Заказ 3908. Соціальна філософія
Робота 4 из 5.
Ідеологія й утопіяЗміст
Вступ
Утопія являється образом суспільства в свідомості людей, який вони уявляють в своїх мріях та до якого прагнуть
дістатися. Це – суспільство справедливості, порядку, блага, щастя і мудрого правління, яке, на думку
утопістів, колись повинно встановитися на землі. В філософії утопією прийнято вважати опис певного
суспільства, тобто розроблений проект, який пропонує не тільки ретельний аналіз життя в такому суспільстві, а
також і шляхи його побудови. Свою історію слово "утопія" бере від Томаса Мора, англійського філософа XVI ст.
Він в своїй книзі "Острів Утопія" детально описує справедливе та щасливе життя людей на окремо взятому
острові. Можна сказати, що саме з тих пір виникло "захоплення" створенням різного роду утопій мислителями,
письменниками, філософами. Однак не можна сказати, що "утопізм" розпочався з Томаса Мора. Насправді явище
"утопізму" притаманне людський природі. Скільки існує людина, напевно, стільки існує її прагнення до нового,
справедливого, мудрого суспільства. Починаючи з давніх греків, трактати яких ми маємо можливість сьогодні
читати, проглядає бажання людей закріпити і розвинути уявлення про такі справедливі суспільства загального
благоденствування. Інша справа полягає в тому, що ті люди, які створюють утопії, не вважають їх такими. Вони
переконані в тому, що справедливе та щасливе життя на землі ймовірно та, через те, пропонують свої шляхи та
способи побудування та влаштування таких суспільств. Утопіями їх називають інші люди, противники таких
перетворень, які пропонують або свої проекти, або нічого не пропонують, сподіваючись на мудрість еволюційного,
природного процесу.
В цьому і полягає проблема утопій. Один і той самий соціальний проект можна вважати утопією, а можна, навпаки,
серйозно вірити в нього, рішуче та наполегливо йти шляхом його реалізації. Комунізм в свій час для радянських
людей був не утопією, а ціллю – остаточним результатом якої було побудування суспільства без експлуатації і
без антагоністичних класів. В той же час весь Захід вважав це утопією і тупиковою гілкою розвитку цивілізації.
Тому означення утопії є дуже відносним: сьогодні вона утопія, а завтра, навпаки, реальність.
1. КЛАСИЧНІ УТОПІЇ ДАВНЬОГО СВІТУ
Якщо утопією вважати будь-який проект перебудови або відбудови суспільства, то подібні спроби вималювати
"найсправедливіше та найдоцільніше" суспільство майбутнього можна вгледіти ще в теоретичній спадщині давніх
греків. Багато мислителів того часу спрямовували хід своїх розмірковувань на обґрунтування можливості
існування та характеристику найкращого суспільства. Найбільше видатними та ретельно описаними були соціальні
проекти Платона (427 – 347 до н.е.), та його учня Аристотеля (384 – 322 рр. до н.е.).
Платон відомий своєю концепцією "ідеальної держави". Такої держави реально ніколи не існувало і не існує у
земному житті. "Ідеальна держава" – це досконалий образ держави, який існує у "світі ідей" Платона. Філософ
вимальовує її такою, якою він вважає повинна бути найсправедливіша та наймудріша держава. На думку Платона,
яку він висловив у трактаті “Держава”, головною основою ідеальної держави є справедливість. Вона полягає в
тому, щоб кожному громадянину в державі було відведене особливе заняття, найбільш відповідне його натурі,
тобто справедливість є відповідність реальної речі своєї ідеї, адже держава тоді і є ідеальною (тобто
відповідає ідеї держави), коли кожен громадянин діє у згоді з своєю власною сутністю. А оскільки між людьми
існують індивідуальні відмінності, Платон пропонує розподілити суспільство на стани: філософів (правителів),
воїнів (стражників) і ремісників (виробників).
Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль, К., Основи, 2005. – С. 56.
Для Платона ідеальний суспільний лад той, при якому кожний його член ототожнює свої інтереси з інтересами
суспільства в цілому і не претендує на виключну індивідуальну самоцінність та повну автономію у вчинках. У
Платона держава і суспільство є єдиними, гомогенними, цілісними поняттями.
Для збереження станів Платон пропонує створити особливу систему виховання для нащадків правителів і воїнів. У
основу цієї системи покладені мусичні і гімнастичні мистецтва. Мусичне зміцнює дух і виховує любов до
батьківщини, гімнастичне зміцнює тіло і готує громадян до захисту своєї держави. Після закінчення навчання,
тих, хто показав себе найбільш знаючим і доброчесними юнаком, починають готувати до діяльності правителів.
Вони вивчають мистецтво міркування і ведення дискусій, філософію, яка вінчає всю систему знань. Метою
держави, яку Платон вважав ідеальною, як раз і було забезпечення умов для доброчесного життя максимального
числа їх громадян.
Аристократія, форма влади, яку Платон уготував для ідеальної держави – правління найкращих за згодою народу.
Владою володіє і править той, хто славиться доблесним і мудрим. У основі такої форми правління лежить рівність
по народженню. На думку Платона, на роль правителя ідеально підходить лише той, хто добровільно не захоче бути
правителем і займатися виправленням чужих пороків. Якнайменше підходять люди, що керуються честолюбством,
грошима, славою.
Щоб досягти однодумності і згуртованості двох вищих станів, які разом утворюють клас охоронців держави,
Платон встановлює для них спільність майна і побуту. “Перш за все ніхто не повинен володіти ніякою приватною
власністю, якщо в тому немає крайньої необхідності. Потім ні у кого не повинно бути такого житла або комори,
куди не мав би доступу усякий охочий”.
Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль, К., Основи, 2005. – С. 80. Охоронцям держави забороняється
мати сім'ю, для них запроваджується спільність дружин і дітей.
Ідеальна держава існує тільки у свідомості людей, зокрема Платона. Проте філософ наполягає на думці про те, що
"ідеальні" форми усіх речей все ж такі існують, але у ірраціональному світі, який він назвав "світ ідей". Для
кожної речі, для кожного явища звичайного, земного існування існує її ідеальна копія, зразок. На думку
Платона, людство ніколи не зможе відбудувати точну копію ідеальної держави, як і копію будь-якої "ідеальної"
речі. Процес, на думку філософа: відбувається навпаки: спочатку на землі (у цьому світі) з'являється найбільш
досконала копія "ідеальної речі", а потім вона під впливом нерозумної та неузгодженої поведінки людей
поступово псується, проходить ряд стадій до свого остаточного спотворення і загибелі. Платон песимістично
підходить до проекту найкращої держави. На його думку, вона вже була, а попереду – тільки процес її поетапного
руйнування.
Аристотель більш оптимістичний у своїх прогнозах. Він вірить, що ідеальна держава у людства ще попереду. Він
створює образ "найкращої держави", яка в деяких моментах дуже сильно нагадує "ідеальну державу" Платона. В
ході обґрунтування свого ідеального проекту найкращої держави Арістотель підкреслює, що це – логічна побудова
і тут не "можна шукати тієї ж точності, яку ми маємо право пред'являти до спостережень над фактами, доступними
дослідженню шляхом досвіду".
Населення найкращої держави Аристотеля повинно бути достатнім за кількістю і легко контрольованим. Територія
повинна бути однаково добре орієнтована по відношенню до моря і материка. Територія, крім того, повинна бути
достатньою для задоволення помірних потреб населення. Найправильнішу форму держави Аристотель називає
політієй. У політії править більшість в інтересах загальної користі. Решта форм є тим або іншим видом політії.
З другого боку, сама політія, за Арістотелем, є як би змішанням олігархії і демократії. Цей елемент політії
(об'єднання інтересів заможних і незаможних, багатства і свободи) є обов’язковою умовою справедливого устрою
держави. Вона поєднує в собі кращі сторони олігархії і демократії, та вільна від їх недоліків і крайнощів.
Політія – "середня" форма держави, і "середній" елемент в ній домінує у всьому: в поведінці людей –
помірність, в майні – середній достаток, у володарюванні – середній шар. Держава, що складається з "середніх"
людей, на думку філософа, матиме і якнайкращий державний лад.
Так Аристотель услід Платону виявив бажання окреслити риси майбутнього справедливого та мудрого
суспільства-держави, запропонувати людству певну мету, до якої слід прагнути в ході розбудови та вдосконалення
свого суспільного життя. Класичні проекти утопій стали зразком для наслідування іншими філософами в інші
історичні проміжки часу. Спадщина давньогрецьких мислителів стала широко відомою і доступною в часи
