Реклама


Заказать реферат


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - просто зайдіть на Referatmarket.Org.Ua!

Тема: « „Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).» (ID:32999)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   38 кб.

пізнавати, її можна тільки "зрозуміти" в ході люблячого спогляданні суті.

Людина як особистість відчинена світу, на відміну від тварини, що завжди говорить світу "так", вона здатний
говорити "ні", вона – "аскет життя", "вічний протестант", "вічний Фауст". Вона локалізована в одушевленому
тілі, але проектується "позажиттєвим" духом, утримується їм в світі цінностей. Одушевлене тіло, фундоване
життєвим поривом, втілює в собі силу, конституюється в "тут-бутті", "бутті в собі", другу складову якого
утворює "буття в трансценденції" на основі духу, що втілює в собі дієву немічність, безсилля (звідси початкова
трагічність людського буття, чим вище підіймається людина в своєму розвитку, тим життєво слабкіше вона стає).
Дух створює культуру, але не може сам втілити її в соціумі, в світі дієвого (він могутній тільки в світі ідей,
"сила" яких – в їх "чистоті" "неохопленої" дійсності). Тому векторність людині, на думку Макса Шелера, завжди
задається "з низу до верху", а не навпаки (від "пориву" до "цінності"), "нижче" завжди виступає умовою для
"вищого", але прогрес духу завжди здійснюється за рахунок аскетичного заперечення життя. "Хитрість духу"
повинна полягати в умінні "поставити" собі на службу "нижчого", при цьому дух завжди "дистанціює" від життя,
використовуючи схильність людини до неприйняття дійсності. Таким чином, людина визначально є подвійною, вона
завжди "в світі" і "за світом". Звідси і амбівалентність самого поняття "людина", в якому дані одночасно і
"популярність" і "таємниця", що підлягає постійній розшифровці, що дозволяє наближатися до ідеалу "загальної
людини". У розшифровці "таємниці" людини і укладено власне, згідно Шелеру, призначення сучасної філософії.

Таким чином, на думку філософа, найближчим до людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через
життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Шелер вважав цю форму втілення цінностей
головною. Згідно його поглядів, кожна видатна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи
або навіть цілої доби. Філософ намагався зробити спроби обґрунтування за допомогою своєї концепції цінностей
тих соціально-політичних процесів, які були притаманні Європі початку ХХ століття. Перша світова війна, біди і
жахи якої збентежили людство і поставили його на межу абсурду, дозволила М.Шелеру говорити про певну кризу
цінностей своєї епохи. В час соціальних потрясінь виключається все, що відноситься до усталених життєвих
цінностей і являє собою кризу цивілізації, яка свідчить про те, що цінності людини є дуже мінливі.


2.2. ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ МАКСА ВЕБЕРА


Макс Вебер народився в середині ХІХ ст. і його розвиток як людини співпав з важливими змінами в суспільстві і
з процесом значного переосмислення людьми всього світового устрою. Після Французької революції 1848 року світ
поглинула ідея лібералізму, якою захопилися дуже широкі маси населення. Всьому світові стало зрозуміло, що
народжується суспільство абсолютно нового ґатунку, яке базується на абсолютно нових ідеях. Ця трансформація і
перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства. Капіталізм органічно
народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. Вебер виявився реальним очевидцем його розвитку як
пануючої ідеології, тому він на власному досвіді міг зробити багато висновків з приводу цього явища.

М. Вебер як і ряд інших західних філософів кінця ХІХ – початку ХХ ст. вважав, що визначальним у житті людини
і суспільства є ціннісні настанови. Він першим ввів у філософію поняття "цінність". Він вважав, що головним,
визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме, цінне. Закони
вивчає природодослідник, а дослідника культури цікавить насамперед саме значуще. При цьому критерієм значимого
виступають цінності, які в свою чергу є не що інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють
цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або зла, істини або
брехні, краси або потворності та ін.

Головна праця М.Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 –1905) розглядує розвиток суспільства
відповідно до появи та зміцнення в свідомості людей цінностей накопичення капіталу. Наріжним каменем цієї
роботи є думка про те, що характерна для буржуазії поведінка, націлена на збільшення прибутку, може отримати
пояснення лише за умов повністю розвиненого капіталізму, коли вона зумовлюється очевидною необхідністю
виживання у боротьбі з конкурентами, і не може отримати пояснення на ранніх стадіях капіталістичного розвитку.
Вона є наслідком індивідуального прагнення накопичувати набагато більше, ніж це необхідно для потреб
особистого споживання, – прагнення, яке з історичного погляду є унікальним. Джерелом цього прагнення Вебер
вважав «світовий аскетизм» реформованого християнства з його подвійним імперативом методичної праці як
основного життєвого обов’язку та обмеженого задоволення плодами цієї праці. Мимовільним наслідком цієї етики,
підсиленої суспільним і психологічним тиском на віруючих задля того, щоб ті підтверджували своє прагнення до
спасіння (але не заслуговували його), і було нагромадження багатства для інвестування.

Цілком природно виникає питання: де джерело цінностей, хто задає їх? Німецький філософ Г.Ріккерт
(1863 – 1936), з яким вступив в полеміку з цього питання М.Вебер, вважав, що вони вічні й універсальні.
М.Вебер, навпаки, розглядав цінності як явище історичне і вважав, що вони визначаються якимось інтересом
епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності
впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й визначають норми взаємовідносин людей, устрій суспільного
життя.

У своїй дослідницькій діяльності науковець, на думку Вебера, повинен виходити з домінуючих у даний момент
цінностей епохи, обираючи предмет і об'єкт дослідження. Але в такому разі він не виступає як об'єктивний
неупереджений дослідник, а керується існуючою системою суспільних цінностей. Звідси у творчості Вебера
з'являється проблема об'єктивності соціології як науки. Розв'язує він її шляхом розрізнення двох актів:
ставлення до цінності і оцінку. Безумовно, соціолог у своїй професійній діяльності виходить із наявних у
даному суспільстві цінностей, інакше його праця не приноситиме користі людям, котрі живуть у цьому
суспільстві. Але власні пристрасті та уподобання вченого не повинні впливати на наукові дослідження.
Соціологія має бути наукою, вільною від суб'єктивних оціночних суджень і давати достовірні знання з
досліджуваних проблем.

Будь-яке тлумачення стосовно раціонально орієнтованої цілеспрямованої дії володіє – з погляду на розуміння
використаних засобів – вищим ступенем очевидності. Якщо не з такою ж повнотою, то все-таки з достатньою
ясністю, відповідної властивої нам потреби в поясненні, ми розуміємо такі "помилки" (зокрема змішання
проблем), які не чужі нам самим або виникнення яких ми здатні за допомогою "вчувствовання" співпереживати.
Навпаки, високі "цілі" і "цінності", на які, як показує досвід, може бути орієнтована поведінка людини, ми
часто повністю зрозуміти не можемо, хоча у ряді випадків здатні осягнути його інтелектуально; чим більше ці
цінності відрізняються від наших власних, найважливіших для нас цінностей, тим важче нам зрозуміти їх в
співпереживанні за допомогою "вчувствовання", силою уяви. Залежно від обставин нам у ряді випадків доводиться
або задовольнятися чисто інтелектуальним тлумаченням названих цінностей, або, якщо і це виявляється
неможливим, просто прийняти їх як даність і спробувати по можливості зрозуміти мотивовану ними поведінку за
допомогою інтелектуальної інтерпретації або наближеного співпереживання (за допомогою "вчувствовання") його
загальної спрямованості. Сюди відносяться багато високих актів релігійності і милосердя, недоступні тому, для
кого вони не існують як цінності; в рівній мірі недоступний і крайній раціоналістичний фанатизм, наприклад,
вчення про “права людини” тим, хто повністю його відкидає. Афекти (страх, гнів, честолюбство, заздрість,
ревнощі, любов, натхнення, гордість, мстивість, шанування, відданість, різні прагнення) і засновані на них
ірраціональні (з позицій цілераціональної поведінки) реакції ми здатні емоційно співпереживати тим
інтенсивніше, ніж більш самі до них схильні; якщо ж вони значно перевищують за своєю інтенсивності доступні
нам переживання, ми можемо зрозуміти їх значення за допомогою "вчувствовання" і раціонально виявити їх вплив
на характер поведінки індивіда та вживані їм засоби.

Услід за Ріккертом, Вебер жорстко формулює принцип: усяке пізнання є судженням. Не інтуїція, не проникнення,
не безпосереднє осягнення, а судження. Судження передбачає протиставлення пізнаючого суб’єкта об’єкту, що
пізнається, і опосередковане співвіднесення цих протиставлених елементів. Усяке безпосереднє проникнення в
об’єкт, усяке злиття суб’єкта з об’єктом, незалежно від того, відбувається воно на рівні психології
(проникнення) чи на рівні спекулятивної філософії (тотожність суб’єкта і об’єкта), Вебером відкидається в
якості основи наукового дослідження. Судження передбачає співвіднесення матеріалу (нескінченного емпіричного
багатоманіття) з деякими принципами; у Ріккерта в якості останніх виступають цінності. “Співвіднесення з
цінністю” і для Вебера є тим актом, який конституює загальнозначимість судження.

Філософ пише: „ „Співвіднесення з цінністю” передбачає єдиний шлях переходу від повної невизначеності
“проникнення” до того роду визначеності, який в змозі дати пізнання індивідуальних духовних змістів
свідомості. Бо в протилежність простому “змісту почуття” ми позначаємо “цінністю” саме тільки те, що здатне
перетворити зміст деякої позиції в артикульовано-усвідомлене позитивне чи негативне