характеру. До них належать стандарти, правила, закони, команди, директиви, технічні норми, моральні заповіді.
Існування таких стандартів надає оцінці узаконеного, санкціонованого характеру. Мова, слова також можуть
розглядатись як нормативне утворення. Назвати річ – значить підвести її під певне поняття, взірець. Назвати
звичну річ іншим ім'ям – значить підвести її під інший взірець, тобто інакше оцінити. Тому вивчення мови є
процесом засвоєння стандартних уявлень про світ. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське
поняття в соціологічних працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Відштовхуючись від типології форм
раціональності людської поведінки, норму вони витлумачували функціонально, як стандарт поведінки, що
характеризує соціальну роль індивіда, його приналежність до конкретної соціальної групи. Норми встановлювали
межі діяльності соціальних груп. Порівняно з цінностями норми втрачають той відтінок ідеальності, що зумовлює
природу цінності. Якщо норми – це взірці загальноприйнятої поведінки, еталони нормативної дії, то цінності
зберігають момент бажаності, закличності дії. Але й норми не існують поза цінностями, без них вони
вироджуються в алгоритми, схеми поведінки. Як стандарти поведінки норми передбачають санкції за їх дотримання
або недотримання. В соціології розрізняють соціальні й правові норми.
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому
проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Саме завдяки безкінечності
ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю ідеалу; ідеал же не має
ступенів. Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і
негативного. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності, і як ідеалізоване
відображення має й свої обмеження. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично
обмежене уявлення про бажане життя.
Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси
цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше
в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою
силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес. Дослідники
зазначають, що в ідеалі виражена особистісно інтеріоризована ідея. Ця ідея носить надосібний характер. Вона
повинна мати в свідомості індивіда таке всебічне обґрунтування, щоб він приймав її за істину.
Свою діяльність людина будує у відповідності з нормативами і цінностями. Без усвідомлення людиною змісту
цінностей, якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Саме цей суб'єктивний аспект
вироблення цілей суспільної діяльності людей і відображається категорією ціннісної орієнтації. Ціннісні
орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах даного суспільства виконують близькі функції,
мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається
вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих
орієнтацій є функція регулятора зовнішньої поведінки індивіда.
В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єднувались у
типи ціннісних орієнтацій. Дослідники виділяють різні типи таких орієнтацій. Загальновизнаними є такі:
етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, науково-теоретична, політична
(етатизм) орієнтації. Домінування в кожному з типів певного виду цінностей модифікує сукупний зміст таких
систем і робить їх системами, на які орієнтовані певні соціально-культурні групи, з визначеними установками та
способом життя.
Етизм – це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на
ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності,
відповідальності за долю інших людей.
Для естетизму найбільш властива орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Це однобічна життєва
орієнтація, привабливість якої – у здатності відірватись від світу турбот і відповідальності. Естетизм може
бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства.
Ціннісній орієнтації утилітаризму характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх
цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до її
вартості.
Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактних сутностей в поясненні життя. В поясненні світу
вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення.
Політична орієнтація пов'язана з прагненням до влади, до кар'єри. Вона притаманна шанолюбним людям, що задля
досягнення своїх цілей уміють об'єднувати інших.
Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті
орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими
властивостями людини у її відношенні до світу. Антропологи вважають, що найглибшою основою загальнолюдських
цінностей є такі спільні для всього людського роду біологічні фактори, як наявність двох статей, потреба в
їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в тривалій соціалізації дітей. Культурні універсалії,
зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів. Співвідношення
елементів загальнолюдського і національного в кожному етносі неповторне, що і зумовлює унікальність кожного
суспільного утворення людей. До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага),
свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.
Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром
людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму,
свого неповторного буття в ньому виражалось у цінностях сенсу і свободи. Пафос перетворення світу орієнтував
людину на користь, а подолання перешкод – на цінність добра. Пізнання об'єктивного світу і суб'єктивного світу
інших людей формували цінності істини й правди. Пізнання і перетворення світу обумовлювали ставлення до світу
на основі творчості. Цілісний погляд на світ обумовлював, підносив людський дух до мудрості, а зв'язок з
універсумом формував цінності краси і віри.
Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей складають фундамент індивідуального
світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини
найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими
цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь,
споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального
вибору.
Порівняно із звичайними цінностями вищі цінності мають скоріше орієнтаційний, ніж регулятивний характер, в
них більше споглядальності. Вищі цінності – це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних
орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. До них відносяться цінності суспільного устрою,
спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. У
житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта.
Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому
конкретики.
Потреба в сенсі – це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без
такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої
себе. Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей. Утвердження вищих цілей і цінностей
власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою
значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в Універсумі. Причетність до вищих цінностей,
