79
66
34
37
63
46
54
немає
“Я – влада”
є
34
66
29
71
80
20
37
63
немає
Як видно з цих даних, найчастіше відображення зв'язку між зображеннями особистості і держави відзначається у
випробуваних-росіян. При цьому слід додати, що характер зображуваного зв'язку досить часто є негативним:
особистість постає спійманою в тенета "державою" тощо. Утім, іноді трапляється й позитивний зв'язок:
зображується процес обміну між особистістю і державою. Так чи інакше, у більшості випадків "Я сам" усе ж тим
чи тим способом співвіднесений із зображенням держави. Проте такої тенденції не простежується в малюнках
"самого себе" і "влади". Характерно, що в цих малюнках трапляється й незвичайне співвідношення величин "влади"
і "себе": "влада" іноді зображується малою, а "Я сам" – відносно великим.
Випробувані-узбеки, навпаки, схильні частіше зображувати той чи той зв'язок між "собою" і "владою". Знову ж
таки це досить часто зв'язок негативного характеру. Доволі типовим є малюнок, у якому зображено
опосередкований зв'язок між особистістю і владою. Зображується декілька носіїв влади: "найголовніший" (образ,
позбавлений явних рис агресивності), кілька "посередників" (менших розміром, із більш вираженими рисами
агресивності — як правило, це зображення дракончиків, вовків, хижих птахів і т. ін.), які безпосередньо
контактують з образом "самого себе". При цьому значно більше уваги приділяється зображенню "найголовнішого".
Коли ж ідеться про зображення держави, то подібний зв'язок трапляється рідше (зображення держави часто має
форму кола та вирізняється малою деталізацією).
Що ж стосується українців, які взяли участь у нашому дослідженні, то вони досить рідко зображують зв'язок
між образами "самого себе" і "держави". Як правило, "Я сам" зображується окремо, на відстані від "держави" і
не пов'язаний із нею яким-небудь зв'язком. Звичайно зображення навіть не зорієнтовано "обличчям" ні одне до
одного, ні в різні боки – їх просто ніяк не співвіднесено між собою. А зв'язок між "самим собою" і "владою"
трапляється дещо частіше.
Таким чином, можна говорити про те, що національні особливості відбиваються на характерних рисах
ідентифікації особистості з державою і владою. Для випробуваних, які відносять себе до російської
національності, виявилася властивою відстороненість від влади та певна ідентифікація з державою. Імовірно, це
не випадково: традиції російської культури передбачають протиставлення правлячому режимові, викривання його
("інтелігенція завжди в опозиції"). Дається, проте, взнаки неусвідомлюване уявлення про певну сакральну
цінність держави для кожної окремої людини незалежно від того, що конкретно ця держава надала саме їй.
Випробувані узбецької національності засвідчили високу значущість для особистості не так держави, як
конкретної особи, у якій цю державу персоніфіковано. Велику увагу спрямовано на зображення саме носія влади, а
не соціальної організації. Можливо, тут проявляється неусвідомлюване переконання в первинності влади та її
носія, у надзвичайно високій ролі суб'єктивного чинника соціальної організації.
Випробувані української національності продемонстрували тенденцію автономізації, відмежування себе від
держави. У ставленні особистості до держави існує вочевидь не так страх, як недовіра та відстороненість. При
цьому ставлення до влади передбачає більшу динаміку, воно є більш емоційно насичене.
Висновки до 2-го розділу
Таким чином, можна зробити висновок: особливості ідентифікації особистості з державою багато в чому залежать
від менталітету певної нації, є культурно зумовленими. Отримані дані не свідчать про те, що наявна в даний
момент міра ідентифікації є оптимальною для певної національної культури. Вона, радше, є наслідком історичного
досвіду. Оптимальну міру ідентифікації може бути знайдено лише в процесі розвитку політичної свідомості
особистості в нових державах. С позицій суб'єктно-орієнтованого підходу виділяються такі парадигми відносин
особистості і держави: об’єкт-об’єктна, об’єкт-суб’єктна, суб’єкт-об’єктна і суб’єкт-суб’єктна.
Відносини особистості і держави регулюються смисловими утвореннями, що виникають унаслідок осмислення партнера
взаємодії кожною стороною відносин (у разі держави цю функцію виконують його представники, які сприймають
громадянина з погляду інтеріорізованих ними державних інтересів). Такою утворенням на рівні особистості є
образ держави – складне, частково усвідомлюване формування, змістом якого є переважно емоційно забарвлені
диспозиції щодо держави. Аналогічна утворення на рівні держави – це концепт особистості: узагальнена,
схематична думка щодо психології типового громадянина, загальноприйняте в системах державного регулювання.
Концепт особистості міститься в неявному смисловому контексті формально-ієрархічної взаємодії, а також
правових і економічних відносин.
Загальні висновки
На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розгляду поняття ідентифікації:
1) ідентифікація – як один із механізмів міжособистісного сприймання, поряд із рефлексією та стереотипізацією.
Ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого
суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у
вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її
особистісних змістів;
2) ідентифікація як синонім самоідентифікації – центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із
відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі
підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення
у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зоорінтований
суб’єкт;
3) ідентифікація як показник рівня розвитку групи.
