інформаційного впливу державних засобів масової інформації (так, скажімо, людина більшого значення надає тому,
що говорять із приводу тої чи тої події родичі і сусіди, ніж коментарям офіційної преси). Крім того, прагнення
захистити себе виявляється й у формах виконання організованої державою діяльності: особистість намагається або
ухилитися від її виконання, або звести її до простої імітації – у будь-якому разі зменшити
мотиваційно-особистісну включеність до неї.
Тому будь-які дії, які передбачають відповідність до певних інтересів держави, значно менш продуктивні, ніж
дії, які передбачають віповідність до інтересів особистості. Панує імператив особистісної невключеності,
незадіяності в акціях, якими керує держава. Імітація при цьому постає як замісник відкритого відторгнення
державних ініціатив та виявляється у відсутності особистісної ідентифікації, надмірній, неадекватній економії
зусиль. Як правило, особистість не схильна брати на себе відповідальність за таку діяльність. Тому в цьому
разі реалізовується лише операціонально-інструментальна, але ніяк не смислова сторона діяльності. Така
диспозиція робить неможливим творче ставлення до даної діяльності та самореалізацію в ній особистості.
Усе це формує уявлення про непотрібність, невиправданість будь-яких соціальних зусиль узагалі. Звідси –
низька оцінка особистістю своїх соціальних можливостей, нереалізованість соціального потенціалу,
незацікавленість у соціальній активності. Така ситуація цілком узгоджується зі станом перманентного
очікування. І, звичайно ж, уважається, що здійснити очікувані зміни в суспільстві під силу лише "доленосному",
харизматичному лідерові. Передбачається, що є стійкі несвідомі утворення, котрі зберігаються незалежно від
того, який конкретно суспільний лад або політичний режим утвердився в даній країні в даний момент. Якщо вони й
змінюються, то дуже повільно. Імовірно, вони роблять істотний внесок у формування свідомого ставлення
особистості до держави, вибору нею тієї чи тієї громадянської позиції тощо.
Роль колективного несвідомого у ставленні особистості до держави. Приступаючи до дослідження, потрібно
першою чергою провести розмежування між свідомим і несвідомим компонентами ставлення особистості до держави.
На основі емпіричного досвіду тут можна виділити два типи проявів: раціональний та ірраціональний.
Раціональні прояви характеризуються послідовністю, узгодженістю між переконаннями або цінностями особистості
та її реальними вчинками. Ірраціональні прояви, навпаки, характеризуються суперечністю між когнітивним
(знаним, усвідомлюваним) і поведінковим аспектами проявів особистості. (Наприклад, людина, що боролася проти
радянської імперії, продовжує боротися проти нової держави, яка багато в чому є плодом її зусиль). При цьому,
очевидно, ірраціоналізм у ставленні до держави найбільш характерний для людей, які тривалий час жили в умовах
тоталітарного режиму. Таке є можливим з огляду на притаманне тоталітаризмові розведення проголошуваного і
реально існуючого. Таким чином, тоталітаризм створив на особистісному рівні напрочуд цікаві (хоч, можливо, і
патологічні), дуже цінні для аналізу явища.
Вивчення цих явищ уже дало свої результати. Так, науковці В. Бебик і М. Слюсаревський відзначають характерні
риси сучасної політичної свідомості: очікування "месії" – харизматичного лідера, рятівника країни, сприймання
влади як насильства, уявлення про цілковиту марність будь-якої соціальної активності тощо [3; 47]. Такі риси
часто-густо справді мають відбиток ірраціоналізму. Можна припустити, що в основі таких поглядів і диспозицій
лежать деякі явища несвідомого. Ці погляди й диспозиції складають певну систему соціально-світоглядних
орієнтирів, яка не збігається з офіційними світоглядними концепціями і часто протистоїть їм. При дослідженні
такого явища можна виявити безліч життєвих постулатів, які ніколи не висловлюються, але завжди маються на
увазі. Неявно припускається, що вони пояснюють, "як улаштовано життя насправді". Їхнім змістом є не лише
пояснення навколишнього світу (насамперед соціального), але й певний комплекс "універсальних" рекомендацій із
приводу того, "як слід чинити". Вони існують у вигляді "кулуарних" висловлювань, прислів'їв, анекдотів (на
зразок "моя хата з краю", "тобі що, найбільше треба?"). Їхній зміст не є абсолютно конкретний, він достатньо
розпливчастий, у ньому головне — підтекст. Ці життєві постулати далеко не завжди цілковито репрезентовано у
свідомості їх носія. Їх не можна довести або спростувати на раціональному рівні. Тим не менше вони передаються
від покоління до покоління незалежно від змін соціально-історичного контексту і вирізняються надзвичайною
стійкістю. Очевидно, ці постулати є важливими елементами колективного несвідомого, оскільки вони типові для
ментальності даної культури, репрезентовані в індивідуальній психіці її представників і є, принаймні їх значна
частина, неусвідомлюваними. Усе це узгоджується з уявленням К.Юнга про колективне несвідоме.
Основні характеристики образу держави. Одним з елементів такої неафішованої системи світоглядних орієнтирів
є неусвідомлюваний конструкт держави. Він являє собою деякий апріорний і досить стійкий образ. Основними його
характеристиками є:
– тотальна недовіра до держави;
– брак ідентифікаційних зв'язків особистості з державою;
– уявлення про марність будь-якої соціальної активності.
Описаний образ репрезентує державу як відчужений від окремого громадянина апарат насильства, який за суттю
своєю є ворожим кожній підпорядкованій йому особі. Існує неафішоване переконання: будь-яка держава обманює
простого громадянина, зазіхаючи при цьому на його природні права, наступаючи на його цінності. Це породжує
тотальну недовіру до держави як такої, примушує особистість схилятися до трактування будь-якої ініціативи з
боку держави як чергової пастки, підступного ходу в деякій таємній грі. Справді, існує віра в те, що "нагорі"
постійно ведеться ретельно продумана таємна гра, наслідки якої завжди загрожують інтересам окремих осіб, які
живуть у цій державі. Неявно вважається, що так званий "народ" теж включено в цю гру, але тільки в ролі
пішака. При цьому віра в наявність такої гри зовсім не залежить від характеристик конкретного носія влади:
влада змінюється, а віра в "таємну гру" залишається. Це дає підстави гадати, що ми маємо справу саме з
ірраціональними, архетипічними уявленнями про соціальну організацію взагалі. З. Фрейд, аналізуючи ставлення
особистості до влади, вважав, що воно характеризується, з одного боку, страхом, а з іншого – любов'ю. При
цьому любов до представника влади, як і любов до батька, виражається в ідентифікації з ним.
Структура образу держави. Образ держави проявляється в повсякденному соціальному житті таким чином, що можна
зробити висновок: він являє собою неоднорідний конструкт. Очевидно, його основа пов'язана з глибинним
несвідомим, проте деякі його компоненти можуть бути частково усвідомлюваними або перебувати в передсвідомості.
(Згідно з Фрейдом, змісти передсвідомості може бути відносно легко переведено у свідомість).
Слід підкреслити, що, говорячи про образ держави і досліджуючи його, ми маємо на увазі насамперед стійкий,
відносно незмінний зміст цього образу. Від нього потрібно відрізняти напластування (що перебувають на рівні
свідомості, раціональні), поява яких пов'язана з впливом конкретних ідеологічної, правової, економічної систем
даного конкретного часу.
Образ держави має певну структуру.
1. "Ядро" – найдавніше утворення, що являє собою емоційно забарвлений образ, синкретичний і такий, що з
трудом піддається раціональному аналізові. Цей образ відображає не стільки державу як таку, скільки соціальну
організацію взагалі. Імовірно, він стосується певної первинної групи ("першої" соціально організованої групи)
та відображає її сутнісні для індивіда характеристики: група, з одного боку, зміцнює й розширює можливості
індивіда, а з іншого — підпорядковує та контролює його. По суті цей рівень є рівнем архетипу.
2. Рівень неусвідомлюваних соціальних диспозицій — неусвідомлених або частково усвідомлюваних очікувань,
готовності сприймати події, які відбуваються, у певному ракурсі.
3. Рівень практичних дій, доведених до автоматизму реакцій на ті чи ті прояви різних ланок державної
системи. Цей рівень також не є цілковито несвідомим, він теж усвідомлюється частково: особистість усвідомлює
свою поведінку, але може не усвідомлювати її мотивів. Цей рівень найтісніше співвідноситься з повсякденністю
та найбільше піддається впливу з боку зовнішнього середовища.
Архетипічний компонент образу держави. Розглянемо докладніше перший структурний рівень неусвідомлюваного
конструкту держави, який має значні риси архетипу. Про це свідчать такі обставини. Згідно з визначенням
К.Юнга, архетип — це панівні сили, боги, тобто образи домінуючих законів і принципи загальних закономірностей,
яким підпорядковується послідовність образів, що знов і знов переживаються душею. Юнг називає архетипи
основними рисами образу світу, що виділилися в процесі нагромадження певного однорідного досвіду. Архетипів є
стільки, скільки є типових ситуацій [40, с. 98]
Таким чином, Юнг підкреслює типовість архетипу як явища колективного несвідомого: архетип відображає у формі
образу певний принцип загальних закономірностей, багаторазово зафіксований на рівні індивідуальної свідомості.
Конструкт держави, а саме його "ядерний" компонент також є відображенням певного панівного принципу відносин
між індивідом і первинною організованою групою. Можна спробувати визначити той апріорний універсальний зміст
("позадосвідний базовий компонент", за Юнгом), на основі якого він виникає.
