1. Раціональне переконання. Суб’єкт використовує логічні аргументи й очевидні докази, щоб переконати об’єкт,
що його пропозиція чи вимога є реальною і приведе до досягнення цілей об’єкта.
2. Спонукальний вплив. Суб’єкт викладає вимоги та пропозиції, які викликають ентузіазм об’єкта, звертаючись
до значущих для нього цінностей та ідеалів.
3. Консультація. Суб’єкт шукає варіант участі об’єкта в плануванні та діяльності, з’ясовує, у проведенні яких
перетворень участь об’єкта буде прийнятна та ефективна, виробляє вимоги з урахуванням пропозицій і інтересів
об’єкта.
4. Дружнє ставлення. Суб’єкт використовує похвалу, дружнє ставлення чи гарний настрій об’єкта для позитивного
ставлення останнього до його прохання.
5. Персональне звернення. Суб’єкт звертається безпосередньо до почуттів вірності і дружби, якщо хоче просити
про що-небудь.
6. Обмін. Суб’єкт пропонує обмін, схвалює, вказує на готовність обмінятися послугами трохи пізніше чи обіцяє
деякі вигоди, якщо надана допомога буде сприяти виконанню спільного завдання.
7. Коаліційна тактика. Суб’єкт звертається за допомогою до інших, щоб переконати об’єкт діяти в інтересах
групи.
8. Правова тактика. Суб’єкт установлює законність вимог, покладаючись на наявність певних повноважень чи прав,
відповідно до інструкцій, правил і традицій.
9. Тиск. Суб’єкт використовує жорсткі вимоги, погрози, часті перевірки чи постійні нагадування , щоб змусити
об’єкт виконати поставлені завдання [2].
Згідно з дослідженнями Дж. Юкі та Б.Трейсі, серед дев’яти тактик впливу лідерів на підлеглих найбільш часто
використовувалися раціональне переконання, спонукальний вплив і консультація. Тиск, правова та коаліційна
тактика менш дієві у мотиваційного лідера. Дружнє ставлення, обмін і персональне звернення помірно ефективні
[2].
В.Г. Шіпунов виділяє три типи лідерства: ватажок, лідер (у більш вузькому значенні слова) та ситуативний лідер
[11]. Ватажок – найавторитетніший член групи, який володіє даром переконання і навіть навіювання На членів
групи вн впливає словом, жестом, поглядом. Дослідник Р.М.Стогдилл запропонував такий перелік якостей
керівника-ватажка: 1) фізичні якості – активний, енергійний, здоровий, сильний; 2) особистісні якості –
пристосовуваність, впевненість у собі, авторитетність, прагнення до успіху; 3) інтелектуальні якості – розум,
уміння прийняти потрібні рішення, інтуїція, творче начало; 4) здібності – контактність, легкість у
спілкуванні, тактовність, дипломатичність.
ВИСНОВКИ
Лідерство і керівництво – два соціально-психологічних процеси, які характеризують взаємовідносини людей у
сфері управління. Їх об’єднує те, що вони обидва відображають організаційну діяльність певних суб’єктів
управління, при цьому різницею виступає степінь їх формалізації у групі. Лідерство – це більш психологічний
феномен, ніж соціальний, лідирування можливе тільки при наявності у індивіда певних морально-психологічних
якостей. Лідера обирають, його визнає група, яку він веде. У цьому значенні лідер завжди висувається „знизу”,
стихійно і більш-менш демократично. Керівник же, навпаки, призначається „зверху”, тобто так чи інакше групі
його нав’язують, незалежно від того, які особистісні властивості він має. Керівництво – це соціальний
феномен, який забезпечує функціонування робочої (навчальної) групи, що завжди вимагає контролю та
спрямовування своїй діяльності.
Явище лідерства, порівняно з керівництвом, менш стабільне, висування лідера більшою мірою залежить від
настрою групи, тоді як керівництво – явище більш стабільне, що мало залежить від групового настрою.
Керівництво підлеглими, на відміну від лідерства, передбачає наявність значно чіткішої системи різних
санкцій, якими лідер не володіє. Він здійснює виконання спільних завдань групи, спираючись на особистий
авторитет, без застосування санкцій, якими користується офіційна особа.
Справжній керівник обов’язково повинен мати лідерські якості. Тільки у такому випадку його керування буде
ефективним. Деякі аспекти психологічних особливостей керівника відображені за допомогою стилів керування:
авторитарному, демократичному, ліберальному (потуральному). У залежності від того, який стиль обрав керівник,
можна судити про його степінь лідерства. У даному випадку авторитарний стиль найбільше притаманний лідеру, а
ліберальний – найменше.
Типи лідерства розроблені науковцями в межах різних концепцій і підходів. У цьому плані можна стверджувати
лише те, що лідери також бувають різні. Їх типи у загальному вигляді можна класифікувати за степенем
ефективності впливу на своїх прибічників, а також за характером здійснюваних лідером змін.
ЛІТЕРАТУРА
Блей Р., Мутон Дж. Научные методы управления. – К., Доверие, 1992. – 144с.
Выдай А. Лидерство и мотивация // Персонал. – К., 2006. – №3. – С.81-85.
Кишкель Е.Н. Управленческая психология: Учебник. – М. : Высшая школа, 2002. – 270с.
Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления. – М., НОРМА–ИНФРА-М, 2001. – 528 с.
Крысько В.Г. Социальная психология: словарь-справочник. – Минск, Харвест, 2004. – 688с.
Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Теорія і практика: Навч. посібник. – К.: ЕксОб, 2001. – 512с.
Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління: Посібник. – К. : Академвидав, 2003. – 567с.
Парыгин Б.Д. Анатомия общения. – С.Пб., 1999. – 301с.
Уманский А.М., Сумцов В.Г., Гордиенко В.Д. Социально-трудовые отношения: Учеб. пособие. – Луганск : СНУ
им.В.Даля, 2003. – 472с.
Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – Харків, Прапор, 2004. – 640с.
Шипунов В.Г. Основы управленческой деятельности: социальная психология, менеджмент. – М., 2004. – 327с.
PAGE 2
Авторитарний керівник
Підлеглий
Підлеглий
ідлеглий
Підлеглий
Підлеглий
