суспільного буття, економічного ладу, які є панівними у даний час. В класовому суспільстві, яке розглядається
марксистами, ідеологія носить класовий характер. Вона виражає та захищає інтереси того чи іншого класу, що
бореться за свої права. "Питання стоїть тільки так: буржуазна або соціалістична ідеологія", – писав В.Ленін. –
Середини тут немає, бо ніякої іншої (третьої) ідеології людство не відпрацювало. В суспільстві, в якому
панують протиріччя, ніколи не може бути позакласової або надкласової ідеології"
Ленін В.І. Полн. собр. соч., Т.5. – С. 355..
Ідеологія грає величезну роль у суспільному житті та в історії суспільства. Виникнувши як відображення умов
матеріального життя суспільства та інтересів певних класів, ідеологія, на думку марксистів, здійснює з свого
боку активний вплив на розвиток суспільства.
Однак марксисти, в цілому були праві, визначаючи ідеологію як явище духовного життя людей, яке відображає їх
певні інтереси. К.Манхейм (1893 – 1947), відомий англійський дослідник марксизму у своїй роботі "Ідеологія і
утопія" наполягав на тому, щоб визначати ідеологію як "класово-ілюзорні погляди"
Манхейм К. Идеология и утопия: Ч. 1., М., ИНИОН, 1992. – С. 76.. Іншими словами – утопією. Така позиція
виникла у філософа внаслідок прагнення визначити ситуацію стосовно людської свідомості у зв’язку з позицією у
рамках соціального буття. Крім цього, в його визначенні містяться елементи розуміння того, що ідеологія – це
штучний продукт навмисного перекручення теоретичних основ буття з метою пристосування її до умов класової
боротьби. Таким чином, Манхейм, не відкидаючи поняття ідеології як продукту та знаряддя класової боротьби,
значно зменшував її роль у теоретичному пізнанні дійсності. В структурі суспільної свідомості, одне із
призначень якої дослідження реальності, ідеології Манхейм залишав одне із останніх місць. Тільки така
соціальна група як творча інтелігенція, здатна на його думку, до "істинного соціального пізнання". Колективне
несвідоме, до якого пробує віднести ідеологію Манхейм може стати як стабілізуючим, так і дестабілізуючим
фактором взаємовідносин між різними сторонами соціального життя.
Ідеологія, являючись відображенням певного стану розвитку суспільства, безперечно, носить "корпоративний"
характер. Вона не здатна слугувати знаряддям філософських пошуків, тому що завжди слугує інтересам певних
соціальних часток суспільства. Наукову цінність ідеологія може уявляти лише з точки зору пізнання сутності та
внутрішніх механізмів дій певної соціальної групи та в подальшому для аналізу усього стану суспільного життя
певного соціуму в конкретний історичний період.
У понятті "ідеологія", на думку Манхейма, відображається одне відкриття, зроблене в ході аналізу політичної
боротьби, а саме: мислення правлячих груп може бути настільки тісне пов'язано з певною ситуацією, що ці групи
просто не в змозі побачити ряд фактів, які могли б підірвати їх упевненість в своєму пануванні. У слові
"ідеологія" міститься розуміння того, що в певних ситуаціях колективне несвідоме певних груп приховує
дійсний стан суспільства як від себе, так і від інших і тим самим стабілізує його.
Поняття утопічного мислення, за Манхеймом, відображає протилежне відкриття, також зроблене в ході політичної
боротьби, а саме: певні пригноблювані групи настільки духовно зацікавлені в знищенні і перетворенні існуючого
суспільства, що мимовільно бачать тільки ті елементи ситуації, які спрямовані на його заперечення. Їх
мислення не здатне правильно діагностувати дійсний стан суспільства. Їх ні в якому ступеня не цікавить те,
що реально існує; вони лише намагаються в думках передбачити зміну існуючої ситуації. Їх мислення ніколи не
буває направлено на діагноз ситуації; воно може служити тільки керівництвом до дії. У утопічній свідомості
колективне несвідоме, спрямовується ілюзорними уявленнями і волею до дії, приховує ряд аспектів реальності.
Воно відвертається від всього того, що може поколивати його віру або паралізувати його бажання змінити порядок
речей.
Колективне несвідоме і рухома їм діяльність спотворюють ряд аспектів соціальної реальності в двох напрямах.
Джерело і напрям подібного спотворення можна, як ми вже бачили, визначити з достатньою точністю. Задача
аналітиків полягає в тому, щоб прослідити в двох вказаних напрямах найзначніші фази в цьому відкритті ролі
несвідомого так, як воно знайшло своє віддзеркалення в історії ідеології і утопії. Манхейм надає
характеристику духовного стану, що слідувало за цим відкриттям, оскільки воно є характерним для ситуації, в
якій головним змістом є боротьба між різними соціальними групами суспільства.
Постановка проблеми ідеології і утопії відображає не просто появу двох оригінальних, самих по собі
ізольованих феноменів. Слова "ідеологія" і "утопія" вказують не на появу двох нових історичних явищ, а на те,
що актуальною стала абсолютно нова тема дослідження. Весь світ, власне кажучи, став тепер об'єктом
дослідження в абсолютно новому значенні, оскільки під кутом зору двох названих понять всі смислові відносини,
які тільки і роблять світ світом, виступають перед нами в абсолютно новому баченні. Загальним і зрештою
вирішальним для поняття ідеології і утопії є те, що воно дозволяє осмислити можливість хибної свідомості. Якщо
це і складає його найглибше значення, то тим самим ми зовсім не слід стверджувати, що саме це поняття досягає
глибинних шарів проблематики, але потенційно вони містяться в ньому.
Поняття ідеології і утопії зв'язане з розумінням того, що крім звичних джерел помилок існують помилкові
структури свідомості; тут береться до уваги той факт, що "дійсність", пізнати яку нам не вдається, може бути
динамічною, що в одній і тій же історико-соціальній сфері можуть існувати різні структури хибної свідомості, –
одні з них випереджають "сучасне" їм буття, інші відстають від нього. У обох випадках ці структури
свідомості маскують буття, унаслідок чого поняття ідеології і утопії виходить з тієї "дійсності", яка
осягається тільки на практиці.
4. УТОПІЯ Й АНТИУТОПІЯ
ХХ сторіччя характерно для розвитку людства тим, що в цей час широко стала мусуватися думка не тільки про
утопії, а й антиутопії. Антиутопiя розуміється як категоричне заперечення самої можливості побудови ідеального
досконалого суспільства. Антиутопія рішуче спростовує будь-які спроби штучного конструювання справедливого
соціального ладу. Якщо утопія концентрується на демонстрації класичних, ідеальних рис суспільного устрою, то
антиутопія прагне вивчити його негативні риси. На думку деяких дослідників, явище антиутопії характерно, в
основному, для ХХ століття та часу, що наступив за ним. Тоталітарні режими, дві світові війни та інші
негативні моменти в історії людства в цей час спонукали мислителів до розмірковувань про те, що людство
просувається не в бік вдосконалення свого життя (до щастя, благоденствування), а, навпаки, до погіршення і
навіть загибелі. Стало модним показувати у своїх творах жахливі картини безрадісного майбутнього людства,
пов’язаного з екологічною кризою, наслідками ядерної війни, мутацією соціального, психологічного й органічного
розвитку.
Але не слід думати, що антиутопія характерна для означення лише негативних явищ ХХ ст. Для суспільної
свідомості антиутопізм є характерним в той же мірі як і утопізм. Людина схильна розмірковувати на тільки про
сили добра, але й про сили зла. Історія антиутопії, можливо, тільки трохи менш за історію утопії. Сам термін
"антиутопія" вперше винайшов та застосував у своїх працях англійський філософ та економіст Д. Міллер у 1868
році. В певній мірі антиутопіями можна назвати твори Дж. Свіфта, Вольтера, М.Щедріна, Г.К.Честертона – вони в
своїх книгах також переносили песимістичні настрої щодо соціального прогресу у майбутнє і тим самим створювали
певний негативний образ людського суспільства. У ХХ ст. тільки був поставлений своєрідний "рекорд" різного
роду проектам антиутопій.
Взагалі XX ст. характеризується значним розвитком різних утопічних (антиутопічних) ідей. Після того, як
людство неодноразово стояло на порозі своєї загибелі, актуально постало питання: чи можна у принципі вгадати
грядуще? Чи слід намагатися якимсь чином блокувати утопічну свідомість? Адже їх соціальне значення негативне.
Вони не приносять добра людству. Достатньо людям сприйняти рекомендації, що містяться в утопіях, серйозно, як
результати виявляються катастрофічними. Злочини, заподіяні капіталізмом в епоху лібералізму, багато в чому
пояснюються тією серйозністю, з якою в ту епоху були прийняті різноманітні утопічні образи. Пізніше саме
утопічні ідеї, на думку деяких футурологів, сприяли спотворенню ідей соціалізму, через що він не отримав
достатнього розвитку.
Розробка утопії завжди є втечею від дійсності. Це заняття легше, ніж другий вид діяльності інтелектуалів по
передбаченню майбутнього – підрахунок ймовірності того або іншого шляху соціального розвитку. Підрахунок цей,
у свою чергу, також не містить чітко сформульованої картини майбутнього. Він встановлює лише ряд можливих
раціональних альтернатив відносно майбутнього, які зовсім не обов'язково співпадуть з самим реальним
майбутнім. Можливо, що подібну роль, але тільки у зворотному напрямі, відіграють і антиутопії: майстерно
висвітлюючи негативізм майбутнього, вони спонукають тому, що людство буде самим активним чином робити опір,
