Потреби самовираження:
створення умов для розвитку творчого потенціалу та його використання;
формування різноманітних видів праці, які вимагають максимальної віддачі.
Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована Маслоу, не повна, Маккеланд розширив її, додавши поняття
потреби влади, успіху та приналежності.
Потреба влади виражається як бажання впливати на інших людей. В схемах ієрархічної структури Маслоу потреба
влади знаходиться у проміжку між потребами поваги та самоповаги. Люди, котрі мають здатність до керівництва,
потребують влади, оскільки остання забезпечує можливості для її прояву, реалізації.
Потреба успіху знаходиться також по середині потреб поваги та потреб самовираження. Дана потреба є задоволеною
не проголошенням успіху відповідної людини, який лише підтверджує її статус, а процесом доведення роботи до
успішного завершення.
Згідно теорії Маслоу ці основні типи потреб (фізіологічні, безпеки, соціальні, успіху, самовираження) формують
ієрархічну структуру, що визначає поведінку особистості. Учений твердить, що потреби вищих рівнів не є
мотивами для людини, доки не задоволені (хоч частково) потреби нижчого рівня. Однак ця ієрархічна структура не
є абсолютною та незмінною.
3. Практичне значення теорії А.Маслоу
До послідовно-прогресивного процесу задоволення потреб за Маслоу має місце ще й так званий
порушючо-регресійний процес. Останній означає, що якщо людина впродовж тривалого часу відчуває неможливість
задоволення потреби в зростанні, то потреби в спілкуванні (приналежності) знову стають основною мотивуючою
силою, яка примушує людину спрямувати зусилля в напрямку задоволення потреби нижчого рівня. Іншими словами,
якщо потреба вищого рівня (наприклад, в зростанні) виявляється з будь-якої причини блокованою, тоді
особистість повинна спрямувати свої зусилля на переорієнтацію прагнень у напрямку задоволення потреб у
спілкуванні (або існуванні).В теорії потреб інших дослідників запропоновані наступні види потреб, які
розширюють і доповнюють теорію А.Маслоу, зокрема:
потреби в успіху (досягненнях), тобто потреби в перевершеності, в перевищенні встановлених стандартів
діяльності. Під потребами в успіху розуміються потреби в усвідомленні особистих досягнень, а не у
винагородженні таких досягнень. Люди з такою потребою намагаються виконати свою роботу краще, якісніше,
ефективніше, ніж це було зроблено до них;
потреби у владі, тобто потреби впливати на поведінку інших людей, бути і впливовим, “мати вагу”;
потреби в приналежності, тобто потреби в дружніх, товариських міжособових стосунках з колегами по роботі.
Дослідження показали, що люди з потребами в успіху (досягненнях) найбільш мотивовані роботою, яка:
передбачає особисту (персональну) відповідальність виконавця;
має чіткий, ясний і швидкий зворотній зв’язок (щоб можна було зробити висновок про прогрес у виконанні
роботи);
характеризується помірним ступенем ризику (ймовірність успіху/невдачі 50:50).
Робітники з потребами в успіху не азартні гравці, які покладаються на випадок в досягненні успіху, але й не
ті, хто вибирає легкі завдання, які не дозволяють реалізувати себе.
Люди з високими потребами у владі отримують задоволення в ситуаціях, коли несуть відповідальність за дії та
поведінку інших людей. Вони віддають перевагу посадам, для яких типові ситуації конкуренції або орієнтації на
статус. Вони сконцентровані на зростанні свого впливу, підвищенні власного престижу шляхом підвищення
ефективності своєї діяльності.
Люди з високими потребами в приналежності потребують дружніх стосунків, віддають перевагу ситуаціям
кооперації, а не конкуренції, і потребують взаємовідносин з високим ступенем взаємного порозуміння.
Маніпулюючи цією потребою менеджери створюють почуття сильного командного духу колективу.
Люди з високою потребою в успіху досягають гарних результатів в підприємницькій діяльності, в управлінні
власним бізнесом, в управлінні самостійними одиницями в рамках великих (крупних) компаній. Звідси випливає
висновок необхідності стимулювати потреби в успіху (досягненнях).
Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці лежать їхні численні потреби. Отже
для того, щоб мотивувати підлеглого, керівник має надати йому можливість задовольнити його потреби, але так,
аби забезпечити досягнення цілей всієї організації.
Сучасні західні фірми в цілому задовольняють соціально визнані базові потреби і потреби в безпеці своїх
робітників. Однак, потреби вищих рівнів в своїй більшості залишаються не задоволеними. Таким чином, недостатня
мотивація робітника до праці обумовлена головним чином тим, що на своєму робочому місці він не в змозі
