Заказ 3720. Соціологія
Курсова
Ідентифікаційні практики особистості у сучасному українському суспільствіЗміст
Вступ
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського соціуму перед дослідниками постає ряд
нових задач, пов'язаних з переосмисленням проблеми особистості в умовах соціальних змін. Зокрема,
актуалізується питання про вплив соціокультурної трансформації пострадянського періоду на процеси соціальної
ідентифікації особистості.
Радянський період характеризувався домінуванням командної державно-цивільної ідентичності («радянська
людина») і відповідного їй дискурсу «простоти і ординарності» («як все»). Питання про множинність
диференційованих ознак соціальної ідентичності ігнорувалося через невідповідність ідеологічній програмі
затвердження повної «соціальної однорідності» в країні.
Девальвація колишніх чітких ідентифікаційних рамок породила феномен масового «пошуку ідентичності» в сучасному
українському суспільстві, яке відчуває активний процес трансформації. Сучасний соціокультурний контекст
ідентифікаційних процесів має ряд особливостей: реорганізація політичних і економічних структур, ускладнення
соціально-стратифікаційної системи, розширення рамок соціальної взаємодії, наростання інформаційних потоків,
культурне різноманіття. Паралельно відбувається глибока модифікація нормативно-ціннісної системи і моделей
соціальної, економічної, політичної поведінки. Ці і інші чинники обумовлюють нестабільність і аморфність
соціокультурного середовища, до якої українці вимушені адаптуватися.
У даних умовах соціальна ідентифікація особистості набуває, переважно, адаптивного характеру, що виявляється в
структурі ідентифікаційної ієрархії і механізмах формування соціальної ідентичності. Сучасна українська
дійсність демонструє мозаїчність ідентифікаційного простору і, відповідно, різноманіття ідентифікаційних
стратегій і способів соціальної самоідентифікації особистості, які необхідно досліджувати з урахуванням впливу
як зовнішніх соціокультурних детермінант, так і внутрішніх індивідуально-особистих чинників. Цим пояснюється
актуальність теми нашого дослідження.
На сьогоднішній день існує доволі широкий спектр трактувань проблематики соціальної ідентифікації
особистості, що пов’язано з науковими традиціями різної орієнтації. Умовно можна визначити дві стратегічні
лінії теоретичної інтерпретації особистісної ідентичності. Перша сягає коріннями в психологічну науку, інша
сформувалася в рамках соціології.
Соціопсихологічні концепції ідентифікації особистості поділяються на п’ять груп: психодинамічні – З.Фрейд, Е.
Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман, біхевіористські – М. Шеріф, Д. Кемпбелл, когнітивістські – Г. Теджфел,
Дж. Тернер, Р. Браун, П. дю Приз, діяльнісні – Д.А. Леонтьєв, B.C. Агєєв, в рамках теорії соціальних уявлень
– С. Московічі, Ж.-П. Кодол, Д. Жоделе.
Друга наукова лінія відображає три принципово різних підхода, кожний з яких включає до себе різні теорії і
рівні. Макросоціологчний рівень: структурний функціоналізм – Е. Дюркгейм, Т. Парсонс; марксизм – К. Маркс,
А.Грамші; мікросоціологічний: символічний інтеракціонізм – Дж. Г. Мід, І. Гоффман, М. Кун, Т. Макпартленд, Г.
Брейкуелл; феноменологія – А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман.
Широко представлені російські дослідники проблем соціальної ідентифікації: К.А. Абульханова-Славська,
В.І.Журавльов, А.Н. Філіпов, І.С. Кон, В.А. Ядов (проблеми самовизначення індивіда); З.Т. Голєнкова, Г.Г.
Ділігенський, Л.М. Дробижева, Т.І. Заславська, Л.Г. Іонін, П.М.Козирєва, Ю.А.Левада (проблеми соціальної
ідентифікації росіян в пострадянському суспільстві).
Для вітчізняної соціологічної думки проблематика соціальної ідентифікації особистості являється достатньо
новою і недостатньо широко розробленою. В період 1993 – 2007 роки на захист виносилися дослідження
В.О. Болотової (професійна ідентифікація особистості); О.Б. Іванової (ідентифікація особистості в соціальній
групі); К.Ю. Шестакової (етнічна ідентифікація); О.А.Безрукової, Н.П. Гедікової, Н.Г. Ісхакової,
М.С. Китаєвої, Н.М. Юрій (політична соціалізація особистості).
Виходячи з цього, можна вважати, що питання розгляду соціальної ідентифікації не набули широкого огляду в
українській науковій літературі та потребують подальшого свого вивчення.
Тому метою даного дослідження є поглиблення уявлень про сутність, зміст та механізм дії соціальної
ідентифікації в умовах українського пострадянського простору.
Об’єкт дослідження – український соціум у період сучасних трансформаційних процесів. Предмет дослідження –
ідентифікаційні практики входження особистості у політичну сферу суспільства.
Для досягнення мети дослідження передбачено виконання наступних завдань:
1) проаналізувати евристичні можливості різних наукових підходів до вивчення соціальної ідентифікації
особистості в сучасному українському суспільстві;
2) вточнити зміст понять „соціальна ідентифікація особистості”, „соціальна ідентичність”, „самоідентифікація”
з урахуванням актуальної соціокультурної ситуації, розглянути механізми особистісної ідентифікації;
3) розкрити механізм взаємодії та ідентифікації особистості в системі „особистість – держава” та їх вплив на
становлення індивіда.
Методи дослідження. В роботі використовувались загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення;
порівняльний метод (при виявленні сутності та специфічних особливостей теоретичних підходів до розгляду
ідентифікації), системний (при обґрунтуванні впливу суспільно-політичних чинників на особистість). Серед
конкретно-соціологічних методів у рамках дослідження знайшли застосування: аналіз документальних джерел,
анкетування.
Розділ І
ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ І ІДЕНТИЧНОСТІ В ПРАЦЯХ ЗАКОРДОННИХ ТА ВІТЧІЗНЯНИХ ДОСЛІДНИКІВ
1.1. Психологічний напрям дослідження ідентифікації. Зв’язок ідентифікації з ідентичністю та
самоідентифікацією.
Традиційно появу терміна „ідентифікація” пов’язують з дослідженнями Зиґмунда Фрейда, який розглядав феномен
ідентифікації, по-перше, як прояв зв’язку індивіда з іншою особою, по-друге, як механізм формування та
функціонування групи. Водночас термін „ідентичність” пов’язують з працями У. Джеймса. Хоча він і не вживав
його, але інтуїтивно відчував, що це суб’єктивне відчуття тотожності й цілісності є переживанням ідентичності,
а не характером (в загальновизнаному значенні терміна).
На думку П. Гнатенко і В. Павленко, які провели ґрунтовний філософський та психологічний аналіз
співвідношення понять, що розглядаються, можна виокремити, як мінімум, три варіанти інтерпретації поняття
„ідентифікація” [7, с. 45]:
1) ідентифікація як один з механізмів міжособистісного сприйняття (поряд з рефлексією та стереотипізацією).
Такий варіант дає можливість суб’єктові комунікації моделювати змістове поле партнера з спілкування (хоча б
на рівні оцінних кліше), забезпечує процес взаєморозуміння та адекватної поведінки);
2) ідентифікація як центральний елемент самосвідомості. Цей варіант тяжіє до підкреслення суб’єктивного
відчуття власної приналежності до різних соціальних угруповань (при наявності позитивного емоційного