Заказ 3970 Соціологія
1. Основні елементи соціальної структури, її різновиди
2. Соціальна структура і соціальні організації
3. Пітирим Сорокін про мобільність
4. Соціальна нерівність і влада. Теорія еліт
Зміст
1. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ, ЇЇ РІЗНОВИДИ
Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи,
компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної
структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним
утворенням.
Соціальна структура суспільства – "ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот,
організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами" [9; с. 352]. Іншими словами, це
внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що
взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний
аспекти.
1. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні
інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в
суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей
у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у
різних типах соціальних організацій [10].
Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в
соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо.
Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі
освіти – учитель, учень; в економіці – підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки
між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють
потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні
елементи суспільства – соціальні групи.
Соціальна група – "відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних
соціально значущих ознак" [3; с. 115]. Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства»,
«колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні
відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають
у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури
доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.
У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:
– спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної
діяльності);
– спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);
– груповими установками та орієнтаціями.
У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії.
Формуються вони з представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки
інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні
групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються
у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як
цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний
інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві. У соціальній структурі
суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.
Мала соціальна група – "нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і
перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних
стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки" [9; с. 154].
Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія),
властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій,
спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп – дві особи,
максимальний – кілька десятків.
Велика соціальна група – численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія
між якими формальніша. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні
класи.
Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи
інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції
(соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей
(культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх
необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну,
освітню, етнічну та інші підструктури суспільства.
2. Згідно із стратифікаційним аспектом структуру суспільства створюють страти [10]. Страти (від лат. stratum
– шар) – вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність,
владу, освіту тощо.
Соціальна стратифікація – розподіл суспільства на страти. Він означає як сам процес, що безперервно триває в
суспільстві, так і його результат. Соціальна стратифікація засвідчує не просто різне становище в суспільстві
індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств
конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства, через який можна охарактеризувати структуру
суспільства.
Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому
стратифікація – риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні
історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи [1].
1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство
було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма
рабства), в іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата.
2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило,
межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом
і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає
індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.
3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові! До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До
нижчого – духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновники
недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової
системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.
4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К.
Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював
економічними чинниками – суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.
Страти і класи – це два різних підходи до визначення структури суспільства. Якщо для стратифікаційного
розподілу достатньо одного параметра, класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв.
