорда, А. Бергсона, П. Тейяр де Шардена, В.І. Вернадського.
Соціологія, засновником якої вважається О. Конт, зародилася як вчення, що намагалося пояснити розвиток
людського суспільства в контексті загальної еволюції. У основу побудови соціології О. Конт поклав ідею
"соціальної системи", тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, певної цілісності,
елементи якої виконують специфічні функції і служать вимогам цієї системи. Причому зі всіх існуючих систем
"суспільство відрізняється найбільшою складністю, оскільки піддається постійним змінам. Біологічні організми в
цьому відношенні значно більш стабільні. У суспільстві ж кожен стан залежить від попереднього існування і
впливає на майбутнє"
Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття, К., 1993. – С.
98.. Соціальні явища, на думку Конта, за своєю природою історичні.
Конта цікавить не стільки зміна суспільних систем (як, наприклад, в теорії формацій К.Маркса), скільки
переміни в системі, фундаментальні властивості якої залишаються постійними. Ця суперечливість між історичним
підходом до аналізу внутрішньосистемних явищ і формальнологічним аналізом суспільства як такого знайшла своє
вираження в поділі соціології на соціальну статику і соціальну динаміку, що зажадало від Конта загальних
визначень понять соціальної цілісності, її структури, порядку і прогресу. Конт підкреслював взаємозалежність
всіх елементів соціального організму. Розвиток суспільства він уявляє як перехід від однієї стадії розвитку
свідомості до іншої, як прояв "закону трьох стадії": теологічної, метафізичної і позитивної.
Згідно поглядам прихильника соціального дарвінізму Г. Спенсера, засновника органіцистської школи в соціології,
соціальна еволюція аналогічна біологічній і призводить в результаті до того, що світ поступово стає все краще
і краще. Завдання соціології він вбачав у вивченні над органічних форм живого, еволюція яких, на його погляд,
має значну подібність із розвитком живих організмів, оскільки все живе розвивається за певною схемою: від
найпримітивніших до найскладніших форм існування. Примітивні форми існування ґрунтуються на подібності,
гомогенності і структурно-функціональному спрощенні реакцій і поведінки. На складніших ступенях
спостерігається гетерогенність, відмінність, диференціація і спеціалізація структур і функцій. Залежно від
міри складності суспільство, за Спенсером, пройшло чотири стадії еволюції: примітивну, складну, з подвійною і
потрійною складністю. Але ці чотири стадії можна ще перекваліфікувати. У своїй теорії "єдиноспрямованої
еволюції" Спенсер стверджував, що зміни неухильно перетворять суспільство від однорідних і простих структур у
напрямі до все більш різноманітних і взаємозалежних. Він вважав “боротьбу за існування” і “виживання найбільш
пристосованих” основними законами природи і прирівнював цю боротьбу до “вільної конкуренції”. За умови
невтручання ззовні, особливо з боку держави, самі “пристосовані” індивіди і соціальні інститути виживуть і
дійдуть процвітання, а “непристосовані” з часом відімруть.
Прихильники теорії конфлікту вважають, що напружені ситуації між конкуруючими групами є основним джерелом
соціальних змін. Найточніше визначення конфліктологічного підходу міститься в працях К. Маркса, особливо в
його понятті діалектики. Діалектика описує світ в динаміці, світ, який швидше знаходиться в становленні, ніж в
стані буття. Згідно теорії діалектичного матеріалізму, будь-який економічний лад розвивається до стану
максимальної ефективності, протягом всього процесу розвитку створюючи в своїх надрах внутрішні суперечності,
або слабкі місця, сприяючі занепаду цього ладу. Класовий конфлікт є особливо могутнім джерелом змін, і Маркс
вважав його ключем до розуміння історії людства. Класовий конфлікт виникає з боротьби між членами суспільства,
що володіють засобами виробництва матеріальних благ, і тими, хто такими засобами не володіє. По Марксу,
будь-які зміни є продуктом безперервного конфлікту протилежностей. Конфлікт бере початок в суперечностях, які
спочатку властиві всім речам і процесам. Будь-який розвиток – соціальний, економічний або людський – проходить
через стадії вирішення існуючих і появи нових суперечностей. Результатом зіткнення між двома протиборчими
силами є не компроміс (згладжування суперечностей між сторонами), а абсолютно новий продукт, народжений в
боротьбі. Таким чином, змінюються і індивіди, і суспільство. Зміна є динамічним процесом комплексних
взаємообмінів між всіма гранями соціального життя. За переконанням Маркса, “впливаючи на зовнішній світ і
змінюючи його, він [індивід] одночасно змінює і власну природу”
Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття, К., 1993. – С.
124..
Проте навіть багато прихильників цієї теорії вважають думку Маркса про те, “що вся історія є історією класової
боротьби”, надмірним спрощенням. Вони переконані, що інші типи конфліктів є такими ж важливими, а в деяких
випадках навіть важливішими. Йдеться про конфлікти між націями, етнічними групами, релігіями і групами різних
економічних інтересів.
Мислителі суб'єктивної школи, серед яких ми бачимо М.М.Ковалевського і Н.К.Михайловського, неодноразово
ставили проблему пошуку законів історії: як на рівні філософсько-теоретичних уявлень, так і на рівні гіпотез,
що дозволяють зрозуміти конкретні аспекти людської історії. Докладне критичне освітлення в працях
суб'єктивістів одержали органічна теорія розвитку суспільства, теорія мимовільного наслідування, сформульована
Н.К. Михайлівськім в циклі статі про героїв і натовп; соціал-дарвіністські теорії; гіпотеза М.М. Ковалевського
про демографічне зростання як одному з провідних чинників соціального розвитку; марксистська теорія розвитку
продуктивних сил як основи суспільної еволюції та ін. У трактуванні всіх цих історичних закономірностей
суб'єктивісти, як правило, були вірні загальному принципу: ними представлялося безперечним, що дія об'єктивних
законів в історії спотворюється, пом'якшується або навіть анігілює тими цілями, які свідомо ставлять собі
люди. Генезис цієї точки зору зрозумілий: відкидання уявлення про свободу людини в історичному процесі значило
б вигнати з історичного пізнання етичну оцінку соціальних фактів; повна відмова ж від переконання в
закономірному і передбаченому характері історичного процесу означав би, з точку зору XIX століття, капітуляцію
науки перед лицем провіденціалістів.
Наприкінці XIX – початку XX ст. ряд соціологів (Гумплович, Тард, Бугле) вважали, що історичний прогрес полягає
у зростанні економії та збереженні сил, тобто у підвищенні ефективності соціальних дій. За Г.Тардом,
засновником психологічної школи, соціальна еволюція забезпечується відкриттями, які роблять окремі
найобдарованіші індивіди. Імітація, наслідування і поширення інновацій забезпечують суспільний зв’язок,
єдність і стабільність. Імітація (наслідування) тут є ключовим поняттям. Вона гарантує розширення інновацій і
безперервність (продовження) соціальної організації (головна праця Г.Тарда "Закони наслідування", 1890).
Деякі інші мислителі (Уорд, Михайловський) пов’язували соціальний прогрес із збільшенням людського щастя або
зменшенням страждань. М. Ковалевський і С. Бугле прагнули поєднати різні ознаки. За критерій прогресу вони
брали зростання солідарності, соціабельності та рівності. Де-Роберті вважав, що в основі прогресу лежить
нагромадження знань та їх практичного застосування. П. Сорокін ідею прогресу тлумачив як об’єктивне
удосконалення всіх сторін суспільного буття і відповідно – зростання суб’єктивного задоволення людини своїм
існуванням
Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К., Наукова думка, 1995. – С.124..
Свій внесок в розуміння природи еволюції суспільства дала географічна школа в соціології. Її представник,
Л.І. Мечників – географ, соціолог і видний громадський діяч, що здобув світову популярність як автор книги
