суворо обмежена. Особистість потрапляє в царину більш або менш жорстких правил, законів; саме вони мають бути
основним регулятором її діяльності, а не внутрішня система цінностей або мотиваційне утворення.
Тому процес ідентифікації має неоднозначний, доволі суперечливий характер. Існує тенденція, досить поширена,
ототожнювати себе тільки з можливостями (впливу на інших, здобуття інформації, контролю над ситуацією), які
надаються посадою. Водночас необхідність бути провідником існуючих у даній державі законів заперечується. Це –
ситуація переважання базової (архетипічної) тенденції індивідуалізації. Особистість відокремлює себе від
суспільства, її воля, мотиваційно-ціннісна система стають надцінними. Особистість визнає за собою
екзистенціальне право використовувати делеговані державою можливості, що початково їй не належали. Зрозуміло,
якщо в суспільстві така тенденція переважає, функціонування держави буде утруднене. Ця тенденція створює ґрунт
для різного роду зловживань, корупції.
Можлива й протилежна тенденція. Суб'єкт ідентифікується не з можливостями, що надаються посадою, а з
правилами та законами, згідно з якими він повинен діяти. Приписані норми стають для нього догмою, самоціллю,
його Я концентрується в них. Така диспозиція вказує на переважання базової тенденції ідентифікації: власне "Я"
розчиняється в правилах соціальної організації. Імовірно, така тенденція гіпертрофованої ідентифікації більше
виявляється в тоталітарних державах, чому сприяють тотальний контроль над громадянами, безліч заборон та
обмежень.
Таким чином, можна припустити, що існує оптимальна міра ідентифікації особистості з державою. Як надто
висока, так і маловиражена ідентифікація не сприяє їх успішному функціонуванню.
Найімовірніше, такий оптимум не може бути встановлено a priori. Оптимальна міра ідентифікації особистості з
державою залежить від національних і культурних особливостей, історичного досвіду нації. Крім того, цей
оптимум може змінюватися з плином часу. Емпіричне вивчення міри ідентифікації особистості з державою – одна з
цілей наших досліджень.
2.2. Практика дослідження політичної ідентифікації.
В ході емпіричного дослідження ідентифікації особистості з державою виникає проблема: чи можливо емпірично
зафіксувати та вивчити описані феномени? Складність полягає не тільки в тому, що психологія в
посттоталітарних країнах практично не має традиції подібних емпіричних досліджень. Вельми непросто також
знайти той методичний інструментарій, який виявився б адекватним для вивчення описаного явища.
Дослідниця Н.В. Хазратова пропонує для вивчення ставлення особистості до держави використовувати проективні
методики. Вони виходила з того, що різного роду модифікації проективних методик використовуються при
дослідженні міжкультурних відмінностей, психологічних аспектів політичних диспозицій тощо [37, с. 5]. В своєму
дослідженні Хазратова використала модифікацію методики "Неіснуюча тварина".
Модифікація полягала ось у чому. Випробуваному пропонувалося намалювати державу в образі неіснуючої тварини.
Після того як він закінчував малюнок, його просили на тому ж аркуші зобразити самого себе. Потім на чистій
сторінці просили зобразити владу в образі неіснуючої тварини, після чого зобразити себе на тому ж аркуші. При
цьому ми свідомо уникали конкретизації понять "влада" і "держава", надаючи випробуваному можливість самому для
себе конкретизувати їх. (Річ у тому, що називання конкретної держави – країни, яку він мав зобразити, або
конкретного носія влади дало б неадекватні результати).
Ця методика проводилася з метою, по-перше, визначити основні характеристики, якими наділяється держава,
по-друге, установити наявність або відсутність ідентифікаційних зв'язків особистості з державою, а також
порівняти основні риси ідентифікації особистості з державою і владою. У такий спосіб перевірялися гіпотези про
те, що:
– образові держави надаються риси ворожості та агресивності;
– образові держави властива принципова "інакшість" співвідносно з образом самого себе;
– ідентифікаційні зв'язки особистості з державою виражено мінімально.
У дослідженні Хазратової взяли участь 112 мешканців міста Луцька і Волинської області, з них 71 українець і
41 росіянин. Аналогічне дослідження було проведено в Узбекистані, де випробуваними стали 59 мешканців міста
Фергани і Ферганської області, з них 35 узбеків та 24 росіянина.
Для аналізу результатів було використано такі характеристики малюнка, як: а) наявність показників
агресивності (відповідно до класичної інтерпретації тесту "Неіснуюча тварина"); б) відмінності між зображенням
держави або влади і зображенням себе (оцінювалися співвідношення величин, тематичні відмінності); в) наявність
зображеного на малюнку зв'язку між образами держави або влади і себе самого (при цьому враховувався зв'язок як
позитивного, так і негативного характеру, наприклад, "Я сам", що показує "державі", "владі" дулю).
Ураховувалася також орієнтація зображень: наприклад, зображення могли бути зорієнтовані в різні боки, обличчям
одне до одного тощо.
В Україні було отримано такі результати. У більшості малюнків образ держави не має виражених рис
агресивності. Як правило, прямі атрибути агресії (ікла, роги, вишкірені зуби, кігті та ін.) відсутні. Мало
виражені також і непрямі показники агресивності — велика кількість гострих кутів тощо. Зображення мають радше
нейтральний характер. Про це свідчить також тематичний критерій: частіше зображуються не леви й тигри (як
можна було б очікувати), а "мирні" тварини, наприклад, корова (15%), осел (13%), свиня (11%). Що стосується
відмінностей між зображеннями держави і самого себе, то тут спостерігається така тенденція. У 88% зображень
зберігається намагання малювати "самого себе" значно меншим за розмірами, ніж "державу". Відмінності у
величині зображень є найпомітнішими. Крім того, існують відмінності за тематичним критерієм. 81% випробуваних
зобразив "самого себе" в образі людини, при цьому 21% їх малює державу, незважаючи на інструкцію, у вигляді
механізму або механізмоподібної тварини.
Таким чином, можна сказати, що наша перша гіпотеза не підтвердилася: образ держави не є агресивним.
Очевидно, держава не викликає страху, а її сприймання не має однозначно негативного забарвлення. Можна, проте,
твердити, що образові держави притаманна певна "інакшість", принципова відмінність від образу самої
особистості. Насамперед про це протиставлення свідчить зображення держави у вигляді механізму або її
подібність до механізму, тоді як "Я сам" зображується людиною. Особистість відмовляється уявити державу як
живу істоту.
Дані, отримані в Узбекистані, мають дещо інший характер. У зображенні держави частіше присутні атрибути
агресії (51%). Що стосується тематичного критерію, то він у цьому випадку виявився не дуже інформативним:
зображуються як хижаки, так і травоїдні тварини – тут певної тенденції не виявлено.
При цьому цікаво, що якщо дані зі співвідношення розмірів "самого себе" і "держави" аналогічні даним,
отриманим в Україні, то зображення держави у вигляді механізму присутнє лише в двох випадках із 59.
За найголовніший результат ми вважаємо дані, які стосуються наявності (відсутності) ідентифікаційних
зв'язків особистості з державою та особистості з владою. У цьому відношенні цікавим є порівняння даних,
отриманих в Україні і в Узбекистані (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Результати дослідження ідентифікаційних зв'язків особистості з державою та владою (%)
Спрямованість ідентифікації
Наявність ідентифікації
Україна
Узбекистан
українці
росіяни
узбеки
росіяни
“Я – держава”
є
21
