Заказ 867. Основи психології та педагогіки
Питання контрольної роботи:
В чому полягає сутність керівництва та лідерства.
Які виділяють стилі керівництва та типи лідерства?
ЗМІСТ
ВСТУП
У сучасних умовах розбудови і оновлення всіх сфер суспільного життя в Україні особливо актуальною стає
проблема лідерства, адже суспільство потребує лідерів, які здатні об’єднати навколо себе людей для
досягнення поставленої мети і створити сприятливіші умови для подальшого його розвитку. Дослідники розробляють
різні підходи до вивчення лідерства як у зарубіжній, так і у вітчизняній науці, здійснюють спроби
проаналізувати процес появи і становлення лідера, визначають його соціально-психологічні характеристики,
співвідношення формального і неформального лідерства.
У той же час актуальним для нашої країни продовжує залишатися і процес керівництва. Наявність
високопрофесійних керівників сьогодні є край необхідним в усіх сферах суспільного виробництва, науці, освіті і
культурі. Дослідники з менеджменту, соціології і соціальної психології також роблять свій вклад в розвиток
концептуальних положень управління великими і малими соціальними групами, виробничими і навчальними
колективами.
Керівництво і лідерство, на думку науковців, – це явища у чомусь схожі між собою, однак, вони мають не тільки
певні подібні риси, а й деякі принципові відмінності, свої, притаманні тільки їм, стилі та типі, про які й
піде мова в цій роботі.
1. СУТНІСТЬ КЕРІВНИЦТВА ТА ЛІДЕРСТВА
Керівництво – це "процес впливу на людей для спрямування їх зусиль на досягнення певних цілей" [4]. Як
правило, такий вплив розглядається в області менеджменту, управління, державній сфері, там, де мова йде про
роботу і діяльність певних підприємств, установ, формальних і неформальних організацій.
Лідерство – соціально-психологічний процес (феномен), в ході якого "один член групи, спільноти організує і
спрямовує інших на досягнення конкретної загальної мети" [5; с. 263].
Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени
груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами. Невеликі групи
можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.
Лідерство є процесом переважно несилової дії у напрямі досягнення групою або організацією своїх цілей.
Лідерство переважно будується на відносинах типу "лідер-послідовники", а не "керівник-підлеглий". Не кожен
керівник може бути лідером. У колективі може з'явитися і неформальний лідер.
Підходи до розуміння лідерства розрізняються комбінацією трьох основних змінних:
• лідерських якостей (розум, переважання над іншими, упевненість в собі, активність, знання справи, здатність
управляти увагою інших, здатність одержувати довіру від підлеглих, здатність управляти собою);
• лідерської поведінки, яка спрямовується на досягнення високого особистісного статусу в групі, зайняття у
неї панівного становища (відповідно до концепції К. Левіна, така поведінка може бути авторитарною,
демократичною або ліберальною);
• ситуації, в якій діє лідер [7; с. 112].
Лідери управляють, вони як і керівники ведуть за собою, але ці дві ролі не є тотожними. І лідери (leaders), і
керівники (supervisors) можуть виконувати роль особи, що приймає рішення, але керівники, крім того, залучені в
такі нелідерські види діяльності, як перевірка виконання, планування, дослідження, координування, оцінювання,
нагляд, кадрове забезпечення, переговори і представництво.
Уміння бути лідером і встановлювати особисті контакти з іншими – одна з найважливіших професійних вимог, що
пред'являються до керівника будь-якого рівня. Уміння налагоджувати взаємостосунки між членами колективу
вважається для керівників середнього рівня набагато важливішим, ніж технічні уміння. Найважливішою окремо
взятою функцією керівників першої (низової) ланки є здійснення нагляду і керівництво підлеглими. Два чинники,
дією яких можна пояснити велику частину індивідуальних відмінностей в поведінці керівників, були викликані
структуризацією, корисною в плануванні і організації діяльності, і увагою, що характеризує турботу про потреби
підлеглих.
Нематеріальні активи лідерства є видимим у керівництві в тому ступені, в якому вони відрізняються від
запрограмованих автоматів, що ухвалюють рішення. Орієнтовані на дії, а не на ретельне обдумування, керівники
частіше спираються на здоровий глузд і інтуїцію, ніж на формальний аналіз, що надзвичайно утрудняє
спостереження за їх процесами ухвалення рішень. Віддаючи перевагу міжособовим комунікаціям над письмовими
документами, керівники витрачають велику частину свого робочого часу на телефонні переговори або наради, в
яких особливу цінність мають лідерські якості і комунікативні уміння.
Ефективне лідерство виявляється тісно пов'язаним з керівництвом і управлінням за деякими чинниками, що
виділені Морісом і Вагнером [3]. Множинний регресійний аналіз, проведений ними, дозволяє припустити, що
загалом і в цілому велика частина результативних дій керівників (менеджерів) пов'язана з управлінням
організаційним середовищем [3; с. 88].
Ініціативні, сміливі, новаторські рішення яскравого лідера можуть вступати в конфлікт з вимогами до
гарантованої надійності і неухильного дотримання організаційних правил і обмежень, які реалізуються
ефективним адміністратором. Існує виразна потреба в ситуативному підході до розуміння порівняльної цінності
лідерських і нелідерських аспектів керівництва і управління.
Л.Е. Орбан-Лембрик стверджує, що у будь-якій організації існує чіткий розподіл управлінських відносин, за
яким одні керують, інші виконують і підпорядковуються керівництву [7]. Найчастіше суб'єктом управління є
керівник або колективний суб'єкт управління (рада засновників, наглядова рада, рада директорів тощо).
Керівник водночас може бути і лідером в організації. Іноді функції управління бере на себе неформальний лідер
групи. О.І. Орбан-Лембрик пише: "Керівництво і лідерство є персоніфікованими формами соціального контролю,
способами соціально-психологічного впливу з метою досягнення максимального ефекту в діяльності фірми чи
установи" [7; с. 136].
В.І. Кнорринг також виокремлює деякі спільні риси і відмінності між керівництвом і лідерством [4]. На його
думку, із психологічної точки зору "керівництво є процесом соціально-психологічного впливу, коли індивід
свідомо впливає на інших з метою структурувати дії та відносини у групі, організації" [4; с. 215]. А керівник
для психології є передусім індивідом, який реально виконує особливі функції керівництва, управління та
організації діяльності. До основних його функцій належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до
напряму розвитку організації, структурування діяльності й відносин, здійснення впливу на персонал під час
виконання накреслених цілей.
У той же час лідерство, на думку В.С. Лозниці, виявляється "у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої
вони прагнутимуть наблизитися, “вдихнути” в них необхідну для цього енергію. Воно теж має в собі ознаки
організації та управління групою, впливу на неї" [6; с. 311]. У психологічному аспекті лідер належить до групи
і наділений правом приймати рішення в значущих ситуаціях. Він, як центральна фігура в організації спільної
діяльності та регулюванні взаємин у групі, впливає на окремих осіб або на групу загалом, спрямовує їхні
зусилля на досягнення поставлених цілей.
До спільних рис керівника і лідера належать:
– здійснення ролі координаторів, організаторів соціальної групи;
– реальний соціальний вплив у групі, що здійснюється, однак, різними засобами;
– використання субординаційних відносин, які чітко регламентовані для керівника і не передбачені для лідера
[6; с. 318].
